Орігамі-Блюз

Ми надто манірно цураємося рими «кров»… Ти будуєш свій світ через дієслова - шахівниця емоцій та снів, туго накреслені крейдою діези й бемолі… зазираю у пляшку й бачу лише дно власних злив, які пройшли стороною - повз сміттєзвалище волі…

Повторюваність. Сором невимовний! Туга за тими, кого вже давно нема серед живих і подібних не буде ніколи, до кого б не насмілилася навіть наблизитися, поряд із ким не гідна була би навіть порошинкою на долівці принишкнути…

За тими, хто не міг у лайні жити й не намагався пристосуватися. Як Фаїна Ранєвская. А ти живеш, «спілкуєшся», коньячок глушиш - і нічо’ - пристаєш і на те, бо апріорі «вихада нєєєєт как мєтрапалітенє!» (а ти його й не шукаєш!). Воля твоя закута - з очей іскри… як у всіх… бенгальський вогник… настільний пеніс…

Якщо ти мене не розбудиш, я неодмінно прокинуся в іншому світі, якого не відрізню від нагального навіть за твоєї відсутності (до дупи геометрію Лобачевського!). Не хочу перетнутися зі своєю паралеллю навіть у арктично сліпучій крапці остаточності. Останній мій нерв упаде, як відтанцює, до ніг забризканих, забльованих душею… цвіркуни пронизують ніч биттям сер дець і пульсами потягів… поклик Чумацького шляху до парного молока… А ти підносиш мене на долоні: зараз всмокчеш, немов льодяник - сонце вийде із зіниць здичавілою лавою вулкану, що прокинувся, й розкидає вуглини зірок (вони докочуються до моря й згасають сичанням), а хвилі обсмокчуть їхні черепи й підкинуть, мов іграшку, до голомозого вогкого чорного неба й наліплять долонями сонце… ти підхопиш, немов фіолетову кульку… розгойдай та відпус ти - розсиплюся у траві бенгальським вогни ком - обвуглений стрижень стирчатиме серед нічних лісових фіалок… Я хочу на екватор: там неґри й бонги, і маракаси з кокосів, мушлівелети, акули, дельфіни, скати, Південний Хрест, якого я ніколи не бачила, океанські хвилі й барабани з мавпячої шкіри, бамбуковий дощ… Там дуже мало людей з опаришевим кольором шкіри. Там можна перечекати перші триста років, доки не повимирають від Зеленої чуми бізнесмени, політики, зірки шоубизу - у мегаполісах, от руєних інфекційнимінформаційним псоріазом й газами, разом зі своїми каналізаціями, аеропор тами, залізницями, автостоянками, реакторами ресторанів швидкої їжі та стільниками пологових будинків, напхом напханих блідими личинками андроїдів. Розігнатися й легко безтямно зір ватись просто у прірву - най жахаються вар’яти компаси й коти! Потім тебе такою не виголю брови й око не вирву - здригнуся з глибин, щоб почув лише ти! Забудь все, що я тобі наговорила, маленький осінній світе! Сядь до мене на коліна кленовим листочком, розфарбованим у растаманські кольори! Я не мала на увазі твоїх мандрівних павучків, але вони загинуть першими… ЧеҐевараблюз…

4. Оріґамі з проявлених негативів

На клапті недотлілої газети вціліла стаття «Той, що літає на паперових літачках».

«Вивчити світ Кена Блекберна - це все одно, що поговорити із закоханою людиною. З такою ніжністю гово рить цей чоловік про паперові літачки, що бере подив, чому він не відлітає за ними услід, коли, вигнувшись у спеціальній, кидальній позі, робить ривок та із завмиранням серця стежить за телі панням паперових крил. Знайомтесь, перед ва ми світовий чемпіон по запусканню паперових літачків, про які він знає все. У 1998 році він по бив власний рекорд і зміг примусити літачок протриматися у повітрі 27,6 секунди. Всього у співавторстві з другом він написав чотири книги, де розповідає, як виготовляти паперові літачки, як вони поводяться у повітрі й що символізують.

Найдивніше те, що вельми успішні, ті, що довго летять, моделі мають дуже просту конструкцію.

Для ознайомлення зі стилем автора у Мережі викладено початок його книги про аеродинаміку паперових літачків - «Чому паперові літачки мають інакший, аніж справжні, вигляд…»

*. РИБКА. Виготовляється у тринадцять кроків з Шолому Самурая (десять кроків) - класичної оріґамської фігурки. Символізує Мріїн Страх Старості.

КРАПЛЯ.

*

Дівчинка з кошеням на руках знаходить краплю. Крапля приліпилася до руки дівчинки. Дівчинка не дозволяє кошеняті злизнути краплю - пускає його бігати. Сама сідає на бордюр (скількиятобіказалане сідайнабетон ікаміння!нускількищепов торювати!тиможешзастудитися!ти жмайбутня - (майбутня? Як це?) жінка! ти щосаманебачишщотамбруд но! госссподи (наче змія!) ну- сскільки…). Роздив ляється краплю.

Ляп!асссс!

–  А ну негайно піднімися! Я тобі сто разів казала не сидіти…

Ляп! Боляче і образливо. Кілька сльозин падає на руку. Де ж тепер та перша крапля? Ось вона. Прозора. Інші - каламутні.

–  Ходім.

Дівчинка висмикує руку.

Ляп!

–  Я тобі зара посмикаюся!

Дівчинка проводить рукою по очах, роз ґвезьґує пекучу вологу. Все змішується, cтираєть ся. Тоді дає руку. Плакати раптом перехотілося.

Все довкола стає ясним, прозорим, яскравим.

Дівчинка бачить намальовану шмінкою злість: червона кривуля, від якої хочеться сховатися (зачинитися, наприклад у ванній) та верещати.

Ні. Тихцем сидіти. Раптом дівчинка помічає, що вона ніби опинилася під шклом, а все, що відбувається - просто картинка. Вона розуміє, що ні в чому не винна… «Це крапля потрапила мені в око, коли я…» Дівчинка - всередині крап лі. Дівчинка - крапля.

*

Дівчина запізнюється. «Він не чекатиме. Він такий - не чекатиме».

Починається дощ. Крапля упала на руку дівчини. Ковзнула разом з рукою ручниками підземного переходу. Проїхалася на ескалаторі метро. Проскочила шкляні двері…

«Не дочекався…» - Дівчина закушує губу й затискає долоні під пахвами, ніби обіймає себе замість того, хто мав би…

*

Жінка сидить на кухні й дивиться у попіль ничку. Зі стелі на руку - ляп - падає холодна крапля. Жінка механічно зводить очі до попля мованої стелі.

«Знову сусідів залило…» Йде мити посуд.

*

Стара жінка раптом падає на вулиці. У неї зупинилося серце. Перехожі деякий час не звертають на неї уваги. Врешті хтось викликає «Швидку». Холодна мертва рука звисає з мар.

До її пергаментних зморшок прилипла крапля, що впала з дерева…

*. МИШКА від Кайо Кобаясі. Виконується у дванадцять позицій. Символізує Мріїну Нав’яз ливу Манію Власного Житла.

THE BE…E…EATLES…

Бувсобіотретійгодиніночі Фіолетовий Чоловічок з Контрабасом та Котом. Поруч хи мерилося Море, щоночі - інакшим уламком веселого Місяця. Чоловічок часто гуляв но чами зі своїм Котом та з Контрабасом, виспі вуючи колискових Біллі Голідей. Він не лю бив шансону. А удень вмощувався спати у футлярі. Контрабас, натомість, виводив сумних колискових, а випадкові перехожі влучали копійчинами в деку.

По обіді Кіт ходив до гастроному по копчену мойву й тістечка з мигдалем. І, звичайно ж, по мінералку для Контрабаса. В Осені ніхто з них не тямив, але кожен напевне знав, що то - JAZZ. Вони чекали цього пришестя у затінку акації понад спраглим Морем. Кіт і Чоловічок часто сперечалися, заїдаючи мойву тістечками, чи потрібні в Осені Цикади, себто у джазі - Контрабас. Контрабас відмовчувався - чулося лише сичання бульбашок мінералки. Якби він пішов, то будинок все одно відказав би Чоловічкові. Може, футляр, чи то пак мушля - на краще… будинок при тілі…

P.S. Щодо будинків, квартир та мушель:

Мрія не любить замкнених просторів, але вони мають над нею якусь небезпечну хворобливу владу - як мушлі над равликами. Точніше, над тими слимаками, які мушель не мають…

Мрія любить, коли є чай, для неї - уособлення міщанського домашнього затишку: одна конво люта чаю на один куб рафінаду, й не треба собі вени паскудити. Мрія курить, дим летить на світло.

*. КОРАБЛИК - ПАРОПЛАВЧИК. Виконується у шість позицій. Символізує Мріїн Театр Абсурду.

ДЄЛО НЕ В КАПЕЛЮСІ.

У Мрії чорний капелюх, а під ним - блядська руда перука. Капелюх - з ахуїтєльної лакової клійонки, яка стовбурчиться, а перука - з їбучої синтетики, яка вилазить ще сильніше, ніж справжнє волосся. Капелюх схожий фасоном на панамочку, а перука вдачею - на орангутанга.

Окулярів дві пари: рожеві на випадок сонця й зелені на випадок дощу. До Мрії підходять мусора й запитують «мокументи». Мрія пока зує їм три посвідчення: на одному вона схо жа на юного транссексуала, перепаленого пергідролем; на другому - на панкушку опіюшку з чорним на коротко стриженим во лоссям й брунатними синцями під очима; на третьому - на цивільну «домашню дєвачку» з русявим каре й амфетаміновим поглядом. «По киям, - думає Мрія, - я ж не на кордоні!» Один мусор напрягається у напрямку вивчення й співставлення між собою трьох шизонутих осіб на посвідченнях з четвертою шизонутою особою з плоті, крові й пива. Другий мусор штириться на предмет пошуку наркотиків у Мріїних речах.