Прокляті

Підіймаючи очі, я зустрічаюсь поглядом із непевною, мокрою посмішкою та відповідаю на неї власною впевненою усмішкою. Тримаючись однією рукою за лобкове волосся, щоб не впасти, другою я утримую голову Стрільця в межах слизького кліторального капюшона. Саме цією рукою я відважно махаю на знак вітання, коли кричу:

— Привіт, мене звати Медісон, — кричу я. — Тепер, коли ми зустрілися… чи не будете ви ласкаві зробити мені малесеньку послугу?

Саме цієї миті капюшон відступає, повністю ерегований клітор вискакує назовні, так швидко відбиваючи радісний наступ Стрільця, що його слизька божевільна голова різко падає, прикрашена, наче яскраво-синя комета, хвостом із переривчастого потоку слини чи вагінальної слизової оболонки, і падає, мчить, несеться до землі далеко внизу, до тихого сплеску відрізків нігтів.

Розділ одинадцятий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Не сприймай те, що я скажу нижче, як лайку. Будь ласка, зрозумій те, що я збираюсь сказати, як дуже конструктивний зворотний зв'язок. Позитив полягає в тому, що ти керуєш одним із найбільших, найбільш успішних підприємств у історії… ну, просто в історії. Ти спромігся досягти питомої ваги свого товару на ринку, незважаючи на непереборну конкуренцію з боку прямого, всемогутнього конкурента. Твоє ім'я стало синонімом катування й страждань. Тим не менше, коли мені буде дозволено висловлюватися відверто, твій рівень навичок обслуговування клієнтів просто жахливий».

Матінка завжди казала мені: «Можете повірити, що Медісон розповість вам про себе геть усе — окрім правди». Тобто: не очікуйте, що я миттєво демонтуюсь і просто затоплю вас одкровеннями про свою глибоку особисту сутність. Давайте, списуйте таку таємничість на дію глибокого, прихованого сорому з мого боку, але затямте: це не той випадок. Мабуть, освіта моя і закінчилась у сьомому класі, мабуть, я нестерпно наївна, і мені не вистачає досвіду справжньої роботи, але я не настільки жадаю уваги, щоб відчувати нагальну потребу поділитися найінтимнішим, внутрішнім… і ля-ля-ля.

Все, що вам потрібно знати, це те, що я зазирнула за завісу смерті. Я мертва, і згідно з моїм власним, хоча, можливо, і недовгим життєвим досвідом, я б уклала парі, що найкращі люди — теж. Тобто теж мертві. Утім, я нічого не можу казати напевне, оскільки у вигляді «життєвого досвіду» в мене виступає передозування.

Я мертва, і я мандрую, сидячи на долоні величезного, гігантського демона-жінки, коли вона йде пекельним ландшафтом, залишаючи за спиною милю за милею. Зі мною разом подорожують мої нові співвітчизники: Леонард, Паттерсон, Стрілець і Бабетта. Мозок, качок, бунтівник і перша красуня. З ергономічної точки зору, подорожувати, розташувавшись на величезній долоні, нескінченно зручно: цей спосіб включає контури сидіння в першому класі «Сінгапур Ейр» із відчуттям ледь відчутного гойдання ліжка в купе «Східного експреса». З цієї висоти, яку можна порівняти з оглядовим балконом Ейфелевої вежі чи верхньою точкою оглядового колеса «Лондонське око», ми спостерігаємо чимало важливих об'єктів. І серед них — чималу кількість найбільших знаменитостей.

Футболіст-качок, Паттерсон, звертає нашу увагу на найбільш цікаві місцеві пам'ятки: гори ще теплого собачого лайна… Болото протухлого поту… луг того, що здається вересом, але насправді є нічим іншим, як розкішними паростками грибка ноги.

Леонард, що подорожує з нами, зауважує, що Полудниця має рівно 300 ліктів у висоту. Наша господиня-позашляховик є потомком ангелів, які споглядали за землею та відчули шалену хіть до земних жінок. Уся ця історія, каже Леонард, на хвилиночку, вперше з'явилась у такому шанованому джерелі, як святий Фома Аквінський, котрий написав у XIII столітті, що ці ангели на землі мали вигляд інкубів — гарячих, дуже рогатих божественних надістот. Ці ангели робили зі смертними жінками свою дуже гарячу й негарну справу, в результаті чого зачали таких от гігантів, як Полудниця. Самих рогатих ангелів кинули до Пекла, де вони перетворились на демонів. Перш ніж ви піддасте сумніву цю історію, яка звучить, як казна-що, маю зауважити: в Аїді Фоми Аквінського немає, отже, щось він таки збагнув вірно.

Аналогічним чином, коли смертні чоловіки відчували хіть до ангелів у містах Содом і Гоморра, продовжує Леонард, Бог дав їм доброго прочухана. Запропонував їм повноцінне лікування «стовп із солі».

Ні, це нечесно, але схоже на те, що єдина безсмертна істота, якій дозволяється займатися фліртом зі смертними, це сам Господь Бог.

Вибач мені за те, що я постійно вживаю це заборонене слово, що починається на «Б». Здається, старих звичок таки справді важко позбутися.

— Так тримати! — каже Паттерсон. Він ляскає Леонарда по потилиці, додаючи: — Єретик бісів!

— Фі, як ти розмовляєш, — кривиться Бабетта. — Може, тобі ще й висратися мені у вуха?

Стрілець, який мандрує з нами, махає рукою кільком демонам унизу. Кричить величезному чоловіку зі світлим волоссям і оленячими рогами на голові:

— Йо! Цернунн, друже мій!

Леонард пошепки пояснює мені, що це — скинутий кельтський «оленячий бог», і додає: наш, християнський Сатана зазвичай зображується із рогами на знак данини цьому богові.

Стрілець схвально демонструє великі пальці іншому демону, що знаходиться на середній відстані від нас, чоловікові з левовою головою, що апатично жере якогось юриста. Стрілець прикладає долоню до рота і горланить:

— Як справи, Мастема?

— Це «Князь духів», — шепоче мені Леонард.

Увесь цей час Бабетта не припиняє питати:

— Котра година? — не замовкає вона. — Сьогодні все ще четвер? — сидячи наодинці на іншому боці велетенської долоні, схрестивши руки на грудях, нетерпляче стукаючи носком одного черевичка під «Маноло Бланік», вона каже: — Повірити не можу, що в Пеклі немає вай-фаю…

Наше судно, наша господиня, Полудниця, неспішно прямує далі, а на губах її все ще грає легка посткоїтальна посмішка.

Посмішку її можна порівняти лише з усмішкою Стрільця: все його тіло вже відновилося, від синього ірокеза і до чорних мотоциклетних чобіт, і посмішка його така широка, що булавка в щоці майже торкається вуха.

Далеко внизу плететься вперед висушений дідуган, спираючись на палицю, і тягне за собою занадто довгу сиву бороду. Я питаю Стрільця, чи це не демон.

— Оцей? — перепитує Стрілець, вказуючи пальцем на старого. — Це ж Чарльз-щоб-його-Дарвін! — Стрілець відхаркує і чвиркає; слина падає і падає, і падає, і приземлюється просто поряд із дідом — достатньо близько, щоб той підняв голову. Коли їхні погляди зустрічаються, Стрілець кричить:

— Агов, Чаку! Все ще робиш за Диявола його роботу?

Дарвін підіймає висохлу руку, вкриту товстими венами, і демонструє Стрільцю середній палець.

Як виявляється, занадто фундаменталістські християнські прихильники креаціонізму були повністю праві. Як жаль, що я не можу розповісти батькам: жителі Канзасу були праві. Так, заклинателі змій з діда-прадіда та інші святоші набагато краще второпали ситуацію, ніж мої мирські гуманістичні батьки-мільярдери. Темні сили Зла насправді поховали ті кістки динозаврів і підробили скам'янілості для того, щоб збити людство з пуття. Еволюція — це дешевий трюк, а ми повірили в нього цілком та повністю.

На горизонті, вимальовуючись на тлі полум'яного жовтогарячого неба, з'являються контури будівлі.

Витягуючи шию, намагаючись заглянути в широке, мінливе, схоже на повний місяць обличчя нашого задоволеного гіганта, Леонард кричить:

— Glavni stab. Ugoditi. Zatim, — і пояснює мені: — Це сербською. Вивчив кілька слів на підготовчих курсах до коледжу.

Будівля попереду все ще частково ховається за лінією горизонту, але в міру того, як ми наближаємося, вона виростає і відкриває нашим очам розгалужену систему флігелів і численних поновлень.