Планета Х
Шрифт:
Отож, чи можу помирать,
Як в них ще повні меду скрині?
25.10.1988 р.
Я ЛЮБЛЮ РОЗУМНИХ І РІШУЧИХ
Я люблю розумних і рішучих,
Бо життя не слід, що від м’яча,
І хоч нас дуби ще й досі мучать,
Та колись і їх пройде пора.
Тому не треба нас дурити,
І нас воронами лякать,
І той, хто хоче довго жити,
Це не повинен забувать.
8.6.1988 р.
«БІДНЯЧОК»
Їде в «Волзі» по дорозі «біднячок»,
А тут човгає старенький ледве-ледве мужичок.
І прохає той прохожий «біднячка»:
Підвези мене хоч трішки до містка.
Сам один падлюка їде, бруд летить,
Ну чому б ото старому транспорт свій не зупинить?
Та, нарешті, той, що їхав, раптом став:
– Вас таких, як сміття в полі,– чоловікові сказав.
Але тут же й «подобрішав» «біднячок»:
Як побачив, що тягне той п’ятачок.
12.8.1988 р.
КОЛИ БУЛИ МИ МОЛОДИМИ
Коли були ми молодими,
То з ким хотіли, з тим й ходили.
Своїх не мали ми жінок,
Зате хватало всім дівок.
І ними ми користувались,
Поки своїми обживались.
Отак воно в житті бувало,
І, головне, що всім хватало,
Аби лише у нас – стояло.
30.8.1988 р.
СЛОВО, ЯК КВІТКА
У віршах тих, що написав,
Я всіх жінок туди зібрав,
А щоб жінок в них не було,
То хто б читав таке дермо?
30.8.1988 р.
ГНИЛИЙ КАПІТАЛІЗМ
Кругом – гнилий капіталізм,
Куди ж це кожний з нас заліз?
Куди не підете – гниє,
Але назад ніхто не йде.
14.12.2012 р.
СТІЙКІ РАБИ
Нас зростила партія
Щоб були рабами,
Вдумайтеся, людоньки,
Що зробила з нами.
Нас зростила партія:
Моя хата скраю,
Тож ніхто ні за що
Не відповідає.
Нас учила партія
Бути принциповими,
Й той, хто в це повірив,
Ходять майже голими.
Нас учила партія
Інтернаціоналізму,
А сама була страшніша
Більше від нацистів.
14.12.1988 р.
ЧОМУ НЕ МАЮ КНИГ?
Із кожним днем я відчуваю,
Що я поет, а не маляр,
А книг тому своїх не маю,
Бо не Мороз я і не – Шкляр.
6.8.2012 р.
ЯК БУДУТЬ ВСІ КОХАТИСЯ
Чомусь у нас в Союзі
Не пишуть про любов,
Вважають, що кохатися –
То марно тратить кров.
Можливо, то і правда,
Про що там говорить,
Коли по всім Союзі
Все, де не глянь – горить.
– Яке вже
тут весілля, –Кричить до всіх Іван,
Як будуть всі кохатися,
То хто ж тоді дасть план?
14.12.1988 р.
ВЖЕ ОСІНЬ В ДУШУ ЗАЗИРАЄ
Немов, за серце щось щипає,
У мене туга на душі,
А осінь в душу зазирає,
Пекучим вогнищем стерні.
І з кожним днем зникає світло,
Але, де вогники нічні,
Сидять мої веселі вірші,
Хоч з виду й досі ще – сумні.
10.8.1988 р.
ЧОМУ ТІКАЄШ З ДОМУ?
– Ти чому втікаєш з дому? –
Запитав сусідку Тому.
І сказала гордо Тома:
– Бо палить не можна дома.
15.8.1988 р.
СОНЦЕ КУПАЄТЬСЯ
Люблю сидіть біля віконця,
Як сходить Місяць на горі
І золоте своє проміння
Він розсипає по дворі.
17.10.1988 р.
ПРИТИХЛИ ВТОМЛЕНІ ВЕРСТАТИ
Притихли втомлені верстати,
Що аж не можуть бідні встати,
А люди трудяться, як коні,
Яких тримають на припоні.
16.12.1988 р.
Я ВАМ БАЖАЮ ЩАСТЯ
Я вам бажаю щастя і спокою,
Щоб кожен день було вам, як з чужою.
15.12.1988 р.
ЯК ЖЕ ТИ НЕ ДАСИ
Як же ти йому, матусю, не даси,
Якщо він уже забрався під труси?
8.8.1988 р.
ЯКЩО ПРОХОДИТЬ СТРАХ
Якщо в людини страх проходить,
Вона стає, як динаміт,
Й її ніщо вже не зупинить –
А ні режим, ні – «Месершміт».
8.8.1988 р.
НА КАЛИНУ ПОДИВИВСЯ
На калину подивився
І рум’янцем загорівся.
Так тобі ото і треба,
Не дивись – куда не треба.
15.12.1988 р.
ПЕС МАЛЕНЬКИЙ
Прибіг до мене пес маленький,
Сів біля мене і сидить,
Хвостиком крутить, мов питає:
– Чим можу ще вам послужить?
І тут же хвостиком хутенько
Підмів він пляж і ліг тихенько.
І став на мене поглядати:
– Сардельку можу й сам я взяти.
19.8.1988 р.
ДЕ Я?
П’яна дівка ледь плелась від дороги,
Як не стане, а не слухались ноги.
Небо хиталося, також земля,
Людоньки добрі, хто скаже, де я?