Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
Шрифт:
– - Тепер у нас на Пiвденному полюсi дуже рiдко бувають вечори з запросинами, -- сказав вiн мiж iншим.
– - Свiтське життя нинi зовсiм не те, що колись.
– - I не кажiть!
– - загомонiла Есмеральда.
– - Але я знаю, чого воно так. Я зрозумiла, в чому рiч.
– - Тодi дозвольте запитати вас: у чому ж? Пояснiть, доньє Есмеральдо!
(Пiнгвiни полюбляють iспанський придворний етикет, через те в них узвичаєнi iспанськi титули та iмена.)
I Есмеральда сказала:
– - Коли ми, пiнгвiни, влаштовуємо свої вечори, то на них приходить хто завгодно. Через нашу безмежну ввiчливiсть, любий доне Педро,
– - Ми ж можемо влаштувати вечiр для самих лише пiнгвiнiв!
– обурився дон Педро.
– - Це було б украй нечемно, любий доне Педро!
– - Тодi треба зробити так, щоб не порушувати правил чемностi! Оголосiмо, що всi мають з'явитися на наш вечiр у фраках: адже фраки носимо тут, на Пiвденному полюсi, тiльки ми, пiнгвiни!
Есмеральда дивилася на Педро, розтуливши дзьоба вiд захвату.
– - Це генiальний вихiд!
– - вигукнула вона.
– - На вечiр до пiнгвiнiв кожен має з'явитись у фраку! Iстинно генiальна iдея, любий доне Педро! Я негайно скажу про це всiм нашим дамам i панам!
Вона перевальцем побiгла, раз у раз спурхуючи (або, може, запурхала, раз у раз пiдбiгаючи перевальцем) до своїх i все гукала кожнiй зустрiчнiй пiнгвiнцi:
– - Ми влаштовуємо вечiр! Всi мають прийти у фраках! Що ви на це скажете?
Потiм вона оббiгала всiх знайомих пiнгвiнiв i кожному, багатозначно пiдморгуючи, повiдомила:
– - На найближчий наш вечiр неодмiнно слiд прийти у фраках! Що, хiба не генiальна це iдея?
За малу часину вся колонiя вже знала й захоплено обговорювала блискучу iдею дона Педро. Її негайно було втiлено в життя. На свiй вечiр пiнгвiни люб'язно запросили всiх мешканцiв Пiвденного полюса, однак усi запрошенi повиннi були прийти на вечiр у фраках.
Отак i правил чемностi дотримували, i жодному мешканцевi Пiвденного полюса, крiм пiнгвiнiв, побувати на вечорi не давали змоги.
Свято, заздалегiдь обмiрковане й чудово пiдготоване, з самого початку мало успiх. Дона Педро, якому набiгла така щаслива iдея, всi вiтали як героя вечора.
Аж зненацька у розпалi веселощiв серед пiнгвiнiв, на жах усiм, з'явився неотеса бiлий ведмiдь Балдуїн.
Та ще й одягнений у бездоганний фрак!
– - Ну це вже занадто!
– - в один голос прошепотiли всi панi пiнгвiнки.
– - Нечувано!
– - просичали усi панове пiнгвiни.
Лише дон Педро й тепер не розгубився.
– - Збирайтеся в гурточки, жваво розмовляйте мiж собою, на ведмедя не зважайте, -- порядкував вiн.
– - Переказуйте iншим!
Йому всi скорилися негайно, й за хвилину, куди лишень ведмiдь потикався, всюди гурточки пiнгвiнiв жваво розмовляли мiж собою i зовсiм його не помiчали.
А що в багатьох серця пiд фраками заходились вiд страху, таке Балдуїновi й на думку не спадало.
Та мало не кожний пiнгвiн нишком затремтiв вiд жаху, коли Балдуїн раптом ревнув, перекриваючи розмови:
– - Оце така у пiнгвiнiв чемнiсть?!
Завмираючи вiд переляку, пiнгвiни, проте, крадькома дивились, як та велетенська почвара посунула прямiсiнько
до дона Педро, й раптом усi здригнулися вiд звуку ведмежого голосу:– - Оце так у вас приймають гостей?!
– - ревнув вiн.
– - Оце так вiдповiдають на ввiчливе привiтання?!
Пiнгвiни й дух притаїли. Серця в усiх калатали, мов несамовитi. I лише дон Педро був видимо спокiйний.
– - Я ще не мав честi чути вiд вас привiтання, -- бадьоро вiдповiв вiн.
– - Але я залюбки привiтаюся з вами перший. Добрий вечiр!
Коли ведмiдь, -- вiд несподiванки майже нечутно, -- прогув "Добрий вечiр!", дон Педро ввiчливо всмiхнувся i тут-таки знову пристав до одного з гомiнких гурткiв своїх одноплемiнцiв.
– - Розмовляйте! Розмовляйте!
– - прошепотiв вiн.
I тодi, пiдбадьоренi мужньою поведiнкою дона Педро, пiнгвiни знов вiдчули себе хазяями на своєму святi.
Побачивши, що ведмiдь розгубився, вони заторохтiли скiльки духу, раз у раз заходячись iз реготу, й навiть не здивувалися, коли непроханий гiсть, гнiвний i набурмосений, посунув геть.
– - Ну ж i втер йому носа дон Педро!
– - у захватi загукали пiнгвiнки.
А всi панове пiнгвiни вiдтодi почали величати дона Педро -"кабальєро", що в пiнгвiнiв є найвищим почесним званням.
Та зараз славний пiнгвiн недбалим помахом лiвого крильцяти припинив усю шану й хвалу.
– - З цими нечемами просто треба вмiти поводитися, -- проникливе зауважив вiн.
– - Якщо ти не розгубишся в скрутну хвилину, вони враз присядуть!
Прадiдусева люлька ще курилася, коли вiн скiнчив розповiдь.
– - То тепер ти зрозумiв, хто був героєм на вечорi в пiнгвiнiв?
– спитав вiн.
– - Та вже ж не хто, як дон Педро, прадiдусю. Тепер ви розповiли цю казочку мовби з погляду пiнгвiнiв, i тому це добре видно. Але менi не дуже подобається такий героїзм.
– - Менi також, Хлопчачок. Бо це -- салонний героїзм. Його цiнують там, де дiлять усiх на людей у фраках i простоту. Такий собi пiнгвiн у фраку полюбляє збентежити гаданого простака так званим витонченим поводженням, а решта пiнгвiнiв оголошує свого родича героєм. Але ж пиха й становi забобони -- це не прикмети героїв. По-моєму, якраз навпаки: твердо стати проти будь-якого забобону, -- як Ян Янсен, -осьде справжнiй героїзм. А тепер пiдкинь лиш у грубку вугiлля, Хлопчачок!
Я з'їхав з отоманки, пошкандибав до грубки й заходився пiдсипати вугiлля, а сам думав про те, що ось Старий Хлопчак розповiв ту саму казку двiчi -- i обидва рази цiкаво й весело. От так штука! Менi й самому захотiлося щось таке втнути. Через те я не квапився, пiдкидаючи вугiлля, бо подумки складав вiрша, який пасував би до цiєї оповiдки. Потiм я розказав його прадiдусевi:
Той, хто за мудрих, за найкращих
Себе вважає та своїх,
У кого всi чужi -- ледащо,
Хто за нещасних має їх, -
Хай не витає в небесах -
Полуда в нього на очах!
– - Браво, Хлопчачок!
– - засмiявся прадiдусь.
– - Ти що старшаєш, то розумнiшаєш! Випадок рiдкiсний, але приємний.
– - Дякую за лаври!
– - сказав я.
– - А ви прочитаєте менi свою баладу, прадiдусю?
– - Ну, балада, -- завагався старий, -- це, мабуть, буде перебiльшення. Краще сказати -- баладка.
Вiн дiстав з кишенi списану паперову торбину й, коли я знову вмостився на отоманцi, прочитав:
Баладка про мишенят