Навіжені в Мексиці

Я подумав, що док, либонь, набиває собі ціну.

— Ми готові щедро заплатити, — кажу.

— Добре, я все зроблю, — зненацька погодився лікар. — Зараз я візьму інструмент, щоб зробити анестезію. Ви тільки нікуди не йдіть, я скоро, — і док побіг у підсобку.

Тьомик різко перестав посміхатися і затремтів, мов осиковий лист.

— Не переживай, друже, — підбадьорював я його, легенько плескаючи по плечу, — доктор зараз зробить усе швидко і безболісно.

У цей момент док вилетів з підсобки з величезною, щось із метр у діаметрі, чорною сковорідкою в руках і заволав:

— Ах ви козли!!! Довбані ґрінго! У моєї матері здохло чотири кози від вашого дезодоранту!

Я добре розумію іспанську, тому не став сперечатися і миттю вискочив на коридор, от тільки забув перекласти лікареві слова Тьомику. І тільки-но я похопився й захотів повернутися — ну, я чесно-чесно захотів повернутися, — як док замахнувся і з усього маху завалив чавунною пательнею Тьомику прямо по писку. Тьомик, як стояв, не згинаючись, вивалився в коридор.

Протягом наступних тридцяти секунд я встановив світовий рекорд з бігу на короткі дистанції з перешкодами й напівмертвим тілом на плечах. Затятий стоматолог не відставав й кілька разів пробував огріти мене сковорідкою по голові, але я вправно прикривався Тьомиком, наче щитом. Тьомику, по-моєму, уже було пофіг. Потім я так-сяк запхав мого беззубого сіромаху-напарника на заднє сидіння, а сам, відчайдушно відбиваючись від несамовитого дантиста, вліз на крісло водія і рвонув з місця з третьої передачі.

Тьомик очуняв, коли я від’їхав від Туксли-Гутієррес на добрих тридцять кілометрів. Здавалося, його голова ще й досі гула після удару. Він звівся на лікті на задньому сидінні і п’яним поглядом зачудовано обдивився навкруг, наче не впізнаючи, де знаходиться. Ми мчали на захід, повертаючись до Сан- Крістобаля, за вікном тягнулися мальовничі гірські ландшафти, вкриті малахітовими заростями. Потім напарник потер рукою лоба і проказав, звертаючись до мене:

— Цувак, ти бацив? Оце-то у них у Мексиці анестезія… — після «анестезії» Тьомик балакав з відмінним англійським акцентом, вимовляючи «с» як «th» у слові «something», а «з» як «th» у слові «therefore». Через це його «анестезія» звучала як «ане[]те[d]ія».

А потім він провів язиком по яснах і, наколупавши дві старі й одну нову прогалини, трохи ображено запитав:

— Слухай, цувак, а де зуби? Ти з обіцяв…

У Тьомика тепер не було аж трьох зубів, і крізь дірку в роті міг проїхати цілий потяг, але він навідріз відмовився йти ще раз до мексиканського стоматолога.

5 лютого — 27 березня 2009 // Київ, Рівне

Про мавп, борошно і гватемальський День незалежності

Гватемала — країна в Центральній Америці. Найбільша серед центральноамериканських республік. Населення — 13 млн чоловік, з них — 58 % метиси і 40 % корінні індіанці майя. 15 вересня 1821 року була проголошена незалежність Гватемали від Іспанії. На півночі країна межує з Мексикою (одна з ділянок кордону по р. Усумансінта).

Експорт: кава, цукор, банани.

…Військові сили: загальна чисельність — близько 28 тис. чол. (5 піхотних бригад). Військово-повітряні сили: два легких літаки «Cessna», кілька транспортних літаків, вертоліт. Військово-морський флот: сім чи вісім патрульних катерів. [39]

39

Взято з електронної енциклопедії «Wikipedia».

1

З Тьомиком ніколи не буває нецікаво. Він, тварюка, наділений якоюсь чаклунською, здатністю шукати пригоди на свою дупу.

Після того, як в найкращій стоматології Туксли-Гутієррес, столиці мексиканського штату Чіапас, Тьомику вивалили третього зуба, ми знову повернулися в Сан-Крістобаль де лас Касас — перлину справжньої Мексики.

Мій напарник і далі понуро висвічував трьома незугарними дірами в зубах. На той час я вже остаточно впевнився, що відтепер до дантиста Тьомика можна буде доправити тільки у труні. Тільки-но я, ніби ненавмисно, натякнув йому про стоматологічний кабінет, як Тьомик озброївся табуреткою і настільною лампою й забився у куток кімнати, всім своїм виглядом показуючи, що готовий стояти на смерть, але не дасть завести себе до зубного лікаря.

Щоправда, мене більше не переймали стоматологічні проблеми. На часі були значно важливіші, фінансові питання: грошей було мало, ідей, де їх взяти, ще менше. Я просто не знав, що далі робити.

2

Того дня все від початку пішло шкереберть.

Почалось усе з того, що в хостелі, де ми ночували вже третю ніч, пропало світло. Довелося нам митися в темряві, причому Тьомик примудрився почистити зуби гелем для бриття і помити голову засобом для чищення вікон. У результаті він нічого не міг їсти за сніданком, а волосся на голові стирчало так, наче він під час того, як начищав зуби кремом для бриття і мив голову засобом для чищення вікон, ще й впустив у ванну фен чи електробритву.

Тож не дивно, що після ленчу у Тьомика почалася чергова хвиля потужної депресії і він подався шукати найближчий бар, щоб напитися.

Скажу відверто, після того, як я остаточно збагнув, що мій конгеніальний бізнес-прожект під назвою «Cabra arom'atica» потерпів нищівне фіаско на полях Чіапасу, депресія почала плющити і мене також. Я так прикинув собі: тепер ми винні бабки Тьомиковому шведському банку, конторі, що здає автомобілі напрокат, а ще дону Педро Сесіліо Раміресу, наркобарону, коротше, чи не половині всієї Мексики. Відтак я пошкріб макітру і пішов слідом за Тьомиком у бар. Напиватися до чортиків.

…Вже третю годину сидимо ми з напарником у якомусь гадючнику на околиці Туксли-Гутієррес, де нас не зможуть розшукати кредитори; жеремо в три горла текілу, мескаль і джин (без тоніка).

— У мене… г-гик… єсть питання, — починає Тьомик, теліпаючи баламутним язиком. — Шостий місяць ми займаємося бізнесом у Мексиці. Так?

— Т-так…

— Ми вже… гик… убехкали в наш, я перепрошую за матюки, б-б-бізнес сорок штук євро. Так?

— Ну т-так…

— І ще ми винні п’ятдесят кусків зелених П-п-педро Сосильясу?

— Кому?

— Сосильясу.

— Хто це такий?

— П-п-президент Мексики. По-моєму…

— Ми шо, знайомі?

— Та-а-ак! Він ще нам піраміди хотів п-п-продати… Чи то ми йому?

— А, точно-точно, пам’ятаю! Тмутаракань якусь. І шо, ми купили?

Артем напружено розмірковує, примруживши праве око і копирсаючись язиком у дірках між зубами.

— Не пам’ятаю точно… Але ти не перебивай! Так ось! А тепер, увага, розумнику, — Тьомик задер вказівного пальця догори, — питання: якого хріна ми тут робимо і де, бляха, мої бабки?!!