Повнолітні діти

— Як ти можеш так думати про мене! Ти мене цим глибоко ображаєш… Ти мене просто не зрозуміла. Я хотіла лише сказати, що я… я особисто нічого від цього не втрачаю…

— Я тебе так і зрозуміла…

Увійшов Наталчин брат, і увага всіх зосередилася на ньому.

— Ти чула, — ніби поправляючи Дарці зачіску, шептала їй Стефа на вухо, — його звільнили з роботи. Ти знала? Він був представником фірми «Фонтін унд зон»… [63] і тому міг бувати і за кордоном, а тепер — урвалося. Його, підозрівають, що… — не докінчила Стефа, бо Роман Оріховський попросив товариство зайняти місця.

63

«Фонтін і син» (нім.).

І хоч Дарка добре знала, що її думки сягають неможливого, чекала, що ось-ось відчиняться двері і увійде Орест Циганюк, заграють у світлі скельця його пенсне і низький, гортанний голос сповістить їх, що вся історія з арештом лише кошмарне сновидіння, бо ось він, Орест Циганюк, стоїть перед ними живий і здоровий.

Оріховський не сідав, а стояв за столом, чекаючи, доки всі займуть місця і наступить тиша.

Рішуче, мужнє лице, міцно стиснуті вуста, веселий поблиск очей, дужа, засмагла шия, старанно випрасуваний піджак — усе це аж ніяк не нагадувало безробітного.

— Я хотів перш за все довести вам до відома, що в мене так склалися обставини… мої особисті, що я тепер вільна людина. Але боюся, що ця свобода — це початок моєї неволі. Маю деякі дані підозрівати, що тепер будуть сигуранщики наступати мені на п'яти.

— І тому ви розпорядилися, щоб сходини відбулися у вашому домі? Що ж то ви, до холери, хотіли показати їм відразу стежку в горох?

Оріховський зміряв Іванчука презирливим поглядом:

— Скажіть мені, лише щиро, ви дійсно такий… наївний? Таж сигуранца ще перед арештом Циганюка знала поіменно всіх членів гуртка! Чи ви думаєте, що, коли б вона вважала за потрібне, вона не могла б уже заарештувати всіх вас поголовно? Але навіщо їй зайвий шум? За кордоном, а головне в Радянському Союзі, ледве втихомирилися з приводу розстрілу бухарестських комуністів, а ви хочете, щоб безпосередньо за цим вони саджали за грати українську гімназичну молодь? А потім ви зважте, — він звернувся до всіх, — ще на один політично-психологічний момент. Коли б вас посадили, то навколо вас створився б ореол мучеників за ідею… А навіщо це державі? Сигуранца придумала просто геніальний план зарізати вас без ножа… Замість саджати в тюрми й викликати небажані настрої серед українського «міноритету», вона знешкоджує вас, розсіваючи по всій Румунії. Притому, майте на увазі, є інструкції не приймати більш ніж двох до однієї і тієї ж школи, бо вже «трес фаціунт колегіум» [64] , як вам відомо.

64

Троє створюють колегію (латин.).

— А вам звідки відомо про таємні інструкції? — Іванчук запитав і не думав навіть ховати голову за спину свого сусіда. Нервовий рух, яким він крутив у руках ціпок, свідчив про його внутрішню розгубленість.

— На провокації не відповідаю, — дошкульним спокоєм відповів Оріховський, пересмикнувши плечем.

— Це ваше право, а тепер дайте мені сказати слово. — Іванчук вийшов з-за крісел і оперся на ціпок, як на картині козак на рушницю. Виразно відчувалося, що ця поза заздалегідь продумана. — Я хотів ось що сказати… Ми мусимо насамперед собі, той… з'ясувати своє становище. Пан Оріховський каже, що сигуранца розсіє нас по всій Румунії, як мак, і цим знешкодить нас зовсім. Файна концепція, нема що! Але я хочу тут сказати, що не всіх розсіють. Не всі, до холери ясної, гадають покидати рідну, политу прадідівським потом і кров'ю землю! Я хочу сказати, що, крім низьких шкурницьких інтересів, — він плюнув у повітря, — є ще й патріотизм! Є ще у декого у грудях серце, що б'ється для неньки України!

— Добре, добре, — перебив його Оріховський, — ви залишаєтеся з патріотизму в Чернівцях, з патріотизму не закінчите середньої школи і вважаєте, що цим зробите послугу своєму народові, тоді коли йому поповнення інтелігенції потрібне просто… як… вода й хліб…

— Не я один так думаю, пане Оріховський. Нас тут є…

— Менше з тим, скільки вас там. Мене тепер щось інше цікавить: що ви гадаєте робити? Які ваші плани на майбутнє?

— Ви про шкурницько-особисті плани питаєте чи про загальнонародні?

— Почнемо з загальнонародних, — ледве стримав глумливу посмішку Оріховський.

Іванчук ефектним рухом відкинув набік палицю і театрально випнув груди:

— Наша мета — праця для народу, і поза цією метою немає в нас іншої… Ось вам уся наша програма й план, як на долоні…

— А конкретніше не можна?

Іванчук, видно, застуканий зненацька, не знаючи, що робити, почухав за вухом.

— Та говори, — підтримав його Равлюк, — це ж не секрет…

— Так, — відкашлявся Гиньо, — справа того роду, що ми думаємо вступити до студентської корпорації «Запоріжжя».

— Без пояснень! Знаємо, що таке «Запоріжжя» і що таке «Чорноморці»! — вигукнула Романовська з-за рояля.

— Правда, туди приймають тільки студентів, але нас… як потерпілих за ідею… гм… я вже той… розвідував… приймуть і без залікової книжки. Там візьмуть з нас присягу… служити нації… боронити її честь своїм життям… боронити свою честь і честь козацтва… Хто не знає вищих ідеалів, ніж служіння нації, — виходьте! — Іванчук зробив кличний жест рукою, але тут же забувся про свою високу роль борця за честь народу і по-хлоп'ячому широкою долонею обтер піт з чола, залишаючи темні смуги.

— Браво! Браво! — заплескав Оріховський, а за ним Наталка. Дарка не знала, як повести себе: плескати чи стриматися?

Наталка підвелася з крісла й стала за столом поруч з братом. Цеглясті круглі рум'янці на її щоках ще дужче підкреслювали нездоровий колір її шкіри.

— Дайте мені слово. Я хочу доповнити тебе, Гиню. Ти ж не подав організаційної схеми ваших студентських корпорацій і через це пропустив багато дечого цікавого

і… І поетичного! Ти ж повинен був сказати, що для того, щоб стати «козаком», треба пройти два нижчих ступені — «фуксів» і «профуксів»… Вас спочатку приймуть у корпорацію як «профуксів»… Вчитимуть вас танцювати, даватимуть вам уроки доброї поведінки…

— Тільки без демагогії! Нас приймуть зараз у «фукси», отже, до чого тут танці і добра поведінка?

— Та-а-ак? Тоді треба поздоровити вас з успіхом!

— Ти, до холери, будеш говорити ясніше чи ні?

— Іванчук, я вас закликаю до порядку! Ви — в помешканні, а не в коші запорожців. Говори, Наталочко. — Роман підсунув сестрі крісло.

— Ти сказав, що від тебе вимагатимуть там присяги, а чому ти не описав церемонії тієї присяги? Чому ти не сказав, що перед тобою запалять свічки, покладуть тобі на плече, аки середньовічному лицареві, шаблюку, ти станеш навколішки, покладеш руку на емблеми корпорації, як на євангеліє…

— Не треба, Наталочко, — зморщив чоло Оріховський. Він, видно, не хотів, щоб Іванчук знов обірвав її грубістю. — Ти більше по справі… ад рем [65] .

Наталка кивнула братові головою й продовжувала:

— Отже, ти станеш «фуксом». За півтора року, це щонайменше, тебе прийматимуть у справжні «козаки»… Тут доведеться тобі держати вже козацький іспит. І що вас питатимуть на тому світі?

— Українознавство! — вихопився Равлюк.

65

До справи (латин.).

— Так, — погодилася Наталка, — українознавство. Гоноровий кодекс, історія. Чия б, ви думали, історія? Історія і географія всіх студентських українських корпорацій в цілому світі… І все! Після прийому у «козаки»… тут ще раз присяга над свічками, шаблями й емблемами… відбудеться козацький банкет на вашу честь, на якому вам доведеться витримати ще один іспит — по алкогольній лінії. Тут тобі і нададуть «банкетне» ім'я. Не знаю, яке тобі вже там виберуть, бо Слон, Небилиця, Тріска вже є…