Перекручена реальність

… Натомість Топов спокійно і розважливо поставив їй коронку й вручив чек. Там була зазначена лише вартість коронки. Начебто і не було ніякого лікування…. Якщо зуб запалиться, то цей ділок потім скаже, що він вперше її бачить. Втім Ольга заплатила йому за один зуб (страшно сказати!) аж 900 гривень. Тобто півтори пенсії покійної мами, яка все життя так нелегко пропрацювала. А чек вибито тільки на 302 гривні.

– А решта? – тихо запитала вона, не забуваючи про сон. – Якщо , приміром, запаляться недоліковані вами канали, як я потім доведу, що саме ви їх лікували?

– Не хвилюйтеся, – відпрацьованим голосом вимовив доктор Топов. – У медичній картці все записано… Прийдете – усе переробимо.

– Це ви МЕНІ розповідаєте про картку? Кілька років тому судили одного стоматолога, який вколов дівчинці лідокаїн без перевірки на реакцію… Вісім років батьки судилися з ним. Та медичну картку переписали, а колеги усіляко покривали вбивцю. Так він і живе…виспівуючи … А дівчинки немає.

Топов порожнистими очима дивився у вікно.

– Якщо ви хотіли вилікувати той канал, то йшли б до доктора Івушкіна. Він би вам за 1000 гривень обробив його і по товщині й по ширині.

Ользі стало моторошно… Вона подивилася на колег Топова, та ті длубалися в зубах своїх пацієнтів, начебто нічого й не чули.

– Бог з вами, докторе… – здалася Ольга. Єдине її бажання було – тікати звідси за тридев’ять земель. – Хоча який ви доктор? У вас і термінологія, як у будівельників. Вони теж казали: «Не хвилюйся, господиня… Як щось трапиться – все переробимо». А де я їх шукатиму? І як доведу, що то вони напартачили?

… «Що це за люди з порожніми очами, – думала вона дорогою додому. – Люди без совісті. Гребти бабло за будь-яку ціну. За будь-яку… Таким легше жити. Люди без принципів… Їм напевно добре й затишно… А тут щодня маєш справу з долями, і увесь час вагаєшся: так чи не так?»… І Ольга згадала свою колегу – суддю Зайцеву. Одного разу вона писала рішення поруч з кімнатою, де Зайцева вела судове засідання, і спостерігала за тим, що там відбувається. Суддя сиділа, підперши щоку на рукою, і байдуже переводила очі з прокурора на адвокатів. Судили шахрая з авторинку. Під час процесу всі говорили одночасно. Прокуророві Педан довелося взяти на себе керування, щоб утримати хоч якийсь лад. А Зайцева і далі апатично водила очами, в той час, як прокурор ставила питання учасникам процесу про марки машин, карбюратори і таке інше. Нарешті, суддя вимовила хоч щось: «Дивлюся я на вас, Світлано Миколаївна, ви так у автівках тямитеся…». І пирснула…. А потім знову поглибилася у свої думки. От така суддя Зайцева… І все в неї добре! Побудувала триповерховий замок у передмісті, чоловік з сином її обожнюють і на руках носять. А скільки доль загубила! … Не підмажуть – улупить так, що шукатимуть підсудного, і за десять років вже не знайдуть.

…. І що то за кляте життя: робота-дім-робота-дім?…. Хоч би щось трапилося приємного! Сюрприз би якийсь! І згадала свою бідолашну сестру… Як там наша «зірка» переднювала? І витягла телефон з сумки. А Катя журливо доповіла…

– Сьогодні поїхала в аудиторську фірму. Колись працювала і аудитором, і податківцем, тож роботу знаю. Кого ще брати, як не мене? Приходжу. Фірму тримає бабця років під сімдесят… І зять при ній…. Такий собі – ніякий той зять, років сорока-сорока п'яти, чистий бухгалтер, тільки нарукавників не вистачає. Сидить бабця, вмикає… «Що у вас?» – питається. Я, кажу, претендент, а кличуть мене так-то й так-то. Думаю, десять років друкуюся в центральному бухгалтерському виданні, і якщо ти – серйозний аудитор, то мусиш стежити за спеціалізованою пресою. Бабця навіть не поворухнулася. «Який у вас, питає, службовий список?» А в мене й без публікацій службовий список – бувай здоров. Розповіла коротенько про свій досвід. Кажу, що тлумачити податкове законодавство – мій коник. «Не треба нам того, ми самі все розтлумачуємо», – каже бабця. Навіть образилася, що хтось крім неї його насмілюється трактувати податкове законодавство. «А програми знаєте?» Мені – та не знати? З комп'ютером на «ти» і не лише, як користувач. Віруси з домашнього комп’ютера завжди сама вилучаю: ні чоловіка, ні синів до цього не допускаю. Windows самотужки перевстановлюю, а нещодавно і блок живлення замінила… «Знаю», – відповідаю. «Які знаєте?» Які вам треба? Усі знаю: Word, Excel. 1:С, Галактика… Що ще? Тут бабця пожвавішала. «Excel кажете?» Тут багато хто приходять і брешуть: «Знаю Excel». «А до якої глибини потрібно його знати? Як програміст, чи як? З макросами?» Ну, думаю, капець… Володіти досконало Excel – головна вимога до аудитора! І хто в них обслуговується? А бабця давай мені показувати якісь таблички в Excel. Раптом зніяковіла й зізналася: «Я їх сама лише два місяці вивчаю, може не все знаю, та Excel – таки сила! Це я вам скажу, програма…Всім програмам програма». І посміхається щасливо. «Я так вловлюю, що Excel – це наріжний камінь вимоги до аудиторів на вашій фірмі…»… Бабка гумору не зрозуміла: «Чому?…Ще потрібно викладати свої думки на папері…»… Це вона мені каже… Уявляєш? Я мовчу… А потім кажу: «Я чудово викладаю свої думки на папері… Я часто писала звіти й заперечення на звіти грамотною бухгалтерсько-юридичною мовою…»… Про статті в Лондоні та Нью-Йорку помовчую, звичайно. Та бабця не чує… Знову вмикає… І раптом я розумію: хто я така? Прийшла з вулиці, по оголошенню… Невдаха я для неї! Бо не маю становища у суспільстві. Розумієш? Ні, ти мене не зрозумієш…От у судді є стан в суспільстві, незалежно від того, поганий він або гарний. Навіть ваша голіма суддя Зайцева… А я прийшла з вулиці… Стара дуриндо, відкрий Інтернет, і там всі мої рекомендації! Якщо ти тільки наздоженеш, про що я пишу…І якщо ти знаєш, що таке Інтернет… Зрозуміло, що в цю зашкарублу богадільню, де головна вимога до аудитора – знання Excel, я більше – ані кроку.

– Катю, ти скрізь ідеш… Як же ти знайдеш роботу?

– Не знаю, сестричко…Тепер я розумію, що я – людина з вулиці. Але нічого… Хоча гроші вже закінчуються… Живемо на одну зарплату, а дітям треба вчитися…. Ти знаєш, кличе мене одна подружка до Чехії. Чорт із нею, із цією бухгалтерією! Якщо в Україні не потрібні фахівці мого рівня, якщо їм важливо про мене знати усілякі дурниці на кшталт, де я провела відпустку або скільки мені років, а не мої професійні якості, то я хочу виїхати із цієї країни… Не можу більше ходити по цих відділах персоналу, де мене допитують усілякі ссикухи. Їхня помилка в тому, що вони воліють, аби претендент усе знав і вмів гарно говорити. Але всього знати неможливо! Треба бути здатним переробляти інформацію – от неоціненна якість будь-якого спеціаліста.. Потрібно вміти вчитися новому… Боже, які гадючники всі ці бухгалтерії! …

– Катя, скільки тобі говорила: іди головним.

– Не хочу…

– Ну от тепер сновигай по об’явах та не ремствуй.

– Я й сновигаю… Ти знаєш, Олечко, напевно із твоїми підсудними легше справу мати. Нехай вони шахраї, нехай злодії, але вони – якісь реальні… На людей схожі…Нехай поганих, та на людей. А ці з відділів персоналу – це ж біороботи якісь!

– Ну ти загнула… Багато ти бачила… Прийди й подивися, які очі в моїх підсудних…

– Але в цих очах хоч щось є! Каяття, біль, презирство, ненависть, зрештою. А в цих з Діропласту, наприклад, очі – скляні! Розумієш? Скляні!

Скляні очі…Як у стоматолога Топова… І Ользі раптом схотілося, щоб у неї розболівся зуб, і тоді вона піде… до Аллочки. Таких стоматологів вже немає й ніколи не буде. Кожний її прийом, як зустріч з подружкою… І Алла ніколи не зробить зайвих рухів… Вона б'ється до останнього за кожний корінець.

… І Ольга зрозуміла, за що її поперли із престижної стоматологічної клініки…

7

І знов учасники чекають початку судового процесу.. Адвокати вже перетерли між собою всі новини: і як провели відпустку, і де діти вчаться. Психолог Кравцова та психіатр Тимченко стоять осторонь від інших. Схожий на науковця Тимченко розповідає, як він читав важливу доповідь на якійсь конференції і жваво відповідав на гострі питання. І ще буде одна доповідь і треба до неї готуватися, а він тут втрачає свій дорогоцінний час. Нарешті, ні до кого не звертаючись, гнівно питає:

– Та що ж це таке? Коли вже почнеться?

І сам собі обурено відповідає:

– Який тут бардак!

Нарешті, всіх запросили до залу. Впевненим кроком суддя Дорош увійшла до зали засідань, дозволила всім сісти і оголосила.

– Сьогодні ми допитуємо експерта, який проводив комплексну судову психіатрично – психологічну експертизу.

Ніна дістала свої нотатки і скоса подивилася на подружку підсудного… Лише ця тендітна білявка не викликала в неї роздратування. Позавчора через адвокатів вона передала їй значну суму грошей, як компенсацію за матеріальний і моральний збиток. Адвокати сказали, що задля цього вона продала свій власний автомобіль. А він же для неї – ніхто.

– Переходимо до допиту експерта Тимченко. Немає заперечень? Експерт Кравцова, прошу вас зачекати в коридорі. Посидьте там, будь ласка. Потерпіла, виключите мобільний телефон. Свідок, назвіть своє прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, місце проживання й місце роботи.

– Тимченко Микола Антонович, народився 15 серпня 1955 року, проживаю на вулиці Санітарній 23, працюю психіатром у відділі судової експертизи.

– Який маєте стаж експертної роботи?

– Двадцять років.

– Суд вам роз'яснює, що ви викликані як свідок для допиту по кримінальній справі за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивстві й виготовленні та носінні вогнепальної зброї. Суд вас попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, за дачу свідомо неправдивих свідчень. Це зрозуміло?

– Зрозуміло.

– Будь ласка, адвокат Куреник, за вашим клопотанням викликано свідка. Ставте питання.

– Яким законом ви керувалися при проведенні експертизи?

– Законом України "Про судову експертизу".

– Скажіть, до якої категорії складності відноситься експертиза, і який строк передбачено для проведення психологічної експертизи у випадку мого підзахисного в умовах стаціонару?

– Проведення психологічних експертиз у нашому відділенні не передбачено. Лише комплексна психолого-психіатрична експертиза. Тому відповісти на це питання я не можу.

– На який інструментарій посилалася експерт Кравцова? Чи були нею представлені таблиці, тести. методики? На чому був заснованим її висновок?