Пригоди на Шостому континенті

Сьогоднішні події вплинули на нас зовсім інакше, ніж незабутній запеклий бій між меч-рибою та зграєю «мако», який ми спостерігали по дорозі до острова.

Тільки одна голуба акула виявилася гідною слави морських хижаків (та й то до певної міри). Інші представники цього роду поводилися полохливіше навіть від сардин. Акули кожного разу з'являлись тільки тоді, коли зовсім легко було поживитися за рахунок поранених риб або тих, що опинилися у скрутному становищі. Від найпідступніших лісових хижаків акул відрізняє отака, я б сказав, не дуже приємна риса характеру. Полохливість та малодушність деяких жителів джунглів загальновідома, та коли на них нападає людина, їх охоплює природна лють і вони перетворюються на небезпечних ворогів. Вайлаті, Букер та інші члени експедиції неодноразово першими нападали на акул, і ми переконалися, що морські хижачки неспроможні пересилити свій страх навіть у такій ситуації, Читач справедливо запитає мене: «Хіба ж то акули, коли вони такі полохливі?» На це запитання я відповів би так: до родини котячих належать коти, леопарди та тигри. Можна цілком спокійно ногою відкинути геть кота, який напаскудив на килим, і тут не потрібно ніякої обережності, бо вашому життю нічого не загрожує. Таке саме можна вчинити з малям пантери, але я не радив би вам поводитись таким чином з дорослою пантерою. Так стоїть справа й з акулами. Існує близько сотні різних видів акул. Нам, за винятком мільбертової акули, голубої акули та тигрової акули, зустрічалися здебільшого хижачки, які не належать до розряду людожерок. Крім того, може бути, що голуба акула, мільбертова акула та «тигр» не нападали на нас саме тому, що ці глибинні жителі почували себе біля берега не зовсім певно. Отже, не треба поспішати з висновками. Скажемо тільки, що відсоток акул, небезпечних для людини, мізерний і абсолютна більшість цих хижачок не відзначається хоробрістю. При розумній та спокійній поведінці водолаза можна дуже просто налякати та прогнати геть цих самих акул, яких вважають найкровожерливішими створіннями.

Комплекс цих питань має виключно велике значення для розв'язання проблеми Шостого континенту, і експедиції доведеться багато попрацювати, доки можна буде сказати вирішальне слово.

Це завдання ми сподіваємося виконати протягом кількох місяців, спостерігаючи акул, що траплятимуться на нашому шляху.

Завдяки прані спортсменів та кінозйомочної групи, до рук вчених потрапили багаті матеріали не тільки про акул, але й про інших жителів моря.

Баск'єрі надає великої ваги спостереженням за рибами-носорогами. Це маловідома різновидність риб-папуг, і про них варто розповісти окремо.

У вивченні «носорогів» (а також сріблястих веретеноподібних досить великих риб — ми назвали їх «кефалями», — про яких жодного слова немає у визначниках Баск'єрі) наукова група користується неоцінимою допомогою з боку всіх членів експедиції. Спортсменам, незважаючи на полохливість цих риб, вдалося здобути кілька екземплярів, а ми зробили цілу низку різноманітних фотографій. Це фотодокументи, які вчені згодом використають для точної класифікації та порівняльного вивчення різних видів. Крім того, ми зібрали цінний матеріал про велетенських багатоколючників. Насамперед вражають великі розміри та жахлива сила цих риб. Завдяки своїй силі, вони неодноразово вислизали з рук мисливців. Тутешні багатоколючники надзвичайно люті, чого зовсім не можна сказати про їхніх родичів з Середземного моря. Недарма місцеві жителі бояться їх більше, ніж багатьох інших риб.

Як велетенські, так і менші багатоколючники відрізняються від середземноморських ще й манерою захищатися. Я вже розповідав у розділі про острів Понца, що там при найменшому натяку на небезпеку вони ховаються в глибоких норах — своїх постійних житлах. Отже, використовують не індивідуальний, а видовий спосіб захисту, який ми вважали спільним для багатоколючників усіх морів земної кулі. Але в Червоному морі, як виявилося згодом, ці риби дуже рідко застосовують такий спосіб захисту. Найчастіше вони швидко втікають.

Ще одне цікаве явище: дентекс — хитра і сторожка риба, яку в Середземному морі спіймати неможливо, тут зовсім легко потрапляє в пастку. Коли дентексу загрожує небезпека, він ховається в норі, звідки його дуже просто витягти. Коротко кажучи, риби, які в нас рятуються втечею, тут залазять у нори і навпаки.

Ці кілька прикладів я навів для того, щоб продемонструвати, як багато треба ще працювати та скільки несподіванок чигає на нас на шляху до нашої мети.

ПЕРШІ ПІДСУМКИ

Спираючись на власні спостереження, я хочу зробити деякі підсумки проведеної роботи.

«Форміка» зайшла у води Червоного моря шістнадцятого січня, а сьогодні ми маємо двадцять п'яте лютого. Отже, наша експедиція вже сорок діб перебуває в тропічному морі. Члени експедиції занурювалися групами в десяти різних місцях і пробули під водою майже тисячу п'ятсот годин. Такі цифри здаються мені достатніми для першого звіту.

Крім спостережень, що кладуть початок всебічному і глибокому вивченню мешканців Шостого континенту, про яких я розповідав до цього, ми, поряд з виконанням головного завдання експедиції, зробили ще цілий ряд істотних висновків щодо праці людини в морських глибинах.

Праця наша під водою була досить різнобічною й тривалою. Сам цей факт говорить про серйозний успіх експедиції. Адже нікого з нас не з'їла акула, нікому не завдали шкоди зуби барракуди, ніхто не постраждав через несправність респіратора, не захворів від тривалого перебування у воді, одне слово, наш фізичний стан анітрохи не відрізняється від стану людей, які працюють на суші. Граціолі, лікар нашої експедиції, пильно слідкував за самопочуттям кожного з нас і вже тепер має серйозні підстави стверджувати, що тривале перебування під водою не шкодить людині.

Наш досвід набуває чималої об'єктивної цінності, коли зважити, що експедиція працювала в місці, найменш сприятливому як у відношенні безпеки (Червоне море найбагатше на так званих риб-людожерів), так і у відношенні клімату (високий ступінь вологості та спека сильно виснажують).

Думка про те, що ми досягли таких результатів тільки завдяки ґрунтовній попередній підготовці, була б помилковою. Ми розпочали працювати одразу ж після виснажливої подорожі, яка тривала цілий місяць, це по-перше, а по-друге, приклад Присцілли Гастінгс цілком спростовує такі думки. Молода англійська художниця, яка майже не вміла плавати, з першого дня почала працювати під водою разом з нами, і на її долю випали ті самі небезпеки і труднощі, що й на нашу. Вона швидко навчилася користуватися повітряним респіратором, ластами, маскою. Я зустрів її два дні тому біля самого краю коралового бар'єра Ентеари. Вона на самоті малювала спеціальними олівцями на пергаментному папері. 1 це на глибині дванадцяти метрів!

Отак ми, люди-амфібії, працюємо тут у незнаному світі, малюємо, збираємо матеріали, спостерігаємо, робимо зйомки. Ми плаваємо під водою вздовж коралових бар'єрів, оточені мешканцями глибин, вивчаємо морські пустелі, гори, пучини, джунглі, знайомимося з хижими та мирними рибами. Все більше й більше ми призвичаюємося до нових умов у цьому дивовижному світі, де закон тяжіння діє зовсім не так, як ми звикли до того: одна частина зламаного молотка тут падає на дно, а друга піднімається на поверхню. Ми звикаємо жити в горизонтальному положенні, користуватися «німою мовою», навіть склад наших думок ніби змінився під впливом мертвої тиші морських глибин… Від «звичайного» таке життя дуже відрізняється, але увійти в нього зовсім легко. На Шостому континенті море розгорнуло перед нами свої багатства. Всі наші попередні висновки, спираючись на які ми готувалися в експедицію, блискуче підтвердилися.

Під водою ми познайомилися безпосередньо з морськими тваринами, досі невідомими людям. Це має не тільки наукове, але й практичне значення. Зараз, наприклад, люди непродуктивно використовують риб, так само, як колись вони непродуктивно використовували сухопутних тварин. А коли людина глибоко вивчить життя риб і навчиться розводити їх, як навчилася розводити худобу, рибальство матиме цілком інше значення.

Те ж саме можна сказати про водорості. Людина зможе раціонально використовувати їх, тільки вивчивши корисні якості морських рослин. На узбережжі Португалії, наприклад, здавна збирають водорості, викинуті на берег хвилями. З них видобувають альгінову кислоту, яка йде на виготовлення тканини, міцнішої за льняне та конопляне полотно. Та хіба пристало людині задовольнятися тільки тим, що море дарує саме? Чому не спуститися на дно і не створити там справжнє морське сільське господарство?

А корисні копалини? Ми неодноразово спостерігали, як після вибуху невеликого пакета вибухівки з дна піднімалася сила-силенна бульбашок газу, як виявилося — метану. Якось ще в Середземному морі я блукав біля одного з Ліпарських островів і натрапив на багатющі поклади сірки. Я певен, якби під воду спустилися спеціалісти-геологи, через деякий час неодмінно вдалося б розпочати видобуток найрізноманітніших підводних корисних копалин, і в першу чергу — вугілля та нафти.

Ось які висновки я зробив після сорока днів праці під водою у складі експедиції, а також на основі власного багаторічного досвіду. Тепер я хочу пояснити ці теоретичні викладки на якомусь конкретному прикладі.