Обитель героїв
Шрифт:
– Сволота! – тільки й сказав Етьєн Круасан, чаклун-подорожник, спробувавши заплутати блокатора Флавеля Листаря в трьох соснах. Грубо? Мабуть. Але чого не скажеш на п'ятий день блукання в лісі, оскільки «рябий ступор» через кашель посеред наговору перетворився на «рибу-штопор», закручуючи твої проїзні шляхи гвинтом!
– Ми повинні визнати, що шкірка від лимона здатна вирішально вплинути… – писав у рапорті десятник варти Костка Малець, звітуючи про провал операції із захоплення блокатора Нуми Ґедзя. Точніше, рапорт строчив писар, облагороджуючи красним письменством чорну лайку десятника Костки, який послизнувся
«Навряд чи я потягну профоса Дозору Сімох. А якщо профос не один…» – думав малефік Андреа Мускулюс рік тому, стоячи над незнайомим трупом у Фільчиному бору. І правильно думав.
Чи багато було блокаторів?
Ні. Небагато.
Капітул Дозору Сімох, навіть відчуваючи брак блокаторів, твердо знав: борони небо, щоб таких людей стало багато.
CAPUT X«У порту дивлюся на фрегати – янголам би вам допомагати!..»
– У чому справа, Іридхаре?
– Посильний, ваша світлосте. Вимагає вас.
– Посильний?
– Так. У нього пакет. На ваше ім'я.
– Нехай увійде й зачитає.
– Вголос?
– Звісно, вголос.
На обличчі барона читалося болісне, жахливе відчуття deja vu. Дуже схожий вираз, тільки стократ сильніший, міцно окупував фізіономію нігтяря, що обслуговував його світлість. Анрі навіть почала побоюватися, що цирульник знепритомніє.
– А раптом там службові таємниці? – боязко пискнув нігтяр, смикнувши шпателем.
На щастя, шпатель не зачепив службового стигмата фон Шмуца.
* * *
– Ваша світлосте! Це я! Вони мене зат-тримують!
– Перестаньте ломитися, добродію! Тут приватна цирульня, а не бордель!
– Вульгарний гол-лій! Геть!
– Що ви собі дозволяєте?!
– Ваша світлосте! Веліть цьому п-п-п'я… п-п'явочнику згинути!
Ніколи раніше Анрі не чула, щоб отак кричали: поєднуючи в єдиному пориві гнів монарха, послужливість дворецького та могутнє, гідне філософа-циніка, почуття власної гідності. Вігіла зменшила концентрацію флогістону, через що екран зробився дірчастим і легковажним, як дербантські мережива. У дірах виник кумедний чоловічок, схожий на нерукотворний пам'ятник самому собі. Жовті панчохи, підв'язки хрест-навхрест, плащ обшито таким широким бордюром, що не зрозумієш, з якої матерії він зроблений. Кругло набиті плечі й випнуті клином груди камзола робили посильного комічною пародією на Гусака-в-Яблуках, покровителя геніїв повітря.
Хвацько зірвавши нюрландський ковпак з пір'ям і розмахуючи ним на кшталт меча, гість тіснив сімох працівників цирульні вглиб зали.
– Безмірно радий, – похмуро сказав барон з виглядом людини, якій з'явився дух безневинно убієнного татуся, вимагаючи помсти. – Пані Кукіль, не турбуйтеся. Це мій камердинер, Любек Люпузано. Турботливий, відданий, наполегливий. Джерело чеснот. Щодо решти…
Героїчний Любек прорвав ланцюг оборони й кинувся в пролом, не чекаючи, поки Конрад перейде від чеснот до інших якостей камердинера.
– Ваша світлосте! Змучений почуттям стурбованості, д-дерзнувя…
– Коротше, Любку.
– Д-доставив у готель д-додаткове майно, що, як вид-диться мені, прикрасить перебування…
– Ще коротше.
– Ви сьогод-дні просто тиран, – засмутився Любек, витираючи ковпаком піт. – Найняли б собі німого камердинера… Ось, вручили в
готелі. Звеліли розшукати вас і перед-дати. А д-де вас шукати по вихід-дних? Тільки тут…– Хто вручив?
– Самі, либонь, звеліли: коротше, мовляв…
– Любку! Згною!
– Гонець. Замовний, з Гончої Бандерильї. Вони у вихід-дні за под-двійний кошт бігають. Морд-да хитра, од-дягнутий з претензіями. Лист особистий, пахне парфумами.
– Якими?
– «Літній сон». Жасмин, гальбанум, гіркота тубероз. На периферії легкі тони род-д-д… род-д-до-д-денд-д-дрона.
Анрі відчула гострий напад заздрощів. Таланить же декому зі слугами! Але барон супився, похмурніючи з кожною секундою.
– Читай уголос, – звелів він, виразно кивнувши на адресу нігтяря.
Кивав фон Шмуц із подвійним змістом: мовляв, і руки зайняті, і службові таємниці в листах, що пахнуть туберозами, навряд чи знайдеш.
– Любий Кончику! Я вся знемогла! – почав декламувати камердинер, зламавши печатку та розгорнувши ароматне послання. – У глибинах мого єства озиваються луною…
Усередині Анрі щось булькнуло. Зціпивши зуби, вона вступила в героїчну боротьбу з реготом. Навпроти кусав губи нігтяр, розглядаючи шпатель, наче вперше його побачив.
– Далі! – звелів залізний квіз, качаючи жовна на вилицях.
– …луною твої поцілунки! Прийд-ди в мій буд-дуар – де балд-дахін на стовпчиках, і пристрасне колихання тюлевих гард-дин. Чашка гарячого молока жд-де тебе. Тато Сатирос обіцяє бути чемним і не кусатися. Я теж. Навіки твоя, Шиммі Веселунка.
Хазяїн Іридхар утік до п'явкової зали, звідки відразу долинуло басовите ухкання. Напевно, п'явки з'їхали з глузду, порушивши обітницю мовчання.
– Що на печатці, Любку?
– Закоханий сатир обіймає німфу. У ребристому колі.
– Можеш іти додому. Пані, перестаньте хихотіти та подбайте про конфіденційність.
Анрі повернула екран у колишній стан.
– З кого смієтеся? – поцікавився барон, дочекавшись ствердного кивка. – Особисто мені, знаєте, не до сміху. Криптограма від прокуратора Цимбала – кепський привід для веселощів. Мене терміново викликають. На чашку гарячого, будь воно прокляте, молока.
– Куди? – сторопіла Анрі.
Барон в'їдливо примружився:
– Туди, де балдахін на стовпчиках. І колихання гардин. У дім Рудольфа Штернблада, капітана лейб-варти. Тато Сатирос – старе прізвисько Руді, ще з кавалергардских часів.
– Я з вами!
– Справді? А що, цілком… Цимбал просив дотримуватись конспірації. Ну, це щодо луни поцілунків. Ви в змозі забезпечити личини?
– На мій розсуд? – уточнила Анрі.
– На ваш.
* * *
– Ваше почуття гумору, пані, просто вражає! – насилу вимовив барон.
Із дзеркала, поквапом заклятого для відбиття личин, на вишуканого аристократа здивовано витріщався неголений матрос запійного вигляду. Сизий ніс багрянів свіжою подряпиною, ліве око відтіняв розкішний синець. Вігіла ще раз оглянула створену для квіза личину – й залишилася задоволена. Крім чудової пики, їй особливо вдалися ручиська-граблі з мозолями та обкусаними нігтями. Жалобна облямівка залягла під кожним нігтем, здатним усю цирульню довести до серцевого нападу. На місці службового стигмата красувалася наколка: морський змій любовно оповив синій якір.