Роман про Батьківщину

діялось чим більше років хаті тим більше у ній запахів назбиралось але стара хата моє свій

один запах у якому всі решта зібрані такий що його з іншими не сплутати всі хто у домі жив

щось від себе залишають хто як жив той так і пахне може людини вже давно не бути а запах

від неї залишається як людина глибоко жила то й запах по ній глибокий такий як у трав

сушених ці запахи найдовше тримаються у нас удома пахне молоком трохи суницями трохи

сміхом моєї мами і трохи квашеною капустою але такою що вже перекисла цей запах моя

мачуха із собою принесла квашену капусту я люблю а запаху цього ні я всі вікна буває

повідчиняю щоб той запах кудись вийшов але він нікуди не дівається висить собі у повітрі та

й годі а по кутках під стелею його найбільше мачуха мало сміялась вона все сердита була то

й наш дім посмутнішав бо я сміятися спершу сміялась а потім уже стала боятись що мачуха

сваритиметься бо вона не любила як я сміюсь а вже як вона мене стала виганяти на мороз із

хати то мені було не до сміху а заступитись за мене нікому бо батька мого вже тоді не було і

вже тільки як ми з Іваном почали тут жити то у хаті сміху побільшало і запах квашеної

капусти десь дівся а замість нього пахло так як листя смородини пахне коли його у руках

потерти я казала Іванові що це він із собою цю смородину приніс Іван мені не вірив казав що

воно й було так а сміхом у нас удома справді дуже пахло бо ми з ним багато сміялися сміх

так дивно пахне що й не описати це якби змішати запах конвалій та запах пиріжків із маком

та родзинками та запах трави як вона після дощу пахне то може то було би щось на той запах

схоже часом ми їздили з Іваном на поділ гуляти спершу до микільської слобідки на трамваї

потім сідали на інший трамвай що вже прямо на поділ звідти їхав і ходили по церквах по

монастирях поки ноги нас носили і вже як находимось і зголодніємо то купували собі

пиріжків Іван із горохом а я з маком а як верталися додому все сміялись усю дорогу їдемо і

сміємось на весь трамвай і люди що там їдуть теж на нас дивляться і сміються а хтось

дивується з чого вони так регочуть а ми сміялись від щастя бо нам з Іваном дуже щасливо

було вдвох Іван весь час казав що нам усе пиріжки зі смішинками потрапляють а тієї ночі як

ми галочку зачинали то теж дуже багато сміялись і до і після а вдома у нас пахло медом і

горіхами потім Іван носив мене на руках навколо хати було би холодно бо серпневі ночі уже

холодні але руки у Івана такі гарячі і сам він аж пашів теплом я йому казала що у нього на

руках як біля печі лежати і ми все сміялись і сміялись а часом як було тепло ночували

надворі я стелила постіль нам під яблунею і ті ночі такі були безконечні я дивувалась що

небо гойдається над нами і зорі навколо нас розсипаються а зранку як попрокидаємось то у

мене волосся в росі і яблуневе листя у нього повпліталось Іван каже шкіра у тебе яблунева

ми в такі ранки яблуками снідали і сміялись так густо і все мені поки я галочку носила яблук

хотілося цілу зиму я їла яблука ніяк не могла наїстись а під кінець уже так було мені важко

ходити я під своєю яблунею сиділа на ослінчику головою зіпрусь на стовбур і чую як у мені

галочка ворушиться і я знала що у мене буде дівчинка кажу Іванові моя дочка яблунева

б'ється чого яблунева Іван питає бо я її все яблуками годую яблуня наша того року рано

зацвіла тоді як галочка народилась цілу ніч дощ ішов і над ранок усе пахло яблуневим цвітом

і дощем і я просила Івана всі вікна порозчиняти бо мені було душно і вже як галочка

народилась Іван узяв її на руки і дивується каже таки дівчинка нам народилась бо він усе

мені не вірив дивувався звідки я знала що буде дівчинка і я розсміялась і голосно й довго так

сміялась аж до краю лісу мій сміх долинав

дощ як пройде то мені все хотілося по калюжах потанцювати галочка дуже любила коли

йшов дощ бо ж вона в дощ народилась і вже як ходити стала то все вибігала надвір дощ

ловити і в неї було своє відерце у яке вона дощ збирала казала що то слізки з неба падають

тих хто за землею скучає то треба їх повизбирувати

живиця соснова найкраще пахне ні в якого дерева так не пахне сік як у сосни руки якщо

натерти живицею то запах дуже довго тримається і не повертається назад бо запах має

повернутись до дерева туди звідки його було взято сік у дерева так як кров у людей тільки

дерева віддають кров інакше ніж люди хоча деревам також боляче вони про це теж іноді

говорять хоча дерева більше мовчать і більше діляться тим що мають так сосні не шкода

живиці сосні і себе не шкода бо із сосни хати будуються і труни я коли по лісі ходжу все

задираю голову щоб побачити верхівки сосен а вони дуже далеко під самим небом я тоді

думаю що пташкам добре бо вони аж туди залітають і бачать що там робиться я би також

туди забралась жила би на дереві у гнізді якомусь як птах живилась би ягодами і грибами

сирих грибів мені часто дуже хочеться я ходжу по лісі і щипаю собі гриби бо я знаю які

можна їсти а які не можна а отруйний гриб є різний одного як з'їсти то будуть тяжкі болі

блювота й гарячка людина буде у корчах тяжко мучитись а є такі що найде сон тяжкий і

глибокий що з нього вже не прокидаються то таких грибів я не їм обминаю їх не знаю може є

якийсь звір що ці гриби йому не страшно їсти але я боюся а мачуха часто посилає мене по

гриби до лісу як літо то ще нічого бо влітку я можу під будь-яким деревом спати накриюсь

куфайкою бо в мене є куфайка та що мама носила до всякої роботи і мені не холодно якраз

добре але вже гірше тоді як листопад і дощ сіється такий колючий бо вже наче зі снігом тоді

мачуха мені голову змиє і дає кошика до рук і каже грибів принести на вечерю а це вже по

обіді я кажу дайте я посиджу перечекаю щоб волосся посохло а вона говорить нічого тобі не

станеться іди бо вже й так день до вечора хилиться я тоді одягаю мамину куфайку хочу