Прокляті
Шрифт:
Минулої зими, щоб ви знали, я опинилася геть сама в інтернаті під час канікул. Ясна річ, я розповідаю про подію з минулого життя. Мої батьки сприймали Різдво як звичайнісінький день, а решта моїх однокласників поїхали кататися на лижах (чи, може, відпочивати в Греції), тож мені нічого не залишалося, окрім як розтягти губи у фальшивій посмішці й запевнити їх, дівчину за дівчиною, що мої батьки теж з'являться, з хвилини на хвилину, і заберуть мене звідти. Того останнього дня першого семестру гуртожиток спорожнів, їдальню зачинили. Аудиторії — також. Навіть викладачі спакували валізи й покинули кампус, залишивши мене у майже повній самотності.
Я кажу «майже», бо нічний сторож (а може, їх було кілька) і далі обходив територію школи, перевіряв замки на дверях і вимикав кондиціонери, і промені світла з його (чи їхніх) ліхтарів час від часу проносилися подвір'ям, наче прожектори в старому фільмі про в'язницю.
За місяць до того мої батьки всиновили Ґорана — того,
Ах… Ґоран. Ні Х іткліф, ні Ретт Батлер не були ані такими засмаглими, ані такими брутально скроєними. Здавалося, що він існує у власній постійній ізоляції, відокремлений від світу якоюсь жахливою історією злиднів, і через це я йому заздрила. Заздрила тому, що муки його були такими довгими.
Поряд із Ґораном навіть дорослі чоловіки створювали враження дурних, балакучих і пустих. Навіть мій батько. Особливо мій батько.
Лежачи в ліжку, одна в швейцарському гуртожитку, де зазвичай мешкало близько трьохсот дівчат, коли температура в кімнаті була ледве достатньою для того, щоб труби опалення не замерзли, я уявляла собі Ґорана, його сині вени, що розбігалися у різні боки під прозорою шкірою на скронях. Його волосся, таке густе, що його навіть не брала щітка, таке сторчакувате волосся, яке інші люди спеціально вирощували, вивчаючи марксистську філософію, запиваючи її гірким еспрессо з малесеньких чашок у наповненій сигаретним димом кав'ярні, чекаючи на ідеальні обставини для того, щоб жбурнути підпалену динамітну шашку у відчинені двері туристського автомобіля якого-небудь австрійського ерцгерцога і тим самим запалити світову війну.
Мама і тато, безсумнівно, знайомили бідолашного Ґорана із цілою низкою представників засобів масової інформації в Парк-Сіті, штат Юта; чи в Каннах; чи на Венеціанському кінофестивалі; у той час як я ховалася під шістьма ковдрами й споживала лише свої запаси печива з фігами «Фіг Ньютонз» і воду «Віші» — avec gaz.
Ні, це нечесно, але я однозначно отримувала кращу частину угоди.
Члени моєї родини вважали, що я знаходжуся на борту розкішної яхти, в оточенні веселих подружок. Мама і тато щиро вірили, що в мене є подруги. Керівництво школи гадало, що я знаходжуся разом зі своїми батьками та Ґораном.
Два чудові тижні я нічогісінько не робила, лише читала Бронте, ховалася від охоронців, які заходили час від часу, і гуляла навколо — гола.
За всі тринадцять років мого життя мені жодного разу не вдавалося навіть спати оголеною. Звичайно, батьки постійно ходили оголеними, демонструючи свої тіла по всіх куточках дому, а також — на якомусь із найексклюзивніших пляжів французької Рив'єри чи Мальдівів; але я вічно виявлялася занадто плоскогрудою в одних місцях, занадто товстою — в інших, занадто худорлявою — ще десь, водночас незграбною та гладкою, занадто дорослою та занадто юною. Це суперечило всім правилам поведінки в школі, але однієї ночі, залишившись на самоті, я скинула із себе нічну сорочку і ковзнула під ковдру — гола.
Мама завжди, не вагаючись ані хвильки, пропонувала мені відвідати табір вихідного дня, центральною темою якого було б статеве самоусвідомлення і навчання контролювати центри задоволення власного тіла, де звичайне збіговисько знаменитих матерів із дочками проводили час у віддаленому гроті, присівши над дзеркальцями і милуючись нескінченно рожевими відтінками шийки, але їхнє просемінарене… розкріпачення здавалося мені занадто медичним. Мені не потрібен був чесний, відвертий семінар із власної сексуальності. Мені був потрібен Ґоран чи хтось інший, але рум'яний і похмурий. Пірати і міцно зашнуровані корсажі. Розбійники у масках і дівчата, що зазнали викрадення.
У другу ніч, коли я спала одна, я прокинулася від бажання сходити в туалет. Туалети розташовувались унизу, у вестибюлі, й призначалися для всіх дівчат, що мешкали на цьому поверсі, але я майже стовідсотково була в гуртожитку сама. Отже, порушуючи всі священні правила, я визирнула з кімнати, гола й боса, і перевірила, чи не йде темним коридором нічний сторож. Побігла холодними сходами до ванної та зробила справу: туалет освітлювався лише слабким світлом місяця, що проникав крізь вікна, а з рота в мене йшла пара. Третьої ночі я знову відвідала ванну кімнату, оголена, але цього разу неспішно пройшла коридором, а на зворотному
шляху пішла в обхід, щоб відвідати вітальню на другому поверсі: там я, гола, посиділа на холодних шкіряних диванах, що стояли навпроти великого темного дзеркала телеекрана. Моє відображення в склі, таке нечітке, наче товстий і приземкуватий привид…Ах, ті славетні дні, коли в мене все ще було віддзеркалення…
Сатано, я не жартую, правда. Будь ласка, поклянись, що ти про це ані пари з вуст.
До п'ятої ночі самотнього існування в гуртожитку я, гола, вже відвідала хімічну лабораторію; посиділа гола за своєю партою в класі романських мов; і постояла гола на кафедрі, на чолі обідньої зали, де зазвичай обідали видатні професори.
Отже, визнаючи, що я мертва, і що не люблю свого тіла, і що в мене знижене відчуття власної цінності, я дуже добре розумію, що мій ризикований нічний ексгібіціонізм і жага Ґорана є симптомами сексуальності, що розвивається. Нічне повітря на моїй шкірі… на всій моїй шкірі, і на сосках також; і текстура стількох звичайних предметів: дерев'яних парт, килимів на сходах, кахлів у передпокоях — без звичних покрить із шовку чи нейлону, що втручаються, — відчуття було просто неймовірним. За кожним поворотом, здається, ховався охоронець — незнайомець у формі, у відполірованих черевиках. Я уявляла собі, що в кожного сторожа є блискучий значок, а також пістолет у кобурі на поясі. Скоріше за все, це був чийсь швейцарський тато або дідусь із вусами, але я уявляла собі Ґорана. Ґорана, із наручниками на ремені. Ґорана, чиї задумливі очі ховалися за темними тоталітарними окулярами. Будь-якої миті мене може викрити промінь світла з ліхтарика — саме ті місця, які я завжди приховувала. Мене відведуть до директора й виженуть зі школи. Всі про це дізнаються.
У своїх оголених мандрах я подовгу стояла біля стелажів у бібліотеці, що пахли шкірою, і уважно роздивлялася книги, гуляючи босоніж холодною мармуровою підлогою. Я плавала без купальника у басейні. Користуючись лише світлом місяця, я крадькома заходила до кухонь, що сяяли нержавіючою сталлю, і сиділа по-турецьки на бетонній підлозі та їла шоколадне морозиво, доки не починала тремтіти від накопиченого холоду. Гнучка, як тварина… фея… дикунка… Я заходила до каплички й виставляла свою плотську сутність перед вівтарем. Картини й статуї Діви Марії там завжди були так густо прикриті одягом і вуаллю, і прикрашені коронами, і навантажені коштовностями. А от на зображеннях Христа рідко було вдягнено щось окрім тернистого ореолу й дуже маленької пов'язки на стегнах. Сидячи у передньому ряду, я відчувала легке всмоктування моїх голих стегон відполірованим деревом.
На початку другого тижня самотності я вже спала вдень та блукала sans apparel вночі. Оголеною я відвідала майже кожну кімнату, прогулялася всіма коридорами та пропарювальними тунелями, зайшла до кожного приміщення, двері до якого були незамкнені; утім, виходити назовні я ще не ризикувала. Бо за вікнами падав сніг, укриваючи все товстим шаром і відбиваючи місячне світло в будинок. Тепер навіть будинки здавалися занадто одягненими. У цей час я вже давно спала оголеною. Я ходила, і їла, і читала оголеною так часто, що збудження від цього вже випарувалося. Навіть читаючи «Навіки твоя, Ембер» з оголеними цицьками я не відчувала насолоди від порушення заборони. Єдиний шлях відновити, повернути його — піти надвір і стояти оголеною під зірками, чи огорнутись падаючим снігом і залишити відбитки босих ніг у кучугурах.
Деякі дівчата, наскільки мені відомо, крали в магазинах, щоб зловити подібний кайф від статевої зрілості. Дехто з дівчат брехали чи різали вени бритвами.
Ні, це нечесно, але однієї миті ти пробираєшся крізь чистий сніг, тонеш по щиколотку в ідеальних пустищах снігових кучугур, що оточують приватну школу-інтернат для дівчат поблизу Локарно, а вже через кілька днів ти вперто продираєшся крізь трясовину нескінченних викинутих відрізків нігтів, навіки скинута до вогненного Пекла.
Під час тих різдвяних канікул, які я провела сама-самісінька, коли я вперше вийшла з гуртожитку, виходячи у сніжну ніч, моя шкіра відчувала торкання кожної окремої сніжинки. Від холодного повітря волосся в мене ставало дибки, а соски на грудях затверділи, і кожен фолікул на руках і ногах перетворився на крихітний клітор, і кожна клітинка тіла пробудилась і чекала у повній готовності. Ідучи по снігу, я тримала руки просто перед собою, передражнюючи ходу давньоєгипетських мумій, які повстають зі своїх кам'яних могил у старих фільмах жахів. Руки я повернула долонями донизу, пальці вільно звисали, і я незграбно йшла, точнісінько як чудовисько Франкенштейна, коли воно тільки-но постало до життя в чорно-білому фільмі фірми «Юніверсалз». Я про всяк випадок підготувала собі виправдання: наче я ходжу уві сні. Мій парасомнічний захист. Так я і йшла, крок за кроком, все далі у сніг, що падав, у темряву, холодну, наче шоколадне морозиво, витягнувши руки вперед, немов лунатик із мультфільму, тільки оголений. Під обстрілом кристалів льоду, прикидаючись сплячою, але насправді більш пробуджена, ніж коли-небудь раніше. Кожна волосинка і клітинка насторожені, болючі, перелякані. Живі.