Повісті та оповідання, драматичні твори

Одарка. Хоч сьогодня віддавати.

Кандзюба. Сина маю.

Прокип и Одарка. Знаю.

Кандзюба. Так віддайте!

Одарка. Потурайте! Чи він нам рівня?

Прокип. От і треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?

Одарка (мужу).Відв’яжися, врагова дитина! (Кандзюбе.)

Усяк зна,

Що в вашого сина Та клепки иема!

Кандзюба. Що б то як?

Одарка. Та так:

Прибитий на цвіту,

Кандзюба. Тю-тю!

Та ще фіть-фіть!

Ви діло тут кажіть:

Чи віддасте? (С насмешкою.)

Чи нехай ще підросте?

Мене ви не держіть.

• К а нд з ю б а. А чому ж і не віддати? ] , _в.

В нього всього є. / ( ^Вместе)

Прокип. Як же можна і віддати,

Коли горілки він не п’є? Одарка. Як же можна і віддати?

(Вместе.)

Дурний! Його всяк б’є.

Кандзюба. Гай-гай! Товкуєте не знать об чім! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би і зовсім дурний був, так не узяв його кат, буде багатий після моєї смерті; аж розумній жінці за ним і добре буде. Слава тобі господ»! Є великів пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сіллю і за рибою на Дін і усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи у Водесу. Є й коров’ят з п’ятнадцятеро та овечат там чи дві сотні, чи й більш; батраків дома з десяток та при скотині на бразі скільки є. Буде чим орудовати; перепадатиме копійка. А мій же Стецько та не зовсім і дурний: він, собі на лихо, трошки непам’ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налічить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсім парень-друзяка. Та й яка нужда, що нічого не зиа: жінка навчить і усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коца-рювати, чи по-вашому бублейничати...

Прокип. Або й шинкарювати; і то діло дуже добре!

Кандзюба. Та що захоче, то вже не піде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я піду до других; бачите, вже нерано.

Одарка (с явным удовольствием слушала его).А що, Прокопе, як думаєш?

П р о к и п. Ти думай, а я вже за тобою.

Поют:

Кандзюба. Так будьмо ж ми сватами!

Одарка. Сьому ми раді сами.

Кандзюба. Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезні!

Стецька свого пришлю.

Прокип. Пришліть, пришліть людей,

Ой сватушка любезний! } (Вместе.)Горілки накуплю.

Одарка. Пришліть, пришліть людей,

Ой сватушка любезний!

Я хустку почеплю.

Обнявшись приплясывают.

Одарка. Е! тривайте лишень: ще треба дівки спита* ти, як-то вона ще скаже?

Кандзюба. Хіба вона часом і ис туди?

Одарка. Та таки трошки вередливеиька. То скаже: не варіте з салом, а з яловичиною; то мине а пе схоче, а сала забажа; то тараня солоиа, та що-пебудь і вигадуй; така вже собі ніжна! То щоб і з женихами ис стала передова™.

Кандзюба. Та вона ж не панянка! Нехай вже ті вередують, поки довередуються до свого. Та нічого гріх» цшти, тепер і усюди така мода; наші мужички — так усе б то за міщан; а міщанка вже і об купцеві не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубеита; то і гляди: дівують, сердешні, до того, що можна буде їми на Донці греблю загатити. А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробіть тільки бешкету.

Одарка. Та не бійтесь, не бійтесь, присилайтс-таки старостів; вже ж вона не без розуму, вміє розсудити.

Кандзюба. Спасибі ж за ласку. Ждіть від нас людей по закону, увечері; а я Стецька пришлю, нехай з дівкою... Я щось її не знаю; а як її зовуть?

О д а р к а. Та Уляна ж і досі.

П р о к и п. Та ще й Прокопівна.

Кандзюба. Так нехай мій Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчіть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.

Повторяют последний куплет.

•Кандзюба. Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезні!

Стецька свого пришлю.

Прокип. Пришліть, пришліть людей,

Мій сватушка любезний! (Вместе.)

Горілки накуплю.

Одарка. Пришліть, пришліть людей,

Мій сватушка любезний!

Я хустку почеплю.

Обнявшись приплясывают, потом Кандзюба уходит.

П р о к и п. От же скверно, що свата без чарки горілки відпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збігати на вольну та на сватання придбати.

Одарка. А вже ти мені з тою вольною остив та опо-ганів. І як би то ти проніс від об’їждчиків?

Прокип. Але! будто і первина? Через лісок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от їм і дуля під ніс! Так посилай же.

Одарка. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило!

Іди лишень додому, я підожду Уляни, та й прийду, і сядемо обідати.

Прокип (неохотно).Та вже і піду. Таки-то і урвався на вольну! (Уходит.)

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

Одарка и Уляна.

У л я н а. Здорові, мамо, були! З неділенькою будыге здорові.

Одарка. Спасибі, будь і ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе і нема.

Уляна. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось скиндячки у коси, а оце шпалерів купила на голуби та на квітки. А оце, бач, так обіщалась: на ті гроші, що по п’ятінкам заробляла, так відкладала та, зібравши, от і купила платок. Бач, який? (Разворачивает платок.)І не гарний, скажеш? Великий та модний, з квітками; тепер усюди такі на міщанках.

Одарка (рассматривает платок).Нащо було тратитись? Мабуть, і дорогий?

Уляна. Дала я за нього сім кіп та золотого з п’ятаком; та вже торговалась, торговалась! Морока, та й годі! Біля круглого трахтиря чугуївська перекупка; так аж забожилась, що не можна дешевше. Та ще там сміх: вона узяла та на мою голову приміряє і каже: виш, як тобі к лицю! А тут де узявсь пан, та таки справжній пан; тут хрест (указывая на грудь),а тут кавалерія (указывая на иіею),та й каже: «От славная девушка! Пристало, пристало. Вот красавица!» А я як засоромилась! Ув очах почервоніло, та не знаю, куди й дивитись; а він усе хвалить та сміється.

Одарка. Потурай панам, чого вони не набрешуть! То він над тобою глузовав.

Уляна. Будто б то пани і брешуть? Вони сього не вміють і над дівкою не будуть гнушатись. Вони письменні.

Одарка. Та знаю я і письменних. Є, душко, з них усякові. Чи мало тут, на Гончарівці, дівчат з ума позводили і письменні, і купці, і усякі? Хто молодого чоловіка зупинить!

У л я н а. Та сей, мамо, вже підтоптаний.

Одарка. Потурай, потурай! Такий ще більш лиха наробить, чим молодий. Ох, знаю я таківських! Та скажи ж ти мені, нащо тобі сей платок?