Орігамі-Блюз

Рябий пес біжить краєм моря. Розкішнораменні атланти позують для журналу PLAYGIRL (й водночас рекламують фанту). А куди поділося первісне шумерське пиво? І чиїм є глюком сад Гетсиманський? Простраціяпросточекання зли ви, а парасолю тримає напоготові старий манд рівник Ілько Шанський… Єдиною вадою, яка викликає у Мрії сум, є те, що вона - не кар’є ристка. Саме цієї суспільнокорисної якості не вистачає для завершення образу суки, курви й стерва. До того ж, будучи такою собі «Пиздою з іклами», вона могла б цілком пристойно ут римувати матеріально себе сама вкупі з усіма своїми вадами. Але ж який облом гарувати з ранку до ночі заради клюбного пива, хати, шмотки, шкар за п’ятсот баксів, комп’ютерних примочок, кахлів у сортирі! Гроші - це папір. За ними треба пірнати у діжку з лайном - так, як засуджені до страти турки ховалися у лайні від катового батога. А шеф пірнає в те саме лайно разом з тобою, коли над головою свище батіг діючого політичного режиму. ЛЮЦИФІРКА (голос з чату): тебе їбе і буде їбіти будьяка, кожна влада? Просто одна тебе брутально і посадистськи ґвалтує, а інша, скажімо… просто трахає? якщо ти розслабишся, ти на віть можеш отримати задоволення? МРІЯ - ЛЮЦИФІРЦІ: На хуй, п’яні гості - всі у гай!

Мрію влаштовує секондгенд, кава на снідобідовечерю й звичайне дитяче мило.

Кут стола упинається в ребра, в сонячне сплетіння, а чай занадто гарячий. Всі машини проїжджають ледь не по ногах - ледь не чіпляють боковим дзеркальцем напнуті гоміл ковими кістками джинси. Трамвай стоїть пе ред світлофором годину, стоплюється й розті кається від спеки. Замість веселих зграйок вітрильних ґвинтокрилів (у кожного - по парі снігоступів, - так, напровсяк…) - навіть не комарі, якісь бррроузівські крокодили.

Словом, всі ознаки депресії, - мов шкаралупа, шкірки, качани й бубки фруктів та горіхів на таці.

Краєвид, оточення, сприйняття змінюють одне одного, мов кадри в секунді, кожен - двадцять п’ятий. Великі шматки середовищ із властивими їм подіями монтуються в свідомості методом простої склейки у стик (щоправда, інколи через темне поле (ЗТМ) а інколи через «білку»). І все одно нудно. Може закохатися у того хлопчика?

Чи у своє прадавнє кохання? Штибу «хочєцца чєгота нєзємнога: то лі мущіну, то лі сємєчєк…», а чи акваріюмних рибок завести? І що? Феєр верки не тривають довше кількох хвилин, а над то - якщо це феєрверки емоцій. Нудьга. Оо оо яка нудьга! Уууу яка нудьга! Вввв яка нудьга! Ніде не знаходиш собі притулку, навіть серед порятованих бабиним літом небесне безтогощоб скористатися кожним яскравим листом жовтогарячобагрянових дерев, навіть серед людських мушель, яким нема порятунку у транспортних скупченнях… не без того, щоб скористатися кожним болючим, неначе укол антибіотика, приводом для спілкування.

Ін’єкція сорому та огиди, вакцина проти провини. Так важко відкинути необхідність кон такту, живучи, немов у колонії мідій, серед зашоломлених черепашками одноплемінників.

Ти - достоту така, як він, він - як вона, а вона - як усі решта, в центрі якої - ти з ілюзією про власну винятковість в оберемку. Подумай про власну випадковість. Ти що, не збираєшся помирати? Так, не збираюся, як і всі решта.

Але ж мусимо. А я мушу плавати в осені, наче в акваріумі. Живитися барвами, хмарами, сонцем, що не дає хлорофілу закривавленому осіннім рецидивом листю, горобиною, святковими по лисками автомобільного шкла у кам’яних ту нелях, негативами топографічних світлин у вітринах й тонованих шибах. Доїдати вночі свій Місяць. Він потребує на відродження усьо го лише чотири дні. Потім щоночі знову мо жеш відгризати, скибка за скибкою, крижану скоринку - наче миша, здригаючись від саксо фонних імпровізацій вітру, дослухаючись, як перші приморозки на калюжах торкають но ту «сі», а щітки каштанового гілля шерхло ялозять гетом розбитого ліхтаря. Життєдайна неоднозначність образів з мого оточення: мінливі, наче плівка бензину у калюжі. Придивишся - кожен виграє на сонці улюбленого сезона власним перетіканням бензинового малюнка. Навіть якщо наївно вважати чоловіків друзями, а жінок наївно не вважати подругами, - змішати «кола колєжанок» у шейкері персонального анархізму у безособовий - транссексуальний - бісексуальний - асексуальний - уніфікований коктейль, - ідея імперії духу відстоятиме що далі й далі. Невичерпність повторюваності лю дей. Жінок - «пожіночому», чоловіків - «по чоловічому», а загалом - незалежно від статі.

Брррр яка нудьга. Кут стола упинається в ребра, з дна очей поволі зринає млявий жах, грає Мрію з одноманітним ентузіазмом. Мрії більше не треба вдавати, що спить, коли сон заглядає, мов голка, у ліве око й витягує вовняну нитку крізь праве вухо зі звуком виноградної лози, що треться бровою об стулку шиби, зі звуком слимака, що суне шерхлим і тремким листом на цій лозі… Мрія вже тоді знає, що марно ділити час на сон та несон, бо межа між ними умовна: відчуваєш мить, коли засинаєш - як перекочується на інше місце рінь, яку ліниво підчепила морська хвиля, - а по тому одразу розплющуєш очі. Просто за добу кілька разів розплющуєш очі в різних кутах однієї кімнати. І доки не перебереш й не повикидаєш усього її мотлоху - від найменшого ґудзика аж до меблів - про подорож за двері годі й мріяти.

Ключ входить в отвір, але повертає його тільки в порожній кімнаті, а двері прочиняються - тільки в провітреній. Зорі ростуть на деревах, як вишні невідомих невід’ємних променів тіні.

Чи тіні бачать сни, снять? Чи сняться? Чи сни тіньми снять? Тінь оживає під поглядом - тільки не бійся пульсації споду відомого світу й вітру - виснажливошизофренічного - захід ного, який загортає росу в тіні: ниточкою затягується на мізинці те, що трапляється з нами на споді. Особливо - вузликами - лікарняні палати і коридори вночі, лампи реанімації, ор динаторські, вимиті хлоркою кахлі, сходи, де не можна курити… Мудрі люди розподіляють приміщення лікарні за призначенням. Ліфт опускає в підвал: ліворуч коридором - душові й ванни для процедур, праворуч - бухвет, між ними - морг. Після підводного масажу можна піти за кефірчиком й нарватися на дві каталки з трупами, що зчепилися у вузенькому коридорчику й ніяк не роз’їдуться. Мужики у куфайках намагаються розчепити мари, а тьоті у просяклих специфічним амбре ватяниках займають тим часом чергу за кефірчиком. Зро зуміло, випереджуючи якусь там дурепу на милицях… Океан безглуздя Океан боргів Океан свободи Смітник Тупик Океан шляхів пензлюй куди ґедзь укусить пливи на всі боки світу одразу курва мать невже я захворюю сказом? жінка блазень досі незрозуміла професія за покликом духу мить вдесятеро дорожча години з гейшею профі й настільки ж важча за сифіліс вокзальної хвойди і я безробітніша за бомжа робота якого смітник та пляшки по кущах та бордюрах Я блядь сам собі пам’ятник монумент постамент сама собі сцена баба що торгує насінням справжня гієна розміняна у громадському транспорті на дріб’язок монетами напнуті серце кишені легені й нема хоч шматка хоч уламка більшого за копійчину на пробитих квитках писати оливою вежі пейзажі будинки бруківку небо калюжі й люди люди люди най би їх атомним феєрверком унезалежнило наприкінці серпня госсподи! там де вода аметистовим лаком пензлем кривавої стуми кожну тінь викреслено пісок поглинає сліди я пригорщами дріб’язок викидаю з себе щоб сюди іще повернутися вільною від боргів мі дяків безглуздя чоловіків зосередженості жінок покручених та розібраних мікросхем шляхів повернутися розґвезьґаною надгробком свободи відлюдства… о як мені страшно! P.S. Quibusdam destinatis sententiis consecrati quae non probant co guntur defendere?

Мрія і Макс зустрілися в дзеркалі заднього огляду лівої тачки… імовірно, з точки зору етології їхня поведінка пояснюється «клубним» інстинктом. Клубування тепер розповсюджений засіб відбору. Клубочиться еволюційний рух, кужелиться й «клубується», мов дим у шклян ці. Людина щира й темпераментна, украй емоційна, жива, одне слово, - вона й дотепер вірить у кохання, у світ, світло, сонце, любов, море, лагідність Всесвіту, й тому її сприйняття брутальності сучасного світу є загострено хво робливим. Невиплакані у долоні грона бузку, серед листя причаїлися тіні - лоскочуть віями підвіконня. У німотності земній зачатий день народжується вогким мовчазним недоноском.

«Бійтеся метафор - вони небезпечні», прого лосив Кундера й заронив метастазу цинізму у Мріїну душу, бо єдине слово, якому вона довіряла досі - слово сучасних класиків.

Коен, Гінзберг, Барроуз, рятуйте! Згляньтеся, Королі Симфори, на жалюгідну постать тор говки бананами й пральними порошками!

Чому це люди з університетською освітою вва жають, що їм не місце за яткою чи на посту педикюрші, чи над перукарським кріслом у нахилі хижого наміру відчикрижити клієнтові голову? Мріїні нестійкі, як прутень, фінанси живуть по журналах й телеканалах, немов се зонні овочі у теплицях - від президентсько парламентських виборів до парламентсько президентських. Мрія має занадто кволу вдачу серед чемпіонів бульдожої хватки й надто скромний бюст (царство небесне тобі, жертво світових покладів силікону, бабуся Лоло!) за для ефірного («етерного», бля!) декольте у пе резаписі. Старанну огиду викликають слова «мікрокосм», «макрокосм», «міфотворення»,

«декларування», «етер», вони провокують нудо ту й миттєву неприязнь до їхніх володарів вживальниківвживцівспожива(льців)чіврет рансляторівнаписальників.

Щоранку Мрія забуває, а коли не забуває, то не встигає поснідати, натомість зварити й випити свою каву й викурити до неї сигарету встигає завжди. На роботі Мрію не полишає, набуваючи нав’язливості, відчуття, що вона займається копрофагією; думка ходить колом: люди носяться, мов собака з кісткою мамонта, зі своєю особою чи з якоюсь неоковирною подією, яка знагла принесла їм популярність. Навіть якщо ця подія - оральний секс із президентом, чи плювок так званої суперзірки, який випадко вим вітром занесло на сукню названої особи. Ці люди ніколи вже не зійдуть зі свого зоряного шляху причетності до вселюдської мастурбації й не почнуть жити з собою. Тавро полюції чи слини залишається з ними на все життя в якості улюбленого задроченого фетиша. Сім нільських варанів зжерли свого власника. Одкровення про цю подію приходить під час медитації до індійського йогомагополітика. До цього одкровення він зби рався зачаклувати електорат показуванням фокусів й гасанням на мотоциклі із зав’язаними очима, що мало під час передвиборчого турне відволікати увагу виборців від реальної спроби проникнення до асамблеї округу Канпур: двісті його прибічниівмагів гіпнотизують в цей час електорат. Однак звістка про варанівлюдожерів розбурхує в чарівникові карколомні фантазії й він, заморозивши свою політичну кар’єру й поки нувши напризволяще двісті прибічниківмагів, мчить до американського штату Делавер. Він мріє захопити світ за допомогою заряджених його магічною енергією варанів, а частину ва ранів пустити на шкіргалантерею. Якось за унікальними штанчиками з варанячої шкіри до нього зарулює сама Дженіфер Дупез. Маг і варани бачать її грандіозну дупу зі слідами насильств, завданих Паффом Дедді, втрачають свідомість, глузд, а незабаром - життя. Дженіфер Ду пез ридає над трупами варанів і мага, не розу міючи причини їхньої загибелі. Раптом в небі з’являється зоряносмугастий літак і скидає прямо на голову Дупез нову експериментальну бомбу, яка називається «Спірс». Усі гинуть під шарами силікону, лайна мильної піни, сто доларових купюр й рожевих плюшевих мише нят. Великий Державний симфонічний ор кестр Берлінської опери ім. Муссоліні, спілка віолончелістів «Апокаліптика», Міністерство Культури Республіки Текіла та посольство Перу в Месопотамії спільно з Національним Марокканським Благодійним фондом ім. Білла Куросави з підтримки вимираючих напрямків у музиці представляють: DEATHMETALOPERA «Перші скрипки проти Ванесси Мей, або Криваві Дефекації Місячної Повні». Запхайте собі в дупу мастеркасети з експериментальним кіном - спробуйте пережити у віртуальних катакомбах власного духу рекламнотелесеріальний гено цид, газову атаку реалітішоу, електронну по вінь нечистот, отруйний клей світового паву тиння. Я закликаю всіх, хто не страждає на арахнофобію, влаштувати хрестовий похід проти Електронного Павука! Проти Матриці Телевізійних Клонів! Я закликаю до відродження традицій збору макулатури, до планової очис тки землі від сміття періодичних видань у п’ятирічний термін (аби не порушувати зба грених кров’ю традицій кабалістичного ідоло поклонництва)! Назвемо цей план «431? за Фаренґейтом» й оголосимо карантин та воєнний стан на термін знищення всіх ЗМІ на теренах мертвонароджених буколік! Гей, улюлюки, по борники запліднення! Поки ви агітуєте роз палене конкурсами «Міс Грудь» населення проти абортів, нам абортують мізки! Вони ґвалтують нас милом з милом віртуальні вояки простору засобів масових комунікацій хакери мислення соціальних стандартів убивці маніяки і психопати вони надсилають нам повідомлення користуючись універсальним паролем нашої параної бо електронний простір нарешті на дав їм право Свободи Скальпеля хворобливого світовідчуття вони відчувають беззахисність швидко знаходять жертву й трахають її свідо мість в дупу з того боку люстра єдине що нам залишається - облизувати люстро чи завішувати його поверхню чорною сукнею нашої прабабці…

Я бачу, як величезний бульдозер вдирається до моєї кімнати й починає трощити всі мої пі ратські компакти та касети, як прекрасна ЛолітаАнабелла у бальній сукні з ядучобла китного мережива, у футбольних бутсах (чи гірськолижних?), з вогнегасником через плече та брандспойтом в руках вивергає газове полум’я на мої книжкові полиці, а негритянки з бек вокалу ковтають змій та пітонів, сплетених з яскравого бісеру. Крутиться дискотечна куля різноманітних токшоу Статистів (всі - від ведучого до ретельно підібраної публіки - кончені буратіни), і я не вірю жодному слову, жодному жесту, жодній позі, навіть жодній крапці дру кованих ЗМІ. Можливо, «тьотя Клава з ба зару» (уніфікована одним редактором служби теленовин представниця мас, «на рівень яких треба зважати, формулюючи речення») нарешті розуміє, про що йдеться, але, я не переконана, що вірить. Я хочу познайомити тебе, «народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роздорожжу», з нашими спонсорами! Тримайся, народе! Це не остання діжка лайна на твою голову! Ми не залишимо тебе помирати голодним й холодним на твоєму роздорожжу без голих бабів, кросвордів та гороскопів! Тримайся, народе мій: ми не пропустимо у друк жодної шпальти без антицелюлітної сраки у бікіні за десять тисяч баксів й слідами сперми електронного су пергероя!

Людям ніколи не набридне читати, бо література - це описування їх самих, докумен тальне підтвердження реальності їхнього існування. Фіксація і бетонізація - гигиги.

Батогами гілля шмагає вітер сліпучу оголеність ліхтарних плям на тілі вбраної у чорну шкіру ночі. Садомазоорґія під кокаїном, намащеним на всі досяжні зовнішні слизові оболонки… Коли ви, друзі мої, станете всесвітньо відомими жи вими класиками, а я - старезною бомжовою вар’яткою в оточенні котів Ребекки, я продам всі ваші листи до мене, рукописи з автографами й вірші з посвятами, продам, друзі мої, з аукціону Sotbeys або Khristies й на ці карколомні кошти відкрию в рідному Місті благодійний Центр Евтаназії. І стану першою його клієнткою, гииии! Кремація метеликів2. Чорна, немов найчорніша невдячність ніч занурилася вухом у рапану й у плеєрі мушлі слуха прибій, дивиться у чорну порнуху екрана підвладного їй Міста, гризе насіння, нігті - так сама собі час править - стружкою у сніг осипається лак, покидаючи зону мого підвіконня. Ніч - стороння. Піднебіння небес - проведи язиком, зачини шелестке від паперу вікно, заклей його, наче конверт: все одно повилазять кишки поролону, мовби з кави вершки… Невловно людина змінюється лише для себе, для інших зміни її - разючі, катастрофіч ні, як труп горілиць просто неба у багнюці під снігом… свята - торішні афіші на губчастій афішній тумбі… читаю усіляку прутню з лис та, наче ноти… чому ти в мені оселився, ніби внутрішній цензор? Вранці вкушу себе за вухо, за лікоть, за носа… й попхаюся на роботу - у «гелеву багнюку» новин та рецензій… спатиму в музиці… зі споду екрана драглисто вирує be yond - простягує до мозку мого свої зонди, свої мацаки… Ми занадто крихкі задля такої навали ілюзій! Ми надміру закохані в міф про добро та любов. Ми заретельно випробовуємо своїх друзів.