Повісті та оповідання, драматичні твори

С к о р и к (все узнававший его, говорит тихо).Та он же, Алексій! (Ему.)Паслушай, маладец!

Алексий (оглянувшись, к нему).Га? (Кланяется небрежно.)Здрастуйте, господа служивий! (Без внимания оставляет его и идет к хате.)

С к о р и к. Алексій! Ти меня і не познал?

Алексий (подходя к нему, всматривается).Ні, щось не пізнаю. А відкіля ви?

С ко рик. Та відтіля, відкіля і ви... Та што тут, негде дєтись: я Осип, дядюшка твой.

Алексий (узнав).А! Так і є.

Обнимаются.

Здорові ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас, та й не пізнав. А що! годів чотири є?

Скори к. Та так-таки што єсть. Втямки тебе, как ми з палком ішли на Туреччину через Харков і я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут і тебя видав.

Алексий. Та знаю ж, знаю. Тоді мене привезли віддаватись у ремество.

С к о р и к. Так ти усьо у городе і живьош? Што ж я з табой нігде не пастречался? А у каком реместві?

Алексий. Та в ковалях, і вже в роботниках, на заводі куби делаемо. Сто двадцать рублів беру у год.

С к о р и к. Честной парень, сполать! Што ж твої батюшка і мать, сестра моя, живенькі? '

Алексий. Батюшка помер, амати дуже старенька, одначе, слава богу, ще живаї Брати поженились, а меншу сестру у двір узяли за баришнею, а ті повиходили у наше ж таки село. Я там заговівши був ². Що ж ви до нас не навідаєтесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як?

С ко рик. Із палявих, був у иехвалитах, а далі чистую палучил. Хатєл, штоб-таки навідатись до сваїх; хоч би сестру павидать. Десять гадов, как її видав; було замиреній, так у отпуск прихадил. Ти іщо був махенький, не помиіиі. Тепер хатєл, штоб не буть без служби, паїскать себе , местечка, так што-то не то. Саветовали до аткупщикп па заставу, так я, брат, салдат .і чесную душу імею; тім туда не рука.

Алексий. От вже, думаю, походили по світу, ипіш-дались усячини!

Скорик (хвастливо).Уж я то не пахаділ? Єсть лі такая старана, где б я не пабувал? Були ми і у Франції, усю Німецію прайшли, у Рассєї стояли, та і у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свєт великий! Как пії живьоте сдеся у глуші, так і думаєте, што только і света, што над вами? Нет, брат! Пайди вот, как ми-та, так, господи, сколька гадов надобно, штоб увесь єво прайти! вог как ми ісхадили-ста.

Алексий. Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коли гуляючи послухати!

Скорик. Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село і тєбя азьму з сабой, там уж буду разказовать. Будет чаво паслушать пра чужиї землі. Усяк, хто ні разказує, усяк брешет, усьо не так; я до всєво приглядался. Там, брат, усьо не так, как у нас. Прийдьош у Францію, так там усьо француз нагало; а у Німеції — другой народ, немец до єдиного, а уж нашаво і не спра-шуй; у Туреччину прийди, так куда ні абериись, усьо турки, усьо турки; аж сумно! А во всякой землі гаворят ие по-нашому. А как? вот видиш, я тебе і ето разталкую. Вот у нас, примером сказать, хлеб; вот і я, і ти, і усяк знаєт, што то хлеб, а у них так іначе завьоться. Алі вот і вода: ну, малая дитина у нас назавьот воду водою, у них — так

і не вмєют так назвать. Умново в них нічаво не спрашуй, усьо па-своєму і савсєм не так, как у нас.

Алексий. Господи милостивий. Яких-то людей на світі нема! Де ви, дядюшка, на хватері? Я б до вас прийшов колись би послухати.

Скорик. Та я так — то у аднаво приятеля паживу, то у другова, та дечем и прамишляю. Спасіба харковцам, палюбили меня! Де хрестини, де свальба, то уж без Оси-па Скорика не абайдьоться, патаму што увесь закон знак^; какой парядок у каком случае падать, і где какое слово приставить, і где набрехеньку випустить. Та і к тому ж, как стаяли з палком у Ягатині, так там старик хазяїн та

і палюбил меня і паказал дешто; так я і знаю алі кров замовить, алі от гадюки загаваріть, скотину ісправіть, когда ведьма, доївши, іспортить, і прочего дечаво знаю. Хадивши как я по Франції і по Туреччині, чаво-то чала-вєк не навчиться? А ат таво і хлебушка перепадает. Вот і сей вечер, прахал адин приятель висватать сина; та хоч ои і дурачок, та я знаю, как тут павернуть. Узять греха на душу, пабольш брехать, как абнаковенно при сва-таннє...

Алексий (нетерпеливо).До кого ж се ви ідете старостою?

С к о р и к. А вот пайдьом до Прокопа Шкурата, вот он тут і живьот; а девка, брат, важная!

Алексий. Та що се ви зо мною робите?.. Се ви мене, дядюшка, буцім живого ріжете!.. Се ви мені смерть заподтаєте!

С ко р и к. Што ти гавориш? Нешта дєвка тебе приглянулась?

Алексий. Та не то що приглянулася, а ми вже більш півгоду з нею любимося, і побожилися, і заприсягалися, щоб нам не розлучатись, а тепер, як постигла нас лихая годинонька, що її ¹силують за Стецька Кандзюбенка, так нам і світ не змилився! Поможіть, будьте ласкові! Не ідіть сватать за Стецька, а ходім зо мною до Шкуратів та поговоріте об мені. Ви таки світу навидались; знаєте і хран-дюзьке слово, і турецьке; зробіть так, щоб Уляну за мене віддали і щоб не дали мені з журби пропасти, та щоб не загубили і її! Бачите, яка ходить!

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

Те же и Уляна, вышед за ворота и увидев Скорика, застыдилась и хочет воротиться.

Алексий. А іди, Улясю; а іди, галочко, сюди! Та не соромся. Се мій рідний дядюшка вернувся з походу. (Приводит ее к Скорику.)Ось розкажи йому, як ти мене любиш.

Уляна. Зділайте милость, уступітесь за мене, бід-ную, нещасную! Хотять мені світ зав’язати, хотять мене силою віддати за Стецька, за того дурного...

С к о р и к. Ах, ти, девушка, девушка! Повези тебя у Францію, так би там тебя назвали мамзель; а у Туреччн-ні — марушка, а у Рассеї — девушка-зазнобушка! Я усе їх язики знаю. Ну, как тебя аддать за Отецька, кагда ти любиш маво пламенника!..

Уляна. Ох, батечку! Як же ви оце відгадали, що я його люблю?

С кори к (хвастливо).Ну, да так; ие усьо спраста. Ходили-таки па паходам, видали свету, та дешто і знаєм. Ну, так ти любиш єво?

Уляна (стыдливо).Мені стидно сказати! Адже ви Знаєте?

„ С к о р и к. Ну, Алексій тебя любіт?

Уляна (скоро).О! про його скажу: він мене любить так, що і сказати не можна, і каже, що краще мене нема ні меж селянами, ні меж городянами. Я б і про себе сказала б вам, як я його люблю, так не годиться про се розказувати. Я тільки матері сказала, що люблю його дуже-дуже і що краще його і у всім Харкові нема. А вам сього не скажу.

С к о р и к. Што ж матушка? Каково чорта воиа рети-руеться-та?

Уляна. Каже, що крепак. Боїться, щоб мене у селі не обіджали.

С ко рик. Крепак? Та што ж за біда? Вана не ходили по свету, так нічаво і не знает. А вот как я хаднл іиі паходам, так видал, што і у Франції, і у Туреччині, і у Рае-сєї за памєщиками крепакам житьйо доброе. Вот і Алєк-сієв барин доброй, честная душа! А што меня у салдатм атдали, так єта по иагаворкам прикажчика. Так што ж? Паслужил богу і государю; пахадил па паходам, навидался свету і у Франції, і у Німечинє, і у Рассеї, і у Туреч-чинє; та і стал чалавєком, та і горюшки мне мало-ста.