Перстень Борджія

За наступними повідомленнями, султан сам пристосувався до нової пуританської моди і, забравши у своїх жінок особисті коштовності, поклав їх, сказати б по–європейськи, на вівтар батьківщини; бо турки не знають поняття «батьківщина». А гарячка самозречення і рятівного завзяття охопила не лише Стамбул, але й інші відомі місця Османської імперії — із заходу і сходу, з Боснії, Сербії, Болгарії, Греції, Анатолії, Караману поспішали до столиці багаті й бідні подорожні, щоб офірувати військовій справі імперії своє рухоме майно.

Це потягло за собою, що, за повідомленням з Амстердама, світова ціна діамантів та інших самоцвітів упала на одну шосту.

Дальша подія: до нещодавно відкритої військової академії у колишньому палаці генерала яничарів запросили професорами й інструкторами двох видатних німецьких знавців стратегії, генерала фон Шауера й генерала фон Готтенрота, які відразу ж піддали своїх учнів (добірних інтелігентних командирів менших турецьких військових підрозділів) суворому й докладному вишколові новочасної воєнної тактики, так званої лінійної, яка полягала в тому, що війська, аби найкраще використати свою досконалу вогнепальну зброю, замість дотеперішніх глибоко розчленованих лав, шикувалися довгими лініями, у дві, щонайбільше три шеренги, що чудово виправдало себе в битвах під Ньюпортом і, на п’ять років пізніше, під Добриничем.

Подальше донесення: половину турецької армії перетворили на мушкетерів. У яничарів відібрали їх традиційні парадні палиці і видали їм мушкети.

Тоді папа з характерною для нього грандіозною примирливістю зважився на вчинок, гідний його функції першого заступника Бога на цій землі, і наказав своєму гарному секретареві з золотим ланцюгом на поясі скласти чудового листа, сповненого християнської терпимості, богобоязкої миролюбності й дружніх поздоровлень султанові, вирядивши з цим листом і з вантажем чудових подарунків шестиособову делегацію, що складалася всуціль із шляхетних мирян. Цим він хотів показати, що, крім свого найвищого духовного сану, є і світським володарем наймогутнішої італійської держави. Невисловленим, але цілком зрозумілим для дипломатично підготовленої особи, якою султан безперечно був, значенням цього жесту була ідея, що він, Святий Отець, анітрохи не вірить чуткам про шалені гасконади якогось авантурника з курячого гнізда і нічогісінько не змінить у своїх щирих і вже віддавна миролюбних стосунках з володарем Османської імперії.

Справа ця як слід обмірковувалася, готувалася розсудливо й за всіма правилами, але ми не знаємо й не дізнаємося, сталося це з вини самого султана (вірніше, Петра Куканя, що стояв за ним) чи дещо запального керівника папської делегації, графа N, прозваного за свою неймовірну легковажність Pazzo, тобто Навіжений, але все закінчилося так препаскудно й нещасливо, як лише може закінчуватися людська дія, нещаслива і приречена на невдачу Богом.

Передовсім султана, коли італійська делегація зі своєю обслугою й багажем прибула до Стамбула, не було вдома, тобто скажімо церемонніше: він перебував не у своєму сералі в столиці, а мешкав у відпочинковому сералі в Дринополі, який, на відміну від стамбульського сералю, мав не олив’яну, а ґонтову покрівлю, отож у спекотні літні місяці був приємнішим для життя, і повернувся до Стамбула аж за чотирнадцять днів. Потім, перш ніж усе–таки надати папській делегації найвищу аудієнцію, він змусив її чекати ще чотирнадцять днів, до того ж за постійної спеки, коли води Золотого Рога смерділи як зіпсований зуб, а місто, що гинуло від задухи, здавалося збезлюднілим, і розпеченими вулицями лише тут і там прослизали тіні голодних кішок.

Аудієнція ж, коли італійці все–таки дочекалися її, була коротка й приголомшлива. Султан був кислий, а граф N лютий і роздратований настільки, що неприпустимо забув про свій дипломатичний такт і, між іншим, в’їдливо зауважив, що дарунки, передані Святим Отцем, призначені переважно турецькій військовій скарбниці. Товмач, почувши ці зухвалі слова, жахнувся й розгубився і від зрозумілого збентеження переклав їх по–турецьки слово в слово. Султан, почервонівши від гніву, сказав, що від головного чаклуна гяурів йому не потрібні жодні дарунки, ні ці, ні попередні; і, стягнувши з пальця перстень Борджіа, який досі носив, жбурнув його об підлогу. Граф Pazzo спритно підхопив перстень і блазнювато проказав, що Святий Отець втішиться, довідавшися, що ця історична італійська коштовність не пішла на купівлю турецької муніції.

На що султан заволав варту й наказав посадити всю делегацію до державної в’язниці у страшній Чорній вежі, яка в християнському світі мала назву sepoltura degli vivi, гробниця живих.

Не знаємо, як це трапилося і здійснилося, але папа незабаром отримав стенографічний запис перебігу цих партацьких, безглуздих переговорів, які назавжди залишили чорний слід у радісній і світлій історії світової дипломатії. Не виключено, що це заслуга тлумача, якого за недозволено точний переклад нещасливого обміну думками папського легата з султаном засудили обезголовити, але можете собі уявити, а тим більше зобразити, як до цього логічно й по–людськи могло дійти. Безсумнівно лише, що він отримав цей рапорт і що, дочитавши його, почервонів і захрипів, так що лікар, який негайно прибіг, змушений був пустити йому кров. Коли папа опритомнів, перші його слова були такі: — Це все Кюкан. Кюкан, чорти б його взяли. Незадовго до цих подій помер банкір Лодовіко Паккйоне, фінансовий магнат, відомий османському світові як magnus mercator christianus, великий християнський крамар, а оскільки він не мав дітей, величезний спадок, що залишив, мав відійти його племінникові Маріо Паккйоне, тому самому молодому розпусникові, котрому, як ми згадували в належному місці, дядько купив палац Гамбаріні у Страмбі, що пожертвував Святому престолові юний кардинал Джованні. Зрозуміло, дядько вчинив це задля того, аби на довший час прибрати подалі свого аморального родича, негідного носити таке прізвище, а в усій Італії не було місця, віддаленішого за Страмбу.

З його боку це був розсудливий учинок і вдалий хід, адже молодий плейбой у Страмбі міг спокійно продовжувати на власний розсуд своє безбожне життя, не обурюючи цим тих, від кого залежав, а що ще краще, за п’ять років перебування у Страмбі він невпізнанно зрівноважився і змінився на краще. Злоязикі, щоправда, торочили, що Маріо пропалив собі казан — це означало, що вже не міг пити, бо нутрощі відслужили своє, а жінок почав уникати просто тому, що нічого іншого йому вже не залишалося. Але ми, не слухаючи наклепників, хочемо вірити, що навернення Маріо Паккйоне відбулося виключно завдяки його змудрін–ню й дозріванню його духу, так що він врешті–решт заглибився у себе і зрозумів, що в житті є справжньою цінністю і що добра книга, скажімо, може послужити людині набагато краще, ніж два літри тосканського вина чи обійми пристрасної красуні.

А нині, на довершення всього, втихомиреному розпусникові спало, мов із неба, багатство, про варварську, безглузду незмірність якого ходили легенди, називалися суми, які, навіть при десятикратному перебільшенні, все одно свідчили про маєток колосальних, буквально світових розмірів.

Справа дещо ускладнилася тим, що три роки тому папа заборонив Маріо, тоді ще зовсім розпусному, жити в Римі, отож Маріо, перш ніж потрапити до дядькового барокково–го палацу на Via di Banchi й сісти в його конторі, мусив попросити у папи про диспензу [20] вигнання. Він не сумнівався, що доб’ється легкого успіху і що папа, завжди ласий на гроші, яких вічно потребував, радо піде назустріч йому, вже втихомиреному, та ще й такому багатому. Та ба — Святий Отець, що, очевидно, саме довідався про якийсь новий провокаційний вибрик Петра Куканя, був понурий і роздратований і кривився, наче щойно ковтнув оцту.

20

Звільнення від обов’язкового виконання певних церковних приписів (латин.)

— Так, так, ти хотів би вернутись до Рима, — сказав він своїм сієнським діалектом, коли молодий праведник подав йому своє прохання. — Але чому б я, тварюко, мав тобі це дозволити? Лише тому, що дядечко, замість надавати тобі стусанів, що мав уже давно зробити, заповів тобі свої гроші? Чи це сталося завдяки тобі? Торочиш, мерзотнику, що жалкуєш за свої вчинки й хочеш провадити порядне життя. Це, їй–бо, дуже втішно, і християнське серце має з чого тішитися. Тільки хіба ж твої вчинки такі, що досить кілька разів ударитися в груди, схилити голову й проказати, що тобі прикро, аби тобі вже вибачили?

— Передусім йдеться лише про наклепи й непорозуміння, — мовив плейбой.

Папа, замість відповіді, подзвонив і, коли увійшов його елегантний секретар, оперезаний золотим ланцюгом, сказав йому, що хоче бачити реєстр злочинів оцього молодого Паккйоне.

— Ось він, — сказав Святий Отець, коли чепурун у червоній туніці на диво швидко подав йому довгий аркуш паперу, скручений трубочкою. — Отож спочатку, коли тобі, негіднику, не було й дев’ятнадцяти, тут занотовано вбивство крамаря на ім’я Бонасера, який Застукав тебе in flagranti [21] зі своєю жінкою.

21

На гарячому (латин.)

— Це наклеп номер один, — відказав молодий плейбой. — Нічого не було доведено.

— Завдяки фінансовому втручанню твого дядька, — сказав папа. — Далі зґвалтування дванадцятирічної дівчинки й насильна смерть її брата Карло Фануцці, який присягнув помститися й загинув від рук невідомих убивців, повертаючись із заїзду «У трьох кошенят».

— Невідомих убивців, — повторив молодий плейбой. — Що в мене з цим спільного? А його сестри я навіть не знав.

— Далі бійка у приватному житлі куртизанки Леонори Назоріні, жертвою якої став один із членів міської сторожі, яка туди прибула.