Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Эмиссар ОУН и агент СИС Макогон-Разумовский (называвший себя также «графом Полтава-Разумовским») писал: «Становище на Україні жахливе. Величезні партизанські відділи чинять напади на німецькі адміністративні органи влади, зривають мости, організовують диверсії на військових заводах… Партизани повністю опанували, становище. Вони на ділі стали володарями України. Німецька влада не в стані втримати спокою. Партизани щодня, щогодини вбивають німецьких солдатів. Керівники большевицької партизанки одержують безпосередню допомогу з Москви. Партизани відповідним чином підготовлені й добре озброєні…

Ми знаходимось нібито на бочці з вибухівкою, — продолжал Макогон. — Ворожа радіопропаганда дуже популярна та має великі успіхи. Народ зайнятих німецькою армією земель вірить большевицькій пропаганді… Якщо політичні та ділові кола Великонімеччини думають про перемогу, треба терміново мобілізувати в німецьку армію українців.

На мою думку, не можна відкрити большевикам дорогу в Європу. Якщо Німеччина вірить, що Америка підтримує большевиків для того, щоб знищити Німеччину, то я повинен Вас переконати: Америка не хоче відкривати Совєтам дорогу в Європу. Ділові кола США були й залишаються торговцями і після війни хочуть лише продавати Європі свою готову продукцію… Якщо німці не погодяться з моєю пропозицією, то цією справою, безперечно, зацікавляться американські, англійські та інші плутократи і банкіри, але це не буде на користь Великонімеччині.

Українські політичні й релігійні діячі вірять у позитивне ставлення до них німецького політичного керівництва й промисловців. Тому виступають за дальше розширення співпраці, за створення нових військових формацій для спільної боротьби з большевизмом.

Таку боротьбу має очолити та відповідно зкерувати спільна німецько-українська урядова інституція… Я роблю таку пропозицію імперському урядові і маю надію, що він цю пропозицію прийме:

1. Президентом має бути обраний знаменитий германофіл професор Дмитро Дорошенко.

2. Його заступником повинен бути обраний капітан професор доктор Ганс Кох (перебуває зараз в німецькій армії в Берліні).

3. Шеф верховного командування українських військ — генерал-фельдмаршал фон Браухіч.

4. Військовий міністр — генерал-майор Беш, його заступник — полковник Невелінг (обидва зараз служать у м. Жовкві).

5. Міністр народної освіти і пропаганди — головний редактор Карл Арно, керівник ДНБ (нацистское агентство прессы и радио — М. Б.) у Ровно.

6. Шеф поліції та СД України — Герман Лаазер.

7. Міністр внутрішніх справ всієї України, Білорусії, Донської та Кубанської областей (выделено автором) — доктор Кость Паньківський.

8. Міністр культури — керівник УЦК у Кракові, професор Володимир Кубійович.

9. Дипломатичний радник міністерства закордонних справ України — губернатор Галичини доктор Отто Вехтер.

10. Міністр справедливості (юстиції — М. Б.) — директор департамента губернатора Галичини доктор Отто Бауер.

11. Міністр у справах культів та церкви — граф Андрей Шептицький, митрополит у Львові.

Створення дивізії СС «Галичина», перші добровольці якої вже від’їздять на вишкіл до Рейху і скоро будуть відправлені на Східний фронт, свідчить про нові ширші можливості використання українців для боротьби з большевизмом…».

В докладе начальника харьковского гестапо руководству за декабрь 1942 отмечалось наличие у украинских националистов проанглийских настроений: «Высказывания националистов об исходе войны, вызванные в результате антигерманской агитации, выражают мысль о том, что Англия и Америка будут одинаково довольны как поражением большевизма, так и поражением национал-социализма и после победы над тем и другим даруют Украине свободу».

Не успела завершиться Вторая мировая война, как над дымящимися руинами и 50 миллионами трупов «ястребы» Запада стали вырабатывать планы новой, ядерной бойни. Уже в сентябре-октябре 1945 года Объединенный комитет начальников штабов США утверждает директивные документы о стратегии превентивного ядерного удара по СССР. Один только план «Дропшот» (1949 год) предусматривал нанесение по СССР «превентивного» удара 300 ядерными боеголовками по 200 крупнейшим административным и индустриальным центрам, в том числе и по Киеву. В официально утвержденной в США 12 сентября 1947 года «доктрине ядерного возмездия», известной еще как «доктрина Трумэна», предусматриваются задания разведке США, а с 1953 года — и разведкам стран НАТО, по сбору информации об объектах в СССР, которые подлежат уничтожению. Как один из способов такого сбора, рассматривалось массовое забрасывание агентуры на территорию СССР.

Ядерные удары должны были сопровождаться вторжением многонациональных сухопутных сил (по отдельным планам — до 20 миллионов штыков) с дальнейшим территориальным расчленением СССР. Огромное значение при этом имело разведывательное сопровождение и наличие «пятой колонны» в СССР. Не последняя роль в этих безумных планах возлагалась на вооруженное подполье на Украине и на заграничные центры ОУН.

Если в предвоенный период Степан Бандера напутствовал своих сторонников: «Наша влада має бути страшною», а во время Волынской резни бандеровцы пели «Буде крові по коліна, буде вільна Україна!», то после войны лидер «Антибольшевистского фронта народов» и преемник Бандеры Ярослав Стецько заявлял: «Пусть две трети украинской территории будут уничтожены атомными бомбами, лишь бы на одной трети воцарилась украинская держава».

В подготовленной СБУ для Верховной Рады Украины справке о деятельности ОУН и УПА № 113 указывается: «В архівних матеріалах є дані про те, що англійська і американська розвідки прагнули перебудувати націоналістичне підпілля, зорієнтувавши всі низові ланки на збір розвідувальних даних про воєнно— політичний потенціал СРСР.

Так, заарештований в 1948 р. один з емісарів Центрального Проводу ОУН, агент американської розвідки, на слідстві показав: «С конца 1946 г. основное задание, данное мне американской разведкой и Центральным Проводом ОУН, сводилось к перестройке всей работы ОУН на Украине, к коренному изменению и дальнейшему продолжению её в контакте с американскими разведорганами в их интересах. В этих целях я должен был передать Шухевичу установки о необходимости создания новых центров и пунктов проведения широкой разведывательной и подрывной работы внутри Советского Союза, организации переправ и легализации засылаемых из-за кордона эмисаров и агентов американской разведки, для чего необходимо приступить к приобретению документов, паспортов, разных справок и т. д… В моей подготовке для этой миссии приняли активное участие, кроме представителя американской разведки майора Малкольма, также Степан Бандера, Ярослав Стецько и референт пропаганды Центрального Провода Антонович».

Перед информационной службой СБ ОУН ставилось задание собирать сведения о промышленно-транспортном комплексе и войсках в регионе. В мае 1947 года у убитого референта СБ закарпатского краевого провода «Армянина» обнаружили инструкцию по сбору разведданных о вооруженных силах, мобилизационных ресурсах и военно-промышленном потенциале СССР. В бункере боевки «Дубка» (Львовщина) была обнаружена информация о Забайкальском (!) военном округе. Захваченный в июле 1951 эмиссар-парашютист М. Яремко свидетельствовал, что в английской разведшколе в Миттенвальде (Германия) ему поручали собирать данные о войсках, промышленных объектах, железных дорогах, урановых приисках, шахтах Донбасса и системе противовоздушной обороны Одесского порта. Вместе с тем предписывалось скрывать от рядовых подпольщиков, что разведка ведется в интересах США и Англии.

Исследователи деятельности ОУН и УПА из академии СБУ Д. Веденеев и Г. Быструхин в своей монографии, посвященной послевоенной деятельности этих формирований, рассказывают, что в 1952 году в структуре Министерства обороны США возникло Управление по вопросам особых методов ведения войны. Оно начало формировать военные части специального назначения для ведения боевых действий на территории СССР и его союзников. Каждую из таких частей или «групп» считали способной развернуть в тылу будущего противника до 100 тысяч повстанцев, набранных среди местного населения. По планам американского командования, лишь в Европейской части СССР было намечено до 30 «оперативных районов» для действий «партизанских» войск или «зеленых беретов».