Пульс безконечності

— Кейю, — перебив її Грод, — якщо вже бути відвертим до кінця, то треба признатися, що ніхто на планеті не знає, як далі розгорнуться події. Треба сподіватись на краще і готуватися до захисту. Більшість людей, що підлягають евакуації, вже вивезена. Усі наукові та культурні цінності переправлені на Сіронт та на інші постійно діючі станції Безумовно, наш потенціал щодо евакуації невеликий. На Тробосі залишиться дев’ять десятих усього населення планети. На більше у нас немає можливості.

Кейя мовчки кивала головою. За п’ять років подружнього життя вона звикла вірити Гроду. Цінувала його розум, рішучість, твердість у чіткому вирішенні питань. Але тепер був особливий випадок. Хто правий — покаже тільки час.

— Наш енергетичний щит надійний, — продовжував Грод. — його неодноразово випробовували в експериментних умовах, і він показав себе з найкращого боку. — Грод глянув на годинник. — Кейю, люба, вибачай, але я падаю від утоми. Ходімо спати. Все буде добре, от побачиш.

Кейя усміхнулася і обняла чоловіка…

Вже до середини літа Тробос був готовим до зустрічі з Ламною. Коли два роки тому вчені Центральної обсерваторії обчислили траєкторію руху комети і дійшли висновку, що вона суне прямо на планету, багатьох узяв сумнів, чи правильно зроблено розрахунки. Вже через кілька місяців після найпильнішої перевірки даних наукові кола забили тривогу. Такого в історії Тробоса ще не було. Думка про зустріч Ламни термоенергетичним полем з’явилася одразу, хоча такий потужний щит досі не споруджувався. Але залишався психологічний фактор. Як підготувати населення планети до екстремальної події, як заспокоїти його? Саме тоді було вирішено ввести надзвичайний стан. Всю промисловість перевели на оборонні рейки. Створювалася широка мережа сховищ, бункерів і тунелів для населення; будівлі, промислові об’єкти підкріплювалися сейсмостійкими залізобетонними опорами, а головне — будувалися потужні ядерні термоенергетичні генератори, які мусили забезпечити на рівні іоносфери захисне поле, спроможне відбити удар комети. Вчені встановили, що без такого енергощита Ламна змете атмосферу планети, а сама планета може зійти зі своєї орбіти, і тоді загибель неминуча.

Серед людей почалася паніка. Ситуація вимагала невідкладних заходів.

У визначений час на супутник Тробоса Сіронт було переправлено всіх провідних спеціалістів планети з їхніми родинами. Залишилися тільки ті, хто мав працювати на Тробосі.

За п’ять днів до зіткнення у космос були підняті всі сто тридцять три кораблі. Для кожного з них було відведене певне місце у просторі. Через добу ніч перетворилася на день: все небо заступила собою Ламна, яка мчала до Тробоса зі швидкістю шість кілометрів за секунду. Напруження сягало апогея. За добу до зіткнення була дана команда запустити всі ядерні генератори…

(З фонограми, записаної на “Спанарі”):

“…У ці хвилини вирішується доля Тробоса, доля всіх людей, яким випало неймовірно тяжке випробування… Незагнузданий феномен Всесвіту, підступна Ламна наближається…. Прекрасний Тробос, колиска цивілізації, який мільйони років викохував усе живе, спокійно рухається своєю вічною орбітою… Мені, Бріду Уно, випало коментувати цю подію з борту спостережного корабля “Спанар”… Я починаю втрачати самовладання… Такого не переживав ще ніхто… (Пауза).

До контакту лишається двадцять п’ять хвилин… Вся права сторона неба яскраво освітлена Лажною. Рідний Тробос оповитий ледь помітною голубою мерехтливою поволокою. Це — термоенергетичне поле, наш щит, наша надія… Тільки б він витримав! Тільки б витримав… Хижий ніс Ламни наближається. Залишається п’ятнадцять хвилин…

Комета все розростається і розростається… П’ять хвилин… Астронавти і вчені “Спанара” завмерли на своїх місцях. У ці страшні хвилини чекання невідомого всі вони думають про своїх рідних і близьких, які переправлені на Сіронт. О Всесвіте! Збережи своїх дітей! Дві хвилини… Сонця не видно… Страшне чудовисько вже займає більшу половину неба. Ного рух пришвидшується… Півхвилини… Яскравий клин Ламни схожий на розплавлене залізо. Він поруч! О… (Пауза).

…Я нічого не бачу! Все довкола сліпучо-біле!.. “Спанар” трясе! Що діється?! Жахливі поштовхи… Де Тробос? Чи витримав щит? Суцільний білий туман… Бачу сяючі осколки. Осколки чого? Вони пролітають у просторі. Що це? О-о-о! Гігантська веселка! Веселка в космосі? Отже… отже… лід комети розтоплено? Але Тробос… що з ним? Ура-а! Планета на зв’язку! Вона відповідає! Тробос цілий… Та ось і він сам! Пара розвіюється, і наш Тробос з’являється у полі зору. Людський розум переміг темну силу природи! Ламна знищена!

…Зв’язок із Сіронтом перерваний… Супутник не реагує на наші виклики. З Тробоса повідомляють, що рівень води в океані росте, починаються повені… Отже, лихо ще не минулося. Нарешті пара зовсім розвіялася. Але… Сіронт..: Сіронта немає!.. Чи я осліп? На “Спанарі” паніка! Де Сіронт? Там же рідні…”

(Фонограма обривається).

Зі стіни на Грода дивилася усміхнена Кейя. Стіну перетинала глибока тріщина, портрет трохи перекосився. Здавалося, Кейя з усмішкою кидала Гроду німий докір: “Навіщо мене вивезли на Сіронт? Чому ти не взяв мене з собою?..”

У кімнаті було холодно. Глибокі снігові заноси покрили Тробос серед літа. Опалювальна система вийшла з ладу. На трубах поблискувала паморозь.

Другий день Грод не виходив з квартири. Він не міг відірвати погляду від неї, коханої дружини, яка усміхалася до нього зі стіни. “Проклята комета! Чому я теж не загинув?”

Грод провів задубілою рукою по щоці і відчув, що пальці вколола щетина… Хукнув у долоні, і з рота заклубочилася пара. Відчай сповнював груди. Та вирватись назовні він не міг, бо людині дано природою все пережити, все витримати, знести або… не знести.

Життя без Кейї… Осягнути цього Грод не міг. Йому здавалося, що зараз відчиняться двері і на порозі з’явиться Кейя, весела, кохана і закохана… Він дивився на двері затамувавши подих.

Різкий дзвінок розірвав тишу. Спочатку Грод навіть не зрозумів, що це.

— Слухаю, — ледве тримаючи від безсилля трубку, відповів він.

— Це ти, Гроде? Говорить Ернос.

— Я чую.

— Чому ти не в Центрі? Роботи по горло.

Грод мовчав.

— Грод, я розумію тебе. Але втраченого не повернеш. Треба жити, треба триматися… Ти мене чуєш?

— Чую.

— Гроде, — після паузи пошепки мовив Ернос, — приїжджай. Ми чекаємо. Майже все треба будувати заново. Ми всі чекаємо тебе, чуєш?

— Так.

Грод кинув трубку і знову повернувся до стіни. “Іди, Гроде, не впадай у відчай. Іди до людей. Ти потрібен їм, а вони потрібні тобі. Життя триває”, — говорила Кейя усміхненими очима…

“У 3015 році космічної ери на планеті Тробос сталася трагедія, викликана тим, що траєкторія руху комети Лампа збіглася з орбітою планети. За допомогою термоенергетичного поля, створеного на рівні іоносфери, комету вдалося зупинити, розтопивши лід її ядра, після чого Ламна перестала існувати. Під час удару комети об поле стався вибух, який спричинив зміщення Тробоса з його осі на 7°. Внаслідок такого зміщення зрушилися магнітні полюси і підвищився рівень води в океані, були затоплені великі території суші. Відбулися численні струси кори планети. При зіткненні комети з енергетичним полем Тробоса розірвався Сіронт, природний супутник планети, заселений на цей час людьми, енергетичний щит якого не витримав вибухової хвилі комети. Клімат Тробоса різко змінився в бік похолодання. Загинула значна кількість мешканців планети. 12 постійно діючих космічних станцій та 29 кораблів потерпіли катастрофу. Майже дві третіх промислових об’єктів зазнали серйозних пошкоджень. Зруйновано 68 % житлових будівель. Через місяць після катастрофи на: всій планеті було оголошено тижневий траур. Завдяки об’єднаним зусиллям і мудрості люди вистояли перед космічною загрозою, — життя і цивілізація були збережені…”

(З “Астрономічної енциклопедії Тробоса”)

Місія

Першим прокинувся Кеон. Він розплющив очі, але не відразу зміг розрізняти предмети перед собою: від тривалого сну бездіяльні зіниці покривала жовтувата плівка. Та незабаром вона зникла. Кеон побачив знайому картину, яка майже не змінилася за ці два роки. Всі прилади були на своїх місцях, датчики чітко фіксували параметри режимів: хіба що збільшилося точок на кривих маршруту, які яскраво висвічувались на численних екранах.