Сивий Капітан

Мігель Хуанес швидко пішов до дерев: було б дуже нерозумно залишатися тут, бо сюди ж наведені гарматні стволи. Хосе Френко аж висунувся з-за дерева, за яким ховався: він тремтів від збудження, вказуючи рукою в бік "Люцифера":

— Пане Хуанес! Пане Хуанес! Він тоне! Чи занурюється в воду? Погляньте самі!

Хуанес озирнувся: цього ще бракувало! Справді, «Люцифер» швидко занурювався у воду. Вона доходила вже до середини його масивного корпусу. О ні, цього разу не вийде, це знайомий трюк!

— Вогонь! — несамовито заволав Мігель Хуанес.

І майже в ту ж саму мить (принаймні так йому здалося) вдарили постріли гармат. Артилеристи таки були напоготові! Але вони стріляли надто високо. Їх гармати були наведені ще заздалегідь, тоді, коли «Люцифер» стояв на березі. А тепер над водою виднілася тільки його верхня частина. Снаряди пролетіли вище і розбили кілька дерев на тому боці озера. Прокляття!

— Вогонь! — знов закричав Хуанес, не пам’ятаючи себе від люті. — Точніше!

І знов прогриміли постріли. Артилеристи нашвидку змінили приціл. Проте снаряди, як і раніше, пролетіли вище, бо «Люцифер» занурювався в воду несподівано швидко, наче то був не автомобіль, а підводний човен. Ось від нього над поверхнею води залишився тільки самий верх, та ще поруччя на ньому… Мігель Хуанес люто тупнув ногою об землю: прямо на його очах «Люцифер» ще раз намагався сховатися під водою! Стріляти, негайно стріляти, поки ще його видно!

Проте артилеристи й так стріляли не вгаваючи. Снаряди врізалися в воду й вибухали, підкидаючи вгору цілі водограї. Серед тих водограїв і піняви вже нічого не можна було розібрати. Але ні: напружений погляд Хуанеса помітив, як з води високо підкинулася в повітрі якась річ… І він одразу впізнав її!

— Поруччя «Люцифера»! Поруччя! — закричав він, не приховуючи радості. — Влучили!

Так, то було поруччя з верхньої частини загадкового автомобіля, зірване снарядом. Чудово! Розрахунки особливо уповноваженого справджувалися: «Люцифер» може відкидати від себе кулі, але проти гарматних снарядів він безсилий, вони можуть, можуть вразити його! Коли б постріли були влучнішими… Може, пощастить ще щось помітити? Ні, те поруччя було єдиним трофеєм, крім нього, на збаламученій поверхні озера не залишилося ніяких слідів «Люцифера», який встиг-таки зануритися. А може, він потонув?.. Та ні, тепер можна було зробити якийсь висновок: Сивий Капітан з самого початку мав на меті повторити те, що він уже зробив один раз, стрибнувши в море.

— І повторив-таки, хай він буде проклятий! — злісно процідив крізь зуби Мігель Хуанес.

Але ні! Там, у морі, Сивий Капітан міг утекти, прослизнути під водою і виринути десь в іншому місці. Лісове ж озеро, хоч і дуже велике, — не море, тут далеко не відпливеш, і в усякому разі на сховаєшся. А, він знов хотів обдурити Мігеля Хуанеса, цей Сивий Капітан? Ні, цього разу нічого не вийде! Цього разу все передбачено!

Особливо уповноважений повернувся до Хосе Френко. Його енергійне обличчя було сповнене рішучості: почату справу треба доводити до кінця!

— Дайте наказ кидати глибинні бомби, Френко, — розпорядився він. — Ми дістанемо його і під водою!

Хосе Френко незграбно відкозирнув і швидко підійшов до польового телефону. Мігель Хуанес дивився на поверхню озера, по якій ще пробігали неспокійні хвилі. Він згадував: здається, ще тоді, коли він уперше разом з Хосе Френко вивчав карту Фонтівероса, його вразило, що велике озеро, яке займало центральну частину лісу, таке глибоке. Неправильної форми концентричні кола на озері, нанесені на ту карту, свідчили про те. що озеро глибшає чи не відразу, наче провалля. Чим це можна пояснити? — таке питання вже тоді виникло в Мігеля Хуанеса. Але він зразу ж таки й відкинув його, як зайве. Головний інспектор відділу розшуку державної поліції ніколи не вважав за потрібне займатися питаннями, які не стосувалися безпосередньо справи. Так було і тут.

Згадавши про це, Мігель Хуанес незадоволено скривився. Чорти його знають, що в цій справі з Сивим Капітаном має значення, а що — ні. Але глибоке озеро чи ні, змінюється в ньому рівень води чи не змінюється, — все це було зараз другорядним. Так чи інакше, а "Люциферові" втекти звідси немає куди. Глибинні бомби дістануть його незалежно від глибини. Та де ж, зрештою, той катер? Чого він затримується? А, ось, нарешті, з’явився!

Невеличкий моторний катер прудко зробив широке півколо і підійшов до того місця берега, де стояв Мігель Хуанес. Командир катера, приклавши руку до кашкета, відрапортував:

— Моторний катер БМ-15 готовий до виконання операції, пане особливо уповноважений! Дозвольте починати?

— А для чого ж вас ще викликали сюди? — нетерпляче огризнувся Хуанес; йому зараз було не до офіціальних ввічливостей. — Негайно кидайте бомби, вздовж і впоперек, поки не влучите!

— Єсть! — коротко відповів командир, ледве помітно знизавши плечима, і віддав команду.

Загув потужний мотор, катер швидко відплив од берега. На його кормі Мітель Хуанес побачив верхівки чотирьох глибинних бомб, що лежали в м’яких гніздах. Ну, подивимось, подивимось, як «Люцифер» реагуватиме на ці ляльки!.. Напевне ж, він на них не чекає!..

На відстані метрів п’ятнадцяти від берега за знаком командира з катера було скинуто першу бомбу. І зразу ж катер стрілою відлетів убік. Це було зроблено якраз вчасно, бо за півхвилини вода в тому місці, куди скинули бомбу, здулася, немов велетенський пухир, каламутно-зеленуватим горбом. Цей горб здувався вище й вище — і нарешті, наче не витримавши велетенського внутрішнього напруження, що випинало його з озера, раптом луснув. Замість нього виник високий стовп брудної води з намулом і водоростями, що повільно підносився в повітрі. Водночас пролунав потужний глухий удар, якому відповіла розкотиста луна в лісі. Так, глибинна бомба — це серйозна зброя!

Мігель Хуанес і Хосе жадібно дивилися, як команда катера скидала одну по одній інші три бомби. Щоразу по лісу прокочувалися і завмирали вдалині глухі удари, щоразу у високих стовпах води злітали вгору водорості й оглушені риби. Четверта бомба вибухнула з помітним запізненням: мабуть, її запальник було встановлено на більшу глибину.

Моторний катер уже мчав до берега по нові глибинні бомби, як Мігель Хуанес збуджено вигукнув, вказуючи рукою:

— Єсть! Френко, влучили! Влучили-таки! Дивіться, он воно!

На вершині останнього брудного водяного стовпа, що поволі осідав униз, розсипаючись на мільярди бризок, темніла якась велика округла річ. Вона повільно поверталася в повітрі, падаючи у воду.

— Назад! — скрикнув Мігель Хуанес командирові катера не своїм голосом. — Назад! Виловіть цю штуку і негайно привезіть її сюди, мені. Негайно!

Катер круто повернув назад.

Ось двоє з його команди зачепили ту круглу річ багром і почали втягувати її на катер. Та вона була надто велика, і тому командир катера, очевидно, відмовився від такої думки. Катер знову повернув до берега, тягнучи за собою на буксирі щось кругле, чорне й блискуче. Зараз, зараз катер наблизиться, можна буде сказати з певністю, що це…

— Колесо! — вигукнув Френко.

— Колесо "Люцифера"! — переможно закричав і Мігель Хуанес, ледве не стрибаючи від захвату.

Катер підійшов до берега. Через хвилину блискуче чорне колесо уже лежало на траві. Зламана вісь стирчала вгору. Товстелезна гумова покришка, здавалося, не була пошкоджена.

Особливо уповноважений нарешті переміг! «Люцифер» таки потрапив до пастки, з якої йому не судилося вийти, він навіки залишиться там, у глибині лісового озера!

— Ще бомб! Продовжити бомбардування! — наказав Мігель Хуанес командирові катера, ставлячи ногу на колесо, мов перед ним лежав живий повалений ворог.