Пригоди на Шостому континенті

Візьмімо який-небудь пустельний, неродючий острів, хоча б Дахлак Кебір, де ми зараз перебуваємо, і уявімо собі, як змінився б він внаслідок використання ресурсів Шостого континенту.

Прийдуть перші підводні дослідники-спеціалісти і знайдуть тут численні джерела прісної води, відкриті ще нами. Це докорінно розв'яже одну з найважливіших проблем — проблему водопостачання. Інші спеціалісти розведуть плантації тих видів водоростей, якими тубільці годують своїх корів. На острові з'являться отари овець, і буде досить м'яса.

Уважно вивчаються риби, їх повадки, і внаслідок цього зростає продуктивність рибальства. І, нарешті, на острів приходять підводні геологи та енергетики і використовують підводні течії у протоці Нокра, як джерело електроенергії. За кілька років купка людей, узутих в ласти, докорінно змінює вигляд безлюдного, сухого острова.

Та я бачу, що дехто з читачів поблажливо посміхається, намагаючись прикрити хвоє недовір'я та скептицизм. Така сама посмішка, — я певен, — з'явилася б на устах мого діда, коли б йому в молоді роки сказали, що колись, у майбутньому, натиснувши кнопку на невеличкому ящичку, він почує голоси людей з різних кінців світу. І ця посмішка, без сумніву, змінилася б відвертим сміхом, коли б йому сказали, що колись, зручно влаштувавшись в кріслі у себе вдома і натиснувши кнопку на іншому ящику, він побачить відкриття міланського ярмарку або прем'єру в театрі Ля Скаля.

Танець морських дияволів

житті завжди трапляються несподіванки. Люди на власному досвіді переконалися і твердо запам'ятали, що пори року змінюють одна одну в раз і назавжди визначеній послідовності. І раптом одного чудового дня виявляється, що цей непохитний закон може втратити свою силу.

Ми залишили береги Італії взимку, а в Червоному морі на нас чекала нестерпна літня спека, після літа прийшла весна… а потім осінь!

На острові Дур-Гелла — вузенькій довгій смужці суші, засіяній камінням і порослій кущами та немічними деревами, — в найзатишнішому місці стоять палатки. Тут отаборилися наші вчені; в цьому куточку їм спокійніше, досліди можна вести на більшій глибині. І я приєднуюся до них на деякий час, хочу ознайомитися ближче з їхньою працею, зняти її на плівку. Це потрібно мені для фільму і для книги, яку я збираюсь написати.

Якось уночі наприкінці лютого пішов дрібний густий дощик. Ми прокинулися вранці і побачили, що завжди сірий, безбарвний, наче оповитий каламутним серпанком, краєвид мов чудом змінився. Усе зеленіло навкруги. Полопалися пуп'янки на гілках дерев, несміливо повитикалася зелена травка, навіть з'явились якісь жовті квіти. Отже, виходить — спочатку зима, потім літо і ось тепер — весна.

ВЕСНА ПРИЙШЛА

Про її прихід говорить не тільки зелена трава — все навкруги дихає весною, навколо нас забуяло життя. До вчорашнього дня єдиними мешканцями Дур-Гелли були кілька чайок та самотні фрегати, що цілими днями мовчки кружляли над берегом, вишукуючи собі сніданок або обід.

А сьогодні прилетіли ластівки і, здійнявши страшенний гармидер, влаштували собі тут привал. Вони повертаються до берегів старенької Європи і вирішили перепочити. А ось ще перелітні птахи — перепілки і горлиці; їх не так багато, як ластівок.

Ми снідаємо, а в цей час два перепели з'являються з густого чагарника зовсім поруч з нами і безстрашно прямують до озерця серед мангровій купатися.

Ця сцена й тисяча інших наче спеціально розігруються для того, щоб розповідати про них друзям-мисливцям, які в місті прокидаються о третій годині ранку і до третьої години наступного ранку вештаються по луках, болотах, полях, продираються під колючим дротом, проходять десятки кілометрів, так і не зустрівши жодної куріпки.

КОХАННЯ НА ДУР-ГЕЛЛІ ТА НАВКОЛО ЛЕЛЕКИ

Ластівки, перепілки, горлиці… З'явились ще птахи, невідомо звідки, серед них — олуші та чудові чорні лелеки. Олуші та чорні лелеки невтомно літають над Дур-Геллою — заводять сім'ю, а потім будують гнізда на східному березі острова, який скелястим урвищем спускається в море.

Чекко Баск'єрі раптом виявив нікому не відомий талант альпініста. Він видряпався на самий верх скелі, причаївся біля гнізда і старанно, як біолог, стежить за любовною грою птахів, його мета — вкрасти з гнізда кілька яєць. «Велика рідкість», — пояснює він. До речі, про яйця. Ми пожираємо їх кожного вечора у значній кількості, чим і підтримуємо здоровий дух у здоровому тілі. Я маю на увазі яйця черепах, вони зовсім не погані на смак. Йєменські рибалки навчили нас розшукувати їх у прибережному піску довгими палицями. Ми збираємо цілі купи яєць. Вони схожі на м'ячики для настільного теніса, тільки трохи сплющені. Жовток у них розбовтаний, але, як я вже казав, вони зовсім не погані на смак.

Черепах теж охопив дурман кохання. Я зовсім легко впіймав велетенську черепаху-самця, стукнувши її по голові, що якраз висунулася з-під міцного панцира. Сам собою напрошується висновок — кохання губить не тільки людину. Виходить, черепаха-самець може втратити голову через черепаху-самку.

В морі особливо відчувається весняна лихоманка. Вона з кожним днем більше полонить Шостий континент. Здається, що поверхня води кипить без упину.

Час від часу розлягається гучний плескіт, наче пішов сильний дощ. Це «йдуть» міріади сардин. Вони раптом, наче по команді, вискакують на декілька сантиметрів над водою і плюхаються у море.

Найщасливіша пора! Справжня манна небесна посипалася на місцевих рибалок; самбуки сновигають по хвилях у різних напрямках. Вечорами рибалки складають улов на похилому березі, присипають сіллю і на кілька днів залишають в'ялитися. Потім рибу збирають у мішки і повертаються додому (до Джедди, Массауа, Гобейди). А за два-три дні рибалки знову тут. Коли подивитися на такий берег з моря, здається, що він вкритий срібними озерцями. Це виблискують проти сонця бідолашні сардини.

Сардини, трахіноти, тунці-альбакори та інша мігруюча риба косяками в десятки тисяч голів йде на північ, їх переслідують акули, тунці, барракуди та інші пірати підводного світу.

Геть уся поверхня води у всіх напрямках посічена трикутними плавцями. Час кохання частенько буває тут смертним часом.

На кораловому бар'єрі особливу увагу привертають своїм церемоніалом риби-носороги. До вчорашнього вечора вони зустрічалися дуже рідко і завжди поодинці, а зараз їх багато. Плавають вони групами по п'ять-шість штук (а в групі завжди знайдеться кілька штук вагою понад тридцять кілограмів) або зграйками по кілька десятків голів. Тепер до них зовсім легко підкрастися, бо вони надто збуджені.

ТРОХИ ПРО «НОСОРОГІВ»

Хоча димчаста завіса планктону затуманює поле зору і «носороги» далеко від того місця, де ми спускаємося під воду, все одно ми відчуваємо їхню присутність. Як тільки до нас долинає шум, схожий на лузання горіхів, ми одразу догадуємося, в чому справа. Це «носороги» їдять. Обережно просуваємося в тому напрямку. Ось вони відламують і жеруть мадрепори та корали у неймовірній кількості так само невимушено, як ми їмо мигдальні тістечка. Впадає в око одна дуже важлива деталь. Кожний з нас неодноразово був свідком такого бенкету і може підтвердити, що припущення, ніби «носорог» відламує мадрепору «рогом» — відпадає.