Планета Х
Шрифт:
То зупинись і ще постій.
Я бачу зорі-неозорі,
Могутнє Сонце знов і знов,
А десь пливе, немов по морю
Моя незаймана любов.
Болить душа. Чому? – не знаю,
Мов неприкаяний я сам.
Навіщо ж я тебе чекаю?
Адже тобі я не віддам
Однак душі своєї й тіла.
А якщо дам – то лише мить,
Яку вливатиму по краплі
Аж поки будемо ми жить.
14.8.1967 р.
СКОРІШЕ Б ВЕЧІРНИЦІ
Ой,
Щоб забратися у ліс
В той, де Місяць рве суниці
І кричить всім: гірко, біс!
Ой, хутчіше б вечірниці,
Та скоріше піти б в ліс,
Й там до ранку рвать суниці,
Хай би всі кричали – БІС!
31.10.1988 р.
ЛЮБОВ НА ЗАМОВЛЕННЯ
Хочеш мать на день дружину,
Поїзджай у Крим, мій сину,
Там в курносому суцвітті
Того цвіту ніби – сміття,
І тобі там хоч яка
Буде вірною – день-два.
Буде радувати, тішить,
І на ніс локшину вішать,
Й будь ти Гершко, а чи Гоша –
Аби в тебе були гроші.
А як матимеш мільйон,
То знайдеш і на сезон.
Бо в Криму один девіз:
Пий, гуляй, цілуй і ніж.
3.91988 р.
БАШТАН КОХАННЯ
Як хотів би я, дівчино,
В твій забратися баштан,
Де ховаєш свої «дині»,
І тепло моїх бажань.
І зривать в баштані тому
Із тих динь твоїх – любов,
Й кожен день збивать оскому,
Від побачених обнов.
31.10.1988 р.
ЛЮБОВ І СТАРІСТЬ
О, не вірте ви ніколи,
Хто говорить, що любов
Не потрібна вже старому,
Бо холодна в нього кров.
Та скажу вам по секрету,
Що чим більше я живу,
І чим більш старіє тіло,
Тим я більше всіх люблю.
7.11.1988 р.
Я БУДУ ВІЧНО, ЛЮДИ, З ВАМИ
Я знаю те, коли помру,
До мене прийде дощик з моря,
Який, щоб виразити біль,
Проллє слізьми своє все горе.
Будуть у траурі стоять
Сумні ялинки наді мною,
Немов почесні вартові
З своєю тугою й журбою.
Поникнуть горді ясени
І будуть плакать наді мною,
Бо й їм набридли ті пани,
Що вже від них нема відбою.
А зараз годі голосить,
І ще гаї шепочуть з полем,
Пора губителів гонить,
Що над чужим сміються болем.
О, Сонце, Небо, о, Земля!
О, дайте ще на вас я гляну!
На ці замучені поля, –
Де я проріс, і де останусь.
Я не Платон, і не Гомер,
А вас оплакую, сучасні,
І хоч я для панів помер,
Та не помру я для нащадків.
Я не оплакую себе,
Я все робив, щоб квітли квіти,
Щоб
було небо голубе,І був завжди веселий Вітер.
26.10.1988 р.
ТИ І СОНЦЕ
Лице, як Сонце – ясне-ясне,
Але різниця лише в тім,
Що Сонце нам тепло дарує,
Ну, а Любов – ще й щастя всім.
Бо Сонце гріє, то не гріє,
Ну, а Любов то як женьшень,
Так що, приходь моя ти мріє,
Як хочеш щастя кожен день.
20.11.1988 р.
КОЖНОМУ СВОЄ
Очі хвалились прилюдно,
Дивлячись косо на всіх,
Ми, мов вікно в кожну душу,
А ви, хто Вухаті, хто Ніс?
Сірку розводите й лише,
А Ніс, хоч масти трактори,
Що вже, як сказати відверто,
То соромно поруч іти.
А Рот, ви погляньте на нього,
Хіба це, пробачте, не гра?
І скільки б ви в нього не пхали,
А він, ніби чорна діра.
Довго б ті Очі сміялись,
Та Вуха піднялись в цей час:
– Не вам би отак хизуватись,
Бо щоб ви робили без нас?
Ми чуєм Чайковського, Баха,
Як в лузі шумлять явори,
Ми чуєм, як оха Домаха,
Варто з коханцем прийти.
Ми чуєм, як річка хлюпоче,
Ми чуємо шепіт гаїв,
Ми чуєм, як поле шепоче,
І спів у гаях солов’їв.
Нарешті, і Ніс обізвався:
– Ой-ой, які важні ви всі!
А хто б з вас про запахи знав би?
Якби чоловік не мав Ніс.
Не знали б, як пахне фломастер,
Як гілочки пахнуть дібров?
Як пахнуть конвалії, айстри,
Й, нарешті, як пахне любов?
І всім закричав: – Вгомоніться!
І теж посміхнувся з вікна:
– А хто б, скажіть, зміг би варення
Вночі відрізнить від лайна?
9.11.1968 р.
ГРУДОНЬКИ
За грудоньки, що у Наташки
І я б пішов у рукопашний.
15.12.1988 р.
УСЕ, ЩО МАВ
Я вже нічого вам не дам,
І вже, мабуть, не дам нікому,
Бо все, що мав – пороздавав,
Коли збирався йти – додому.
Собі ж на пам’ять про ті дні
Залишив тиск й серцеві болі,
Які нагадують мені
Про дні, прожиті у неволі.
12.12.1988 р.
ВСІ СПІШАТЬ
Всі спішать міністром бути,
Зіркою, шахинею,
Головою, президентом
Та ніхто – Людиною.
12.12.1988 р.
Я ЗНАЮ
Усі жінки хочуть кохать,
Будь кароокі ті, чи сині,