Обитель героїв

– Читайте, добродію!

– Корнет полку кінних пращників, – зачитав барон нудним тоном, заздалегідь знаючи зміст листівки, – Франц Лефевр у результаті дуелі з бароном фон Шмуцем, обер-квізитором…

– Далі! Читайте далі! Це вже по всьому місту висить!

Подібні резюме – в рамках «Дуельного кодексу», стаття «Заохочення та покарання» – заснував найвищим указом Ромуальд Грізний, прадід Едварда II. Оскільки дуель на шаблях-торохтілках не призводила до тілесних ушкоджень, помітних для населення, а відповідно радісних для переможця й ганебних для переможеного, синкліту магів-консультантів було поставлено завдання розробити належний ерзац-замінник. Конкурс виграв волхв-піклувальник Джошуа Могорич, зачарувавши стилос і восковий таблетон особливим чином. Під час дуелі всі відомості про результати горіли під стилосом темним полум'ям і невідчутно переносилися в канцелярію Приказу, де розмножувалися методом «librorum impressio». Підгодовані генії-табеларіуси розносили листівки по Реттії та розклеювали на стовпах у достатній кількості.

Таким чином, кожен, хто бажав битися з квізитором, ризикував не шкурою, а репутацією.

– …був зганьблений сім разів проти однієї непрямої ганьби…

– Ви знущаєтеся? Далі!

– Теофіль Стомачек, він же Гвоздило… зганьблений шістнадцять разів…

– Далі, добродію! Звольте не зупинятися!

– Сика Пайдар, він же Яцек Малява… дюжина прямих ганьб і три непрямих… Ледащо Фелікс Шахрай… зганьблений вісім разів…

Волосся на голові Конрада стало сторч. Він зовсім забув, що дані про розправу над підлими грабіжниками потраплять у канцелярію тим самим позачуттєвим шляхом, що й відомості про дуель з Лефевром. Де будуть зафіксовані, розмножені й відправлені в народ. Метод «librorum impressio» інтелектом не наділений: у текст не вдумується, а геніям-табеларіусам оголошення читати ніколи. Рознесли, розклеїли, і баста.

А Кримхільда з Брюнхільдою?! От же ж стерво!

Хоч би нагадали, торохтілки…

– Ось! – знаки оклику в мові корнета похнюпилися, зігнулися від горя і стали схожі на знаки питання. – Ось, добродію… не очікував від вас, їй-право, не очікував… А ще чесна людина, перший ранг заслужили…

– Пробачте, Лефевр! Заради Вічного Мандрівця, пробачте! Це в провулку… Вони знущалися з безпомічного старого… Я не міг пройти повз них…

– Я вам вірю, добродію. А проте…

Корнет виразно схлипнув.

– Руки не подають… Кепкують! Кажуть, нібито я вас налякався. Зі страху й привів на дуель компаньйонів… Бандитів… щоб вас, добродію, цілою зграєю вбивати! А мої секунданти лаються… Погрожують шию мені… намилити!

– За що?!

– У полку тепер думають, що це – вони…

– Хто – вони?!

– Ці ваші… Гвоздило, Малява… під псевдонімами, значить, з'явилися… У бійку полізли… Честь офіцера ганьблять… Прапорщика Роцека «малявою» задражнили! Полковник Фраух призначив службове розслідування… Допоможіть, добродію.'Честю заклинаю, допоможіть… Бо ж пропаду…

Барон копняком відчинив двері «Притулку Героїв»:

– Хазяїне! Аркуш паперу, перо, чорнило! Миттю!

Полковник Ріхард Фраух був добрим знайомим Конрада. Вони часом сперечалися про перуки: барон віддавав перевагу малій, з буклями та косицею, а полковник любив старомодні й громіздкі «лябінети». Ці розбіжності тільки покращували взаємини. Особистого листа цілком вистачить, аби залагодити справу безвинно постраждалого корнета.

Хоча, як каже прокуратор Цимбал, покарань без провини не буває.

SPATIUM IV
Відомості про зниклих квесторів або Синопсис архівів всевидющого приказу

Агнешка Мала, дев'ятнадцять років, з осілих гомолюпусів Глухої Пущі. Родина багатодітна, але не бідує. Батька втратила в дитинстві – беручи участь у підпільних собачих боях, Стоян Малой, який приховав від арбітрів своє походження, був загризений Намнетом III, виродком ротвейлера й акітасу. Війт Глухої Пущі, потураючи організаторам боїв за частку з виплат, справі

ходу не дав, оформив загибель Стояна як природну смерть від ядухи. Сімейство Малих на судовому розгляді не наполягало. Хазяїн Намнета III, за місяць виявив улюбленця розірваним на клапті, пробував скаржитися, лаяв привселюдно дикунський звичай кревної помсти, п'яний хулив безпринципних перевертнів, що перетворили мистецтво собачих боїв на стічну канаву, але незабаром покинув околиці Пущі поквапно, без пояснення причин.

На дверях його будинку за два дні до втечі хтось невідомий вирізьбив старореттійською: «Homo homini lupus est!»

З дванадцяти років, досягнувши повноліття, Агнешка влаштувалася найманою вівчаркою спершу до братів-гуртівників Сошників, що ганяли овець від Пущі на Ятрицю, а за три роки – до бичачого гурту Енца Кульгавого. Як відомо, молоді бички, яких переганяють на бойню, уперті, свавільні тасхильні до втечі, тому в собак багато клопоту з норовистою худобою, великою і рогатою. Гуртівник-людина у даній ситуації, якщо таке порівняння припустиме, виступає в ролі «короля», а собака – в ролі «канцлера», що поступається тільки «королеві» і не дає спуску решті гурту. На думку Енца Кульгавого, гомолюпуси якнайкраще відповідають такому розкладу сил, уникаючи марних конфліктів.

Рекомендації Енца – чудові.

У особистій розмові додав: хтива, але без наслідків.

Гостре почуття справедливості, бажання захищати слабших, очевидно, пов'язане з ранньою втратою батька; острах мати дітей, бо світ немилосердний до малят. Гуртівники називали Агнешку «оберегом», вважаючи, що вона приносить удачу…

До Ордену Зорі вступила за власним бажанням.

Джеймс Рівердейл, віконт Треццо. Двадцять три роки. Чудовий фехтувальник, учень маестро Франтішка Челліні. Улюблена зброя: два клинки різної довжини, найчастіше – рапіра й дага. Пройшов повний курс у гомобестіарії храму Шестирукого Крі. Найкращі психомутації: ґноль, стокім, гарпія. Від пропозиції вступити до гвардійської роти охорони палацу під командуванням Рауля Десареза з подальшим просуванням у полк лейб-варти Рудольфа Штернблада – відмовився. Від пропозиції Крістобальда Скуни залишитися при храмі як експерт – відмовився.

Відгук мага Скуни: «Ідеаліст, романтик, але живучий».

Вісім дуелей, усі без смертельних наслідків.

Енергійний, запальний, відхідливий.

До Ордену Зорі вступив за власним бажанням.

Лайза Вертенна, з нетитулованих нобілітів Альгамбри. Двадцять чотири роки. Рід веде від великого землевласника Саймона Вертенни, що починав як торговець рабами. При диктаторі Клавдії Добродушному група багатих, але не надто родовитих жителів Альгамбри вступила в союз із рядом знатних патриціїв, закріпивши його міжстановими шлюбами. У підсумку утворився новий стан нобілітів із правом обиратися в альгамбрський сенат, обіймати високі державні посади, мати пільги в податковому реєстрі й робити священний татуаж на фалангах пальців.

Порушуючи сімейні традиції, юна Лайза від татуажу відмовилася й напередодні весілля з сином власника ювелірної майстерні втекла з дому, обравши шлях войовниці.

Батько постраждалого нареченого зауважив, що в родині не без виродка, а в родині Вертеннів – не без двох. І пояснив, що має на увазі бабусю нареченої, Аглаю Вертенну, чий поганий вплив на внучку очевидний. Незабаром обох ювелірів, батька й сина, а також трьох охоронців жорстоко побила жінка похилого віку. Беручи до уваги вік Аглаї та завдану їй образу, Верховний суд Альгамбри обмежився тижневим домашнім арештом і викупом за каліцтва.

Ліцензія вільних метальників видана Лайзі Вертенні тарденським «Союзом пера» без обмеження терміну дії та додаткових умов.

За п'ять років дослужилася до капітана загону.

Багаторазова володарка «Золотої Стріли Реттії».

Спокійна, врівноважена, акуратна. Дисципліну в загоні підтримувала залізною рукою. Фанатик порядку – в будь-якому його прояві.

До Ордену Зорі вступила за власним бажанням.

Кристофер Форзац, магістр, м. н. к. Двадцять чотири роки. Наймолодший маг найвищої кваліфікації в Реттії. Закінчив столичний Універмаг екстерном, з відзнакою. Профіль: некромант-вербувальник. Спеціалізація: розверзання могил. Дисертат «Особливості групової зомбіфікації». Від пропозиції очолити відділ постачання в Чуриху – відмовився. Від пропозиції доцента Матіаса Кручека змінити профіль, залишившись на кафедрі демонології – відмовився.