Щит і меч

І це випробовування він не зміг витримати до кінця. Душу його обпекло, коли він побачив щасливого від перемоги, тріумфуючого ворога. І він, забувши про основну мету справи, якій служив, нехтуючи небезпекою, поповз до радянського танка, щоб допомогти приреченому гарнізону.

Цього вчинку Олександр Бєлов не міг вибачити собі, і річ навіть зовсім не в тому, що він не дав бажаних наслідків, хіба що на душі полегшало. Цей вчинок розкрив Бєлову, що йому ще не вистачає необхідної для радянського розвідника витримки.

І лише з власної вини він майже вибув із строю, опинившись у госпіталі. Тільки завдяки обставинам пощастило повернутися до своїх обов'язків.

Атмосфера німецьких секретних служб, де він опинився, нещадно розкривала жахливу суть фашизму: на власні очі він бачив, як здійснюються його мерзенні наміри, і знав заплановані гітлерівцями на найближчі роки процентні норми умертвління народів. Разом із співробітниками-абверівцями він був присутній на нарадах, де обговорювалися способи, за допомогою яких найдоцільніше завдавати удари в спину радянському народові. І заради обов'язку змушений був на цих нарадах виявляти діловитість і досвідченість німецького розвідника. Тільки таким чином він міг зміцнити, розширити плацдарм діяльності для себе і для своїх таємних соратників, щоб завдавати з цього плацдарму паралізуючі удари по планах гітлерівської розвідки.

І в нього стало витримки бездоганно поводитись серед ворогів, бути невловимим для них. Але іноді його охоплювало таке почуття, ніби рятівна Вайсова «броня», що приховувала його, нестерпно розпікається від вогню лютої ненависті. Розпечена гнівом серця захисна Вайсова зброя обпікала Бєлова, але він не мав права скинути її: це означало б не лише загинути, а й провалити справу. А без відпочинку носити на собі цю розпечену зброю, весь час залишатися в ній ставало все нестерпніше. В Центрі дуже цінували інформацію, що надходила від Олександра Бєлова. Але його щирі, детальні звіти не завжди викликали схвалення.

На оперативних нарадах деякі товариші зазначали, що Бєлов буває невитриманий, схильний до імпровізацій і захоплюється побічними операціями, не пов'язаними безпосередньо з його завданням, часто порушує дисципліну розвідника. І, мабуть, ті, хто так казав, мали підстави.

Баришев, відповідаючи їм, згоджувався з тим, що Бєлов не завжди працює так обережно і цілеспрямовано, як працював би на його місці більш зрілий і досвідченіший розвідник. І навіть сам казав про оперативну легковажність, не досить всебічну осмисленість деяких дій свого учня.

Погоджувався Баришев і з тим, що Бєлов, залучаючи до виконання того чи іншого завдання Зубова та його групу, не зумів по-справжньому керувати нею. Робота групи заслуговує на серйозну критику. Дії Зубова не завжди достатньо обгрунтовані й грамотні, а це ставить під удар не лише Бєлова, а й саму групу. Кажучи про це, Баришев несподівано для всіх усміхнувся і мовив рішуче:

— Але яких би помилок не припускався Саша Бєлов, його робота мене поки що не так засмучує, як радує. Зверніть увагу: в своїх звітах він ніколи не вихваляється, хоча було чим похвалитися, і щоразу сам перший докоряє собі. Пише: «Не вистачило витримки, встряв у операцію звільнення в'язнів, доручену Зубову». Ну, ніби збігав хлопець на фронт. — Баришев подумав мить, сказав задушевно: — Ось ми відібрали для роботи у нас найчистішу, стійку, з переконанням молодь. Виховували, вчили: радянський розвідник за будь-яких обставин мусить бути носієм вищої, комуністичної моралі й поведінки, тоді він неприступний.

Але коли молодий розвідник потрапляє в тил ворога і опиняється там в атмосфері людиноненависництва, підлоти, звірства, що ж, ви думаєте, його душу не обпалює нестерпна ненависть, лють? І що більше болять йому опіки, тим, значить, правильніший був наш вибір: добре, що ми вибрали саме цього товариша. А загартування цим болем — процес дуже складний, тривалий. Людиною однаково керують і почуття, і розум. І що вразливіша людина, то сильнішим мусить бути її розум, щоб керувати своїми почуттями. У людей, що тонко відчувають, завжди і розум жвавіший, і серце палкіше. Самовладання — це вміння не лише володіти собою, але й зберігати вогонь у серці за будь-яких, навіть найнадзвичайніших обставин. А спокій — це вже зовсім інше: інколи лише здатність, не використовуючи всіх своїх можливостей, залишатися в межах завдання.

Не всі згодилися з Баришевим. Але, оскільки Баришев краще за інших знав характер свого учня, йому доручили при першій же нагоді з'єднатися з ним. Треба було грунтовно проаналізувати діяльність Бєлова в тилу ворога.

Після цього малося на увазі розробити для нього нове завдання відповідно до умов, за яких Йоганн Вайс успішно просувався по службовій шкалі абверу. Баришев, знаючи краще за всіх Сашка Бєлова, давно переконався, що в тилу ворога першою і основною небезпекою для його учня будуть душевні муки. Його терзатиме думка, що він мало зробив для Батьківщини, не використав до кінця всі існуючі тут можливості, і ця невідступна думка штовхне його на необачні, поспішні кроки назустріч небезпеці, яку слід було б спокійно уникати. Але в битві між розумом і почуттям переможна мудрість долає почуття зовсім не на початку життєвого шляху. Не з готових істин добувають її, а ціною власних помилок, душевних мук, і, створена з цього найдорогоціннішого матеріалу, мудрість ця не приклеюється легковажно до істини, але навіки зливається з нею, стає суттю людини-борця, а не просто жителя землі.

Йоганнові дуже хотілося брати участь у врятуванні приречених до страти німецьких військовослужбовців. І не лише тому, що це, як висловився Зубов, «красива», благородна операція, що цей подвиг бойовиків мав на повну силу проголосити тут, у ворожому лігві, про безсмертя пролетарської інтернаціональної солідарності. Просто Йоганна постійно пекла, мучила невтомна потреба безпосередньо протидіяти ворогові. Але як би там не було, він відмовив собі в праві брати участь у цій операції.

Можливо, Баришев сказав би з цього приводу, що до Бєлова після його деяких незрілих рішень і вчинків прийшла нарешті зрілість розвідника…

Не відразу змирився Йоганн з цим нелегким для нього рішенням. Головну роль тут відіграли роздуми про Генріха Шварцкопфа, про те, що може принести, яку користь може дати для справи відновлення дружби з ним.

Після тривалих сумнівів і вагань Йоганн прийшов нарешті до певних висновків. Він бачив у Генріхові стривоженого німця, з душею пораненою, але, можливо, не зовсім скаліченою фашизмом. Йому було не тільки жаль Генріха, хоча той і викликав жалість. Він задумав перевірити себе, випробувати свої сили в найважчому і, мабуть, найосновнішому. Він вирішив не тільки повернути дружбу Генріха, але й викликати до життя те краще, що було в ньому колись. Якщо Йоганнові в цьому пощастить, то Генріх, безперечно, стане його соратником.

Пожалкувавши, що вже з першої зустрічі з Генріхом він неймовірно ускладнив їхні взаємини і мало сам не заплутався, Йоганн зробив такий висновок: єдиний і найнадійніший шлях до Генріхової душі — правда. Правда — це найбільш непереможне, найбільш неминуче на землі.

Ось він хотів ризикувати своїм життям у бойовій операції не тому, що його участь у ній необхідна, а тільки тому, щоб у відкритій сутичці з ворогом відновити душевні сили. Так ризикувати він, мабуть, не має права. Але якщо він ризикуватиме життям заради того, щоб зробити Генріха своїм соратником по боротьбі, його ризик буде виправдано.

Вирішивши це, Йоганн змушений був постати перед Зубовим у досить-таки жалюгідному вигляді. Довелося покірливо вислухати зневажливе схвалення Зубова, коли той, почувши, що Йоганн відмовляється від участі в операції, сказав:

— Ну й правильно! Чого тобі з нами морочитись. Ти рідкісний екземпляр, зобов'язаний своє здоров'я зберігати. 1 нам берегти тебе треба, як зіницю ока.

Але від Йоганна не сховалося й те, що Зубов, який у глибині душі хотів бути ватажком у майбутній операції, зрадів з його відмови. А образливі, зневажливі для нього слова — що ж, Зубов, мабуть, мав на них право, — адже сам Йоганн розповів йому, що участь у звільненні з тюрми Ельзи та інших в'язнів Центр вважав прямим порушенням дисципліни з боку Бєлова, неприпустимим відхиленням від тактики, якої він мав дотримуватися за специфікою своєї діяльності в тилу ворога.