Повісті та оповідання, драматичні твори

— А що, панове дяки, і ви, старі люди! вам і не присниться там бути, де я побував; ніколи і на думку вам не спаде, що я видав. Набрався-таки розуму; буде з мене. Що і скажу вам, так ви не второпаєте. Одначе спитаю у вас чогось, а ви, коли достане у вас розуму, скажіть, що і як бути. Та навряд скажете: ви дальше світу не бачили, як у своєму селі, не так, як я. А скажіть мені: як згорить батькова хата, де будуть тогді горобці водитися? Га? а скажіть, хто зна?

Дяки і усі люди, що слухали, аж почервоніли від сорому за таку нісенітницю і ще нижче голови понурили; а старий Демко як сплесне руками, як схватить себе за волосся, як крикне:

— Пропали свічки!., пропали й гроші за свічки!., пропали гроші за науку!., лучче б ти, сякий-такий сину, дурнем ріс би дома, ніхто б і не знав, що ти єси дурень; а тепер усяк бачить, що ти вернувся більшим дурнем, чим був...

Гм! Надогад. Себто проти... та ви і самі, здорові були, знаєте. Ось і наш Харко їздив далеко ума-розуму куповать.

ПІДБРЕХАЧ

Дуже недобре діло брехати! «Брехнею,— кажуть люди,— світ пройдеш, та назад не вернешся». Брехун собі ворог і людям зло робить. Усякий зна сю правду, одначе усяк броню. І Тс нарівно: один бреше на усі заставки, іншнГі броню потрішку, оглядаючися; а усе недобре діло брехати. Хоч ти на нівпальця збрешеш, а лиха наробиш на ввесь пік. Оглядітеся лишень круг нас, иа кого карлючка пакар-ліочнться? Оттой як сватався, так казав, що п нього дві слободи і грошей повні комори: одурив дівчину, пішла па нього та й плачеться по увесь вік, бо ие тільки нічим о.о* держуватися з діточками, та, глядіть лишень, чи є що кусати! Другий позича гроші, божиться: «Через год,— каже,— віддам», а год минув—не тільки рост, та й істе пропало! ¹Інший каже: «Давайте попереду грошики, я вам мудрих книжок понаписую». Грошики зчистив, а аа книжками хоч і не приходьте. «Цур дурнів,— каже,— одурим вас, буде з мене, слухайте ось вам кумедії...» Та як уео розказувати, як, хто і коли збрехав, так і до світу не перекажеш їх. Ми тільки подумаймо об тім, що недобро діло брехати; недобре для себе, а другому такого наробиш, що й не відчитаєш нічим! Ось слухайте.

Просив Пархім Остапа, щоб пішов за нього старостою до Хіврі. Хівря була дівка годяща, була хазяйка, роботяща, мала й худобинку; а Пархім теж парубок голінний — хоч куди. Остап, нічого робити, каже:

— Добре, піду, аби б товариша зиськатн.

Зострівся з Самійлом.

— Зділай милость, Петровичу Сам імло,— каже Остап,— іди зо мною підбрехачем за Пархома до Хіврі.

— Та чи зумію лишень,— каже Самійло,— зроду не був у сім ділі.

— Та воно не трудно,— каже Остап,— я буду починати брехати, а ти підбріхуй; звісно, як старости брешуть про парубка, за кого сватають, а без брехні вже не можна! Я збрешу на палець, а ти підбріхуй на цілий локоть, то й за-кінчаєм діло, зап’ємо могоричі, а молоді опісля нехай живуть, як знають!

— Добре, Остапе, зумію, піду добуду паличку і зайду за тобою,— сказав Самійло і потяг додому.

Зібралися старости, як довг велить, узяли хліб святий під плече, палички у руки, пішли до Хіврі.

Увішедши у хату, помолилися, хазяїну поклонилися і почали казати законнії речі про порошу, про князя, про куницю і звели на красну дівицю.

Добре усе. Старі Хіврині усе слухають, далі почали розпитувати, що є у молодого.

— Та у нього чимало є чого,— каже перший староста. іб' —Де-то чимало? — каже підбрехач.— У нього усього

багацько.

— Єй волики.

— Та які волики? Таки настоящі воли.

— Єй овечата,— почина перший староста.

— Та які овечата? Таки настоящі вівці,— підбрехує Са-мійло.

— Єй хатина.

— Та яка хатина? Настояща хата, новісінька, просторна.

— І у господарстві не дуже кому дає волі.

— Та таки і ніякому. Сам усім орудує і що хочеть, те й робить.

Хіврині старі аж плямкають, що таке добро достанеться їх дочці, та й почали питати, хто іменно парубок.

— От, коли знаєте, Пархім,— сказав Остап.

— Терешкович, Понура,— договорив Самійло.

— Е! Себто той кризий на ног? — спитала мати Хів-рина.

— Та він так, трошки, храма на одну ногу,— сказав перший староста.

— Де-то храма? І по на одну, а він і обома не здужа ходити,— підправив підбрехач.

— Та трохи чи не косий? — пита батько Хіврин.

— Та так, косенький, на одно око,— каже староста.

— Де-то вже на одно? І не косенький овсі, він і обома нічого не бачить,— доповнив підбрехач.

— Та він щось горілку часто вжива? — питається батько.

— Так, вип’є потрошку, коли та коли,— каже Остап.

— Де-то вже коли та коли? Таки повсякдень, і таки не потрошку, а п’є, поки звалиться.

— Та, кажуть, щось там нашкодив, так чи не буде йому біди? — допитується батько.

— Яка там біда? Може, провчать трошки,— сказав староста.

— Як то можна трошки? його так гарно кат кнутом попоб’є та й на Сибір зошлють,— закінчив підбрехач...

Після такої розмови що батькові та матері Хівриним робити? Випровадили нечестю старостів і трохи чи й не позивали ще за бешкет, що за такого жениха приходили сватати їх дочку. А на парня пустили славу, що й повік не збув!

Дуже недобре діло брехати!

Харьков, 1842, февраль, 18.

ДРАМАТИЧНІ

ТВОРИ

СВАТАННЯ НА ГОНЧАРІВЦІ

Малороссийская опера в трех действиях

ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА

Прокип Шкурат — обыватель из-за Лопаии. Одарка — жена его.

У л я н а — дочь их.

Алексий — помещичий крестьянин.

Павло Кандзюба — обыватель из-за Харькова. Стецько — сын его.

Осип Скорик — отставной солдат.

Т ы м и ш — обыватель из Заиковки.

Девки, подруги Ульянины.

Действие в г[ороде] Харькове, на Гоичаровке.

ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ

Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.

ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

Прокип (врасхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки, свиту несет на плече и поет):

Спить жінка, не чує,

Що мужик її мандрує.

Спи, жінко, спи!

Я тим часом одягнуся Та на вольну заберуся,

А ти, жінко, спи!

Хоч немає ні алтина,

Відвічатиме свитина,

А ти, жінко, спи!

Як заставлю я свитину,

То і вип’ю четвертину,

А ти, жінко, спи!

О, та мудра ж і сивуха!

А ти, жінко, псяюха,

Спи кріпко, спи!

Як уволю я нап’юся,

Чорта й жінки ие боюся,—

Нехай вона спитьі (Крадется чрез театр.)

Одарка (выходит из избы, не выходя со двора).А ку-ди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп’ять на вольиу? Вернися лишень сюди!

Прокип (с неудовольствием, в сторону).От чортова доглядачка! Таки і вздріла! (Кричит ей с досадою.)Чого там вертатися? Ніколи!

Одарка. Яке там ніколи припало? Вернися, бузовіру!

Он ее не слушает, она ему грозит кулаками.

Вернись, кажу тобі, вернись! Чи хоч, щоб за патли вп’ять притягла?