Обитель героїв

Приятелі дражнили Анрі Мантикорою.

Хоча ні, вперше Мантикорою її назвала тітонька Есфірь, Хуська сивіла, в чиєму домі Генрієтта Кукіль провела ранню юність – як компаньйонка, а правду кажучи, – доглядальниця, оскільки тітонька в останні роки не вставала з ліжка. Чоловік сивіли, Авель-заклинач, віддав Богу душу, син, бойовий маг трону Просперо Кольраун, загруз у державних турботах, до матері забігав рідко. Всі турботи лягли на тендітні плечі Анрі, далекої родички. Настільки далекої, що це не завадило татусеві Куколю брати з Просперо непогані гроші за послуги дочки. «Блудної дочки!» – любив уточнювати татуньо у хвилини благодушності, підкріпленої квартою подвійного меду. Для самої Анрі ці гроші – вік би їх не було! Вона любила тітоньку Есфірь. І вбирала науку хворої сивіли, як губка – воду.

Але вдихати гар від паленого лаврового листка, стимулюючи видіння, відмовилася категорично. Лікарі-медикуси підтримали дівчину в цьому рішенні, лякаючи привидом грудної жаби. І медитації в кришталевому слоїку, підвішеному до стелі, виявилися Анрі над силу. Шлях сивіли тернистий і тяжкий, здоров'я потрібне неабияке. Доживаючи віка, – адже найдовше життя одного разу змотується в єдиний клубок, – більшість сивіл і піфій потерпає від цілих букетів недуг.

Обираючи профіль, вона не роздумувала. Звичайно, загальна мантика! Ворожіння, прорікання, ясновидіння. Гаруспіції, ауспіції, «посмішка авгура». «Мишко, мишко, вистром хвостика». Бобова гуща, знакові жили в печінці ягняти, вплив падучої у присяжного засідателя на «свічкові дзеркала». Хруст шкаралупи яйця рябої курки в передчутті військового конфлікту… Вона гадки не мала, що незабаром, уже магістром, уже захистивши дисертат «Бронтологічний аналіз гроз наприкінці весняного циклу» підставить ліву щоку під клеймо «двох Т». Аналітика, базові процесуалії, практикум в арешт-команді; «Припинення кримінальної справи у зв'язку з діяльним каяттям», заліки з приборкання та контр-заклять… Рапорти, доповіді…

Тітонька Есфірь була ще жива, коли Анрі перейшла на службу в Тихий Трибунал.

Тітонька благословила.

Мігрень долала, триклятий дятел розійшовся не на жарт. Аби зняти напругу, вігіла заходилася прибирати в кабінеті. На генеральне прибирання не було ні сили, ні часу, але так, трішки, для відновлення тонусу… Клаптиком старого оксамиту вона протерла шибки від пилу. Вазон із тирличем переставила на полицю ліворуч від вхідних дверей; підвіконня прикрасила горщиком із блідо-ліловими коломбінами. Дзеркало зняла зі звичного місця, біля бічних стелажів, і почепила на особливий гак біля стінної шафи, де зберігала архіви. Тут розташовувався гострий кут «ша»; дзеркало відразу почало гасити негативні потоки, відбиваючи в глибині красуню, що заламувала руки, вежу та кристал. Чорнильний прибор Анрі посунула на край стільниці, подалі від входу. Відкинула кришку, вставила в череп камелопарда тонко заточене перо дикої гуски, сіре з темною облямівкою.

Найдовше вона затрималася біля книжкових полиць.

Тритомник «Семи Партид» – нижче, просто над панеллю. «Malleus Maleficarum» – вище, до завитків ліпного орнаменту. «Нехегеі: основи знахарства» – на стіл, поруч із чорнильницею. «Шульхан Арух» вігіла затримала в руках, відкривши на сторінці з закладкою та перечитавши всоте улюблену цитату: «Той, хто не може прожити без милостині (старці, хворі або інші стражденні), але відмовляється від допомоги, винен у скоєнні самогубства…» Стародавній кодекс після довгих вагань став на почесне місце, між «Обмовами під тортурами» у лілльській палітурці та шорманським «Hexen-Sonderkommando», забороненим для приватного розповсюдження рішенням Найвищого суду в Шормані та Брехті.

Мігрень образилася й відступила.

Для вірності Анрі сховала в другий ряд склянку з ембріоном крота-віщуна, «кошлатим» віничком підмела підлогу й відчула приплив сил.

Такому способу накопичення мани її навчила тітонька Есфірь, велика акуратистка. Тітонька навіть смерть примудрилася тримати на порозі понад дев'ять років, не впускаючи в дім – не встаючи з ліжка, Хуська сивіла диктувала юній компаньйонці, що треба в помешканні переставити, де прибрати абияк, а де дати лад особливо ретельно. Шкода, вічно зв'язувати руки впертій гості з косою не можна, будь ти хоч сам Нихон Сивочол.

На полиці ожила бронзова статуетка глухаря. Птах настовбурчив пір'я, клацнув дзьобом, прочищаючи горло. Очиці, виточені з агата, раз чи два кліпнули.

– Анрі, я дуже поспішаю. Занеси рапорт.

– Так, Месропе. Іду.

У Тихому Трибуналі не заохочувалися казенні титулування. До голови Анрі зверталася на ім'я. Месроп Серкис на цьому наполягав категорично і не скупився на догани з занесенням для особливо церемонних співробітників. Лише при квізах Приказу, послах суміжних держав і в найяснішій присутності начальник «Двох Т» дозволяв вігілам «пана голову». Це він називав «пам'яткою про пильність», не пояснюючи, що має на увазі.

Піднявшись на четвертий поверх, Анрі застала Месропа в коридорі, біля відкритого вікна.

– Сам порталами шастай! – кричав чарівник, до половини вистромившись назовні та ризикуючи гепнутися вниз тією половиною, що залишилася. – Скороходе! А мені зволь карету! З усіма зручностями! З подушками! Ворушися, грифон тебе зжери!

Бездоганно ввічливий у більшості випадків, іноді товстун дозволяв собі розслабитися. У такі хвилини він робився схожий на портового амбала-вантажника, який назбирав грошенят, роздобрів від неробства й тихо старіється за кухлем пива. Ніхто його лайки не сприймав серйозно, хоча всі прикидалися страх якими наляканими. Зате коли Месроп поводився як лорд, ставав тихим, як сичання змії, лагідним, мов піна від вітального мила…

– Рапорт залиш секретареві, – без паузи повідомив він, не обертаючись до Анрі. Напевно, «зжертий грифоном» слуга потребував невсипущого нагляду. – Копію спалиш на транс-лампаді, з замовлянням. Я дорогою перегляну… Квестори живі, як мислиш?

Мовчання вігіли він зрозумів правильно.

– Шкода, справді шкода… Тепер буде важче…

Що саме тепер буде важче, Месроп не сказав. Над його лисиною на павутинці гойдався відчайдушно хоробрий павучок-пустельник. Анрі мимоволі відзначила довжину павутинки, розмір павучка, колір черевця, амплітуду коливань від протягу; дала поправку на день тижня… З усього виходило, що на Месропа чекає далека дорога та купа різномастих королів. Інтерес світив козирний, але нервовий. У поєднанні з пізнім вечором, точніше, з ніччю, що насувалася, результат ворожби наводив на різні думки.

Наприклад, про те, що прибиральникам Трибуналу світить прочухан.

Порозводили павутиння…

– А ти не мудруй, голубонько, не мудруй лукаво, – як і раніше дивлячись у вікно, Месроп повернувся й накивав на вігілу пальцем. – Навіщо красуням зайві зморшки? Краще доповідай коротенько, чим займатимешся зранку. Я вас, роботящих, знаю, вам би до полудня боки відлежувати…

Той факт, що завтра – вихідний, голова оминув.

Ніби забув.

Павучок вирішив не спокушати долю й утік під карниз, на якому кріпилися портьєри. Така втеча віщувала зміну марних клопотів на клопоти важливі про що Анрі розсудливо не повідомила начальству. Доповівши про «Розу Кроків» і чаровий відбиток мана-фактури записів (не забути віднести у Великий Гаруспіціум!), вона згадала про залишкові еманаури. Ця згадка немов зумисне причаїлася, щоб зараз боляче хлюпнути в скронях.

– Хочу взяти некрослід від готелю. З'ясувати, куди рушили вози з тілами. На вуличну варту надії мало, запевне ж проморгали, йолопи… Існує шанс, що небіжчиків переховують у місті, очікуючи, поки вщухне тривога.

– Часом не сама слід брати налаштувалася? – Месроп нарешті обернувся до вігіли і всівся на широкому підвіконні, схрестивши ніжки. Товстун зараз був схожий на глиняну фігурку Добряги Сусуна, якими торгують рознощики в Сусунів день. І осміхнувся так само хижо. – Нові таланти прорізалися? Чому я не в курсі?

– Залучу слідопита. Лягавого волхва, наприклад.

Осміх зробився ширший, нагадуючи тріщину входу в геєну. Рівненькі, гостренькі зубки голови Трибуналу блищали, як благі наміри, перлами яких мостять дорогу до Нижньої Мами. Анрі й сама зрозуміла свою помилку. Лягаві волхви, люди тонкої, нервової мани, брали тільки живий слід. У пошуках «мертвого рядка» вони незмінно пасували. Ганьба, пані вігіло. Дозволяю почервоніти й згоріти від зніяковіння.

– Замовлю в розпліднику моранського хорта. Із псарем-провідником.