Смак Благодаті

Отже, кожен, хто піднявся до висоти досконалої ЛЮБОВІ, – є від Бога, і знає Його. І кожен, хто йде святим і важким шляхом цього святого пізнання – шляхом СМИРЕННЯ, – є праведник. Він пізнає Бога якщо й не свідомо, не розумом, – то “органом найвищого пізнання” – серцем, а значить номінально будучи прихильником інших релігій, язичником, навіть атеїстом – духовно вже є християнином навіть сам того не усвідомлюючи! Бо якщо він народився згори – то хай юридично він буде ким завгодно, фактично ж – християн. І прийде час – пізнає Бога й розумом, якщо не в цьому світі, то у майбутньому. Бо ж сказано:

“…усякий гріх, навіть богозневага проститься людям, але (лише) богозневага на Духа (Дух Святий є Духом смирення та любові) не проститься!

І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься (ось вам і атеїст, відкидаючий Бога розумом з тієї чи іншої причині – в силу виховання, а частіше через спокусу фарисейським лицемірством номінальної церкви); а коли скаже проти Духа Святого (проти Духа Смирення й Любові, адже слово – то вираз думки, а думка – вираз того, що лежить на серці: “Бо чим серце наповнене, те говорять уста ” (Матвія, 12 розділ, 34 вірш)), не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутньому” (Мф. 12.31–32).

Про Суд же в Писанні читаємо:

“Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі Ангели з Ним, тоді Він сяде на престолі слави Своєї (Престол Божий – то є престол істини, престол правди та суду: “справедливість та право – підстава престолу Твого” (Псалом 88(89), 15 вірш). Тоді виявиться, що насправді є Правда – СМИРЕННЯ І ЛЮБОВ!).

І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного, як відділяє вівчар овець від козлів (смиренних та лагідних від гордих та нелюбовних).

І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч.

Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.

Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви.

Був нагий – і Мене зодягнули ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був – і прийшли ви до Мене».

Тоді відповідять Йому праведники: «Господи, коли-то Тебе ми голодного бачили – і нагодували, або спрагненого – і напоїли?

Коли-то Тебе мандрівником ми бачили – і прийняли, чи нагим – і зодягли?

Коли-то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці – і до Тебе прийшли?

Цар відповість і промовить до них: «Поправді кажу вам: Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих (тобто ближньому своєму), – те Мені ви вчинили.

Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований.

Бо Я голодував – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене,

мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий, – і не зодягнули ви Мене, слабий і в в’язниці – і не провідали ви.

Тоді відповідять і вони, промовляючи: «Господи, коли-то ми Тебе голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці – і не послужили Тобі?»

Тоді Він відповість їм і скаже: «Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, – Мені не вчинили!»

І ці підуть на вічную муку, а праведники – на вічне життя” (Мф. 25.31–46).

Як бачимо, на Страшному Суді Господньому не буде розділення ні за конфесіями, ні за релігійними деномінаціями, ні за філософськими школами ні таке інше. Градація буде гранично простою: “овни і козлища”. Лише дві “конфесії”, дві “нації”, дві “партії”, дві “соціальні групи”: ті, хто мав СМИРЕННЯ І ЛЮБОВ з плодами її – плодами милосердя, – і ті, хто не мав. Господь не скаже: католики, ідіть туди, протестанти – сюди; кришнаїти – туди, буддисти – сюди; комуністи – туди, демократи – сюди; вірні УПЦ КП – в цей куток, вірні ж УПЦ МП – в протилежний… Ні! Овни й козлища, смирення й гординя, любов і нелюбовність – ось два полюси, які ведуть до спасіння або до загибелі. Смирення й любов – суть ознаки приналежності до Церкви Христової. Гордість і злоба – прикмети антихриста…

“А тепер залишаються віра, надія, любов, – оці три. А найбільша між ними – любов!” (1 Коринфянам, 13 розділ, 13 вірш). Віра, надія, любов – три в одно, а найбільша серед них – то Любов! Хто має любов – той відповідно має і надію, і віру! Бо, за старцем Силуаном, “і віра є любов, але мала; і надія є любов, але недосконала”. Хоча він може про це і не знати, або ж іменувати їх якось інакше, а чи навіть казати: “Бога видумали попи”... Та суть від цього не зміниться. Той, хто має Любов – має й Спасіння.

“Бог Той, Хто виправдує. Хто ж той, що засуджує?”… (Римлянам, 8 розділ, 34 вірш).

НАРОДЖЕННЯ І ВТІЛЕННЯ

Запитання читача: Питання про Святу Трійцю. Якщо Бог-Син є предвічний , тобто народжений перше усякого часу, то як же бути з Різдвом Христовим? А якщо Він народжений 2000 років тому, то чим була Свята Трійця до цього?

Відповідь: Свята Трійця завжди була, є і буде неподільним Божеством.

Не можна плутати поняття “народження” і “воплочення” (втілення). Два тисячоліття тому назад сталося саме воплочення Сина Божого, як і сповідуємо ми в символі православної віри: Він для нас, людей, і для нашого спасіння з Неба зійшов, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною.

Різдво Немовляти Ісуса є втіленням Бога на землі, добровільним прийняттям Ним людства для того, щоб наблизити Себе до людини, стати своєрідним “мостом” між Творцем (власне, Собою) і творінням. Що ж стосується предвічного народження Сина від Отця, то це зовсім інше поняття.

Догмат про Пресвяту Трійцю звучить так: Отець – нерожденний; Син – народжений (рождається) від Отця; Дух Святий – сходить від Отця. Тут “народжений” не в розумінні конкретного якогось дня народження у часі й просторі. Слово це використовується для відмежування від “створений”, і підкреслює одноістотність Отця і Сина як єдиного Божества, єдиного Бога. Бо Сином “і віки сотворені”.

Син – втілення волі Отця: через Нього Отець і Творить, і являє Себе світові. Він і Отець – одне.

Триіпостасність Божества можна наочно продемонструвати на прикладі нашого Сонця. Ми сприймаємо його у першу чергу як певний об’єкт – власне Сонце (за аналогією – Бог Отець), в цьому слові виражена вся суть предмету. Але Сонце іще й світить. І бачити ми його можемо лише як світло (постійно від нього народжуються фотони світла, які складають єдину суть із самим світилом. За аналогією – це Бог Син, Який не народжений в часі, але Який постійно народжується від Отця, являє нам Отця, і є з Ним одно). Однак Сонце ще й гріє: кожен фотон світла несе в собі певний квант енергії! І це – образ Духа Святого, Якого ми бачити не можемо, але тепло благодаті Якого відчуваємо. І Благодать ця – також від Отця! То що? Хіба ми віримо в три Сонця? Ні! Сонце єдине, як єдиний і Господь, але воно і світить, і гріє. Це ніби три “лиця”, три прояви, три іпостасі єдиного світила. І як не може існувати світло й тепло окремо від Сонця, так неподільне й Саме Божество. Неподільне, хоча й суцільно не злите.