Пригоди на Шостому континенті

У глибокій тиші, бо стоїть мертвий штиль, наче удар батога, лунає крик Цекки:

— Морський диявол! Він тут, унизу!

Вайлаті, Букер та Граціолі поспішають на зазначене місце, швидко й безшумно працюючи ластами.

Джорджо і я — за ними, але не встигаємо ми підплисти до місця, де причаївся морський диявол, як Вайлаті стріляє і влучає в голову страховиська, точно між очі. Рибина загрозливо піднімається з дна. Це велетенський скат, він розлючено б'є «крилами» по воді, здіймаючи хмари дрібного піску. Спереду в нього стирчать довгі «роги» — два м'ясистих відростки, схожі на стріли.

Цекка швидко прицілюється в нього зверху і стріляє. Але гарпун тільки згинається від сильного удару, неспроможний пробити товсту шкіру. Страшна вага велетенського страховиська тягне Вайлаті на дно. Бруно випускає з рук рушницю, прив'язану до поплавця, і виринає на поверхню.

По воді мчить великий буй, міцно прикріплений довгим лінем до гарпуна, що застряв у тілі морського диявола. Зненацька лінь обплутує Букера в той момент, коли він збирається пірнути нам на допомогу. Морський диявол рвонувся з неймовірною силою, — лінь не витримує і обривається.

Риба йде вглиб, тягнучи за собою рушницю і гарпун.

Ми випустили чудову здобич. У цьому винні невигідні обставини і наша власна нерішучість. Треба було нам усім одночасно з Вайлаті дати залп по рибі. В цій сутичці Букер зазнав страшної небезпеки: якби не розірвався лінь, страховисько затягнуло б безпорадну людину в бездонну глибочінь моря.

І тут перший «раунд», так само, як і під час зустрічі з барракудою та акулою, закінчився не на нашу користь. Але ми нізащо в світі не проґавимо можливості взяти реванш.

МОВА ШОСТОГО КОНТИНЕНТУ

Розповідаючи про події цього дня, не можна обминути діалога, що відбувся між водолазами на глибині п'ятнадцяти метрів під час бійки з «морським дияволом». Цей короткий діалог — перша спроба розв'язати одну з найважливіших проблем Шостого континенту, проблему спілкування людей-амфібій між собою.

У розповіді про першу зустріч з Мазіно я вже згадував про респіратори з мікрофонами. Та від них ми змушені були відмовитись, бо озброїти ними всіх членів експедиції неможливо. Замість них ми розробили суто практичну систему умовної сигналізації (на зразок азбуки Морзе). Такі сигнали вживаються, щоб покликати когось або попередити про небезпеку. Під водою вони поширюються надзвичайно швидко (швидкість звуку в повітрі — 340 метрів на секунду, а в воді — 1340 метрів на секунду). Але найчастіше ми вживаємо для спілкування легко зрозумілі жести. Особливо зручною ця система виявляється для мене: вона дозволяє «розмовляти» з товаришами під час зйомок якоїсь підводної сцени, не піднімаючись на поверхню.

Така мова універсальна. Нею можуть користуватися люди різних національностей, добре розуміючи одне одного. Шостий континент, з цієї точки зору, не має кордонів, які могли б розділити працюючих на ньому людей.

Дур-Гелла, 23 лютого

Сьогодні у водах Дур-Гелли ми зустріли голубу акулу. Це найлютіша з усіх відомих ак} л-людожерок. У оповіданнях про пригоди в тропічних морях саме вона, голуба акула, стоїть на другому місці після «тигра». Голуба акула дев'яносто разів із ста нападає на людей, які потерпіли катастрофу у відкритому морі. Ця хижачка — справжнє лихо для китобоїв. Тільки-но вони загарпунять кита, як зграї голубих акул кидаються на велетенську безпомічну здобич і починають свій кривавий банкет, створюючи серйозну загрозу кораблю та морякам. Голубі акули так сильно б'ють хвостами по корпусу китобійного корабля, що невеличке судно інколи перевертається. В наших морях теж живуть голубі акули, правда, не такі великі і їх не так багато, як в океані. У нас їх за колір називають зеленими акулами. Але ця назва підходить тільки для акул Середземного моря, в інших місцях вони мають сіруватий або голубуватий колір. Зустрівшись з такою акулою, ми одразу пізнали її по кольору, бо він дуже відрізняється від забарвлення інших акул, а також по формі рила і двох тонких і довгих бокових плавцях.

Але в першу чергу привертає увагу колір: далеко попереду, метрів за двадцять від нас, там, де білувате морське дно темнішає, зникає у безодні, майнула голубувата, з металевим відблиском стрічка. Хижачка урочисто-спокійно перебирає плавцями, не кваплячись б'є хвостом і прямує просто на нас.

Побачивши людей, вона не лякається, як всі інші її родички, в тому числі й тигрова акула.

ДЖОРДЖО ЗАГРОЖУЄ НЕБЕЗПЕКА

Коли з'явилася голуба акула, кожний займався своїми справами. Експедиція поступово поділилася на групки: вчені збирали потрібні їм матеріали, я фотографував їх за роботою, Бруно полював. Коли Вайлаті підстрелив великого трахінота — улюблені ласощі акули, — ми з Джорджо були недалеко від нього. Бруно зразу ж кинув поранену рибину на дно. Кілька секунд напруженого чекання. Ми розташувались за широким півколом коралового бар'єра, ніби в театральних ложах. Перед нашими очима розкинулася велетенська арена, де ось-ось з'являться актори.

Минає десять, двадцять, тридцять секунд… З темної глибини, наче розвідник, вискакує чорноперка, потім за нею з'являється ще одна, ще…

Джорджо залишає схованку і мчить униз. Акули негайно тікають. Джорджо поволі повертається, роздивляючись на всі боки. Я тримаюсь позаду нього.

Вайлаті на поверхні перезаряджає рушницю. Аж ось і голуба акула — велетенська, довжиною більше чотирьох метрів. Жодного сумніву в тому, що це дорослий екземпляр. Вона вже між мною та Джорджо… Притишує швидкість і підкрадається до Джорджо ззаду. Джорджо прикипів оком до апарата і дивиться зовсім у протилежний бік, нічого не підозріваючи про близьку небезпеку. Він намагається сфотографувати п'ять чи шість «чорних плавців». Ми кидаємось просто на акулу — Вайлаті з рушницею, а я зовсім беззбройний. Я припиняю зйомку і кричу. Крик одночасно і глухий, і пронизливий. Але він зовсім не впливає на акулу. Вона продовжує безстрашно, хоча й поволі, наближатися до Джорджо. Але він почув мій вигук і рвучко обертається. Різкий рух лякає акулу, вона робить глибокий віраж і відпливає убік. Джорджо дуже злякався, але тримає себе в руках і, незважаючи на те, що акула притискає його до дна, продовжує фотографувати.

Підстрелений трахінот, спливаючи кров'ю, тріпоче на дні. Не пройшло й двадцяти секунд, як голуба акула з'являється вдруге. Вона кидається просто на Джорджо, бо, мабуть, вирішила, що він може перешкодити їй схопити здобич. Ми зустрічали сотні акул, і з них тільки сьогоднішня наважилася напасти першою.

Але Вайлаті вже знову під водою і поспішає на допомогу товаришеві. Він рішуче пливе назустріч акулі і наводить рушницю, мабуть, щоб налякати. Для такої велетенської хижачки гарпун Вайлаті не страшніший від зубочистки. Проте, побачивши рушницю, голуба акула, хоч і не тікає, але все ж таки змінює напрямок і, шугнувши між мадрепорами, зникає у відкритому морі.

Джорджо і я багатозначно дивимося один на одного. Ура! Плівка закінчилася, і Джорджо починає підйом. Він повертається спиною до відкритого моря і дивиться в бік берега… І саме в цю мить я переживаю найжахливіший момент у своєму житті… Кров холоне в жилах. Коли сам опиняєшся в небезпечному становищі, необхідність діяти, боротися якоюсь мірою тамують страх, а коли смерть загрожує другові і ти не можеш врятувати його, страх остаточно паралізує твою волю.

Сталося ось що: після другого нападу голубої акули, Джорджо почав підніматися на поверхню, повернувшись при цьому спиною до відкритого моря. В цей момент з темної глибини зовсім вертикально випливла акула.

Все це тривало кілька секунд, а може, й одну секунду. Велетенська туша, втроє більша від Джорджо, раптом накинулася на нього ззаду. Щось боляче стисло мені груди, я хотів крикнути, але пізно… Акула була вже на спині у Джорджо!

Щасливий кінець цієї пригоди — чистісінька випадковість: коли акула мала вже клацнути страшними щелепами, з респіратора вискочили шумливі бульбашки повітря. Вони хмаркою огорнули акулу… Коли бульбашки розтанули, за спиною Джорджо не було вже нікого. Наче хтось чарівною губкою стер цей страшний кошмар… Голуба акула зникла.

І ось ми знову в човні. Поскидали з себе респіратори, ласти та іншу чортівню і в спокійній бесіді робимо деякі висновки з того, що трапилося.

Обговорюється найважливіше питання — людина та акула, вирішення якого дасть можливість повністю обгрунтувати нашу теорію Шостого континенту.

ЩО ЯВЛЯЮТЬ СОБОЮ АКУЛИ?

Ми не можемо зараз дати остаточну відповідь на це питання. В найближчі кілька тижнів наші висновки або підтвердяться, або життя спростує їх. Тому я розповім тільки про перші враження, які склалися про акул у членів експедиції.