Смак Благодаті
Шрифт:
“Якби ви знали, що то є: Милості хочу, а не жертви!”, – мовив Господь до фарисеїв старозавітної церкви. “Якби ви знали!..”, – промовляє Він до фарисеїв від релігії і сьогоднішнього дня. Тоді б ви зрозуміли, що істина не в формі, але в суті; не в букві, але в дусі. І суть ця надзвичайно проста. Вона в одному слові: ВОЗЛЮБИ! А для цього першим ділом – ЗМИРИСЬ. Тобто прийми ближнього свого (смирення перед ближнім) і обставини свого життя (перед Богом – усе приймати, як із Божої руки) такими, якими вони є: без страху й тривоги, без гніву й роздратування, без гордості та образи. З миром! Зречися себе, і йди цим “суворим та ясним шляхом віри”, підіймайся цією “ліствицею смирення” до висоти досконалої любові – до висоти істинного богопізнання, богоспоглядання, до висоти обоження.
“Не слід прив’язуватися
Догмат – знак на шляху. Догматизм – ідол і тупик…
СВЯТА ВОДА
З листа читача: Чи можете ви чітко сказати, що сам е православна догматика ( а не народна думка) розуміє під терміном «свята вода»? Чим вода, яка пройшла чин освячення, відрізняється від звичайної води? Чи є відомості про те, коли саме виник чин освячення води? Бажано у відповіді посилатись на джерела в літературі...
Відповідь: Одразу скажу, що догмати Церкви відносяться до питань теорії. Містичні ж моменти християнського життя – до практики віри. І значною мірою вони є плодом саме емпіричного (тобто досвідного) пізнання. А це якраз і є тим, що Церква називає Переданням. Тому не шукайте в канонах православ’я чітких визначень стосовно освячення матеріальних предметів, і води зокрема.
Думка матеріальна за своєю природою. Бо все в ній (у природі, в творінні) є матеріалізацією Ідеї Творця. І коли ми говоримо про освячення – то мова тут іде власне про акумулювання (накопичення у тому чи іншому предметі, у тій чи іншій речовині) високочастотної “вселенської енергії любові” (за висловом архієпископа Луки – в миру професора Войно-Ясенецького).
E = mc^2 – відома усім із шкільної парти формула. Енергія дорівнює масі (власне, матерії), помноженій на константу (квадрат швидкості світла, де швидкість світла постійна абсолютна величина у всіх системах відліку, – 300 000 км/с). Опустивши константу як деякий коефіцієнт, отримуємо математично оформлений принцип: E @ m. Звідси m @ E, тобто матерія (маса) це прихована енергія, і вона є тотожною енергії (теоретично наближено, звичайно). Точніше m @ ET, – матерія є енергія, помножена на Волю Творця!Отже, перш за все нам необхідно засвоїти для себе ту просту істину, що ми живемо в світі енергій. А творцем цих енергій являється Господь. Тому Він і Бог (від слова “Багатий”), тому і Творець. Бог – Творець енергій! І все, що ми звикли вважати матерією, насправді є ніщо інше, як енергія. Так би мовити “сконденсована” енергія!Груба матерія (стіл, земля, наше з вами біологічне тіло), – це грубо сконденсована енергія, схожа на кригу в природі. Електромагнітне поле – теж одна з форм існування матерії, але уже більш тонка (як, наприклад, вода). Думка ж, інформативне поле, – також одна із форм існування матерії, вона теж матеріальна! По аналогії вона подібна до пари... Але як і крига, і вода, і пара насправді є одне і те саме, – так і груба матерія, і електромагнітне поле, і думка суть одне: матеріалізована воля Творця.
Що відбувається підчас молитви? Слово “молитва” насправді означає “зв’язок”. Зв’язок між людиною і Богом – містичний, “таємний” зв’язок. Молитва відкриває невидимі канали для перетікання Божественної, вселенської енергії Любові зі сфери Духу (власне з тої таємничої Сфери, яку ми звикли називати Небом – згадаймо вислів “прихилити Небо”). А точкою концентрації цієї Енергії може бути як серце людське (і це в першу чергу, бо саме це є метою будь-якої молитви: безпосередній контакт, сполучення з Творцем “у дусі та істині”), так і предмети-посередники Божественної дії: освячені предмети (хрест, чаша євхаристії, сам “намолений” храм) або речовини (святе причастя, артос, свята вода).
Насправді усі предмети здатні акумулювати в собі як високочастотні, так і тонкі низькочастотні енергії, накопичувати інформацію. І свята вода в даному випадку відіграє роль такого собі “рідкого кристалу”, служачи свого роду “милицями”, підпорами для немічних духовно (я не кажу уже про чисто емоційний аспект дії культових предметів і речовин як певних “каталізаторів” молитовного стану суто психологічного плану. Усім відомий благотворний вплив ікон, тих чи інших священнодій, а також роль слова в молитовній практиці Церкви).
Віруючі люди давно зрозуміли і використовують ці надприродні (а насправді – цілком природні, просто іще багатьом недовідомі) властивості освячених предметів та речовин у своїй церковній практиці. Я не історик, а богослов, і тому залишу дослідникам церковної історії пошук витоків застосування святої води. Скажу лишень, що знаю священика, який зберігає вдома святу воду, освячену ним на Богоявлення у перший рік його пресвітерства (а це без малого 35 років!). І вода ця чиста й свіжа, як у перший день освячення (і, повірте, срібло тут ні при чому). Знаю й тих, у кого свята вода втрачає свої чудодійні властивості уже за тиждень після її освячення…
“По вірі вашій хай буде вам…”
ЩО ТАКЕ І ДЕ ВОНА, ІСТИННА ЦЕРКВА?
З листа читача: Це питання дуже цікавить християн. Одні кажуть, що істинна Церква – це спасаюча Церква, яка передає благодать через спасительні таїнства. Але якщо прийняти що спасеться кожен, хто покладає надію на Ісуса Христа, незалежно від конфесійної приналежності, то потрібен інший критерій істинності Церкви. Тоді скажуть, що істинна Церква – це та, де правильне вчення, завдячуючи якому «правильно» вірує і спасається людина. Але і ця теза не витримує критики. Більшість Церков не дуже переймаються тим, щоб навчати паству, і майже всі пастирі згідні з тим, що престаріла людина, яка з труднощами розуміє найпростіші догмати віри, – але вона буде з Христом, якщо щиро покладає на Нього надію.
На мою думку коротке формулювання критерію істинності Церкви може звучати так: «Істинна Церква служить Богові, а не людині»…
Відповідь: Правдива Церква служить Богові, а значить і людині (!), позаяк єдина Заповідь звучить так: “Возлюби Господа, Бога свого, і ближнього свого, як самого себе”. І в цьому – основне кредо Церкви.
Що є істинна Церква? Це зібрання праведників. Зібрання вірних, які знають Правду, і живуть за нею. Це живе (не бездиханне, не розіп’яте іржавими цвяхами лицемірства й гордині самозвеличення, насильства та користолюбства фарисейського) тіло Христове. Це ті “убогії духом”, які зреклися себе, і яких Господь називає Остатком – неперебиті “воїном” (світським духом агресії та нелюбовності) кості Христові, “кості Ізраїлеві”, розкидані нині “по всьому полю” світу цього (див. Єзекіїля, 37 розділ). Це Драбина в Небо, що підіймає щаблями духовного удосконалення до висот святості, набуття подоби Божої, до Боговідання. Це Неопалима Купина, в якій горить невгасимий вогонь Слова, Віри й Благодаті. Це ті “овечки Господні”, які є насправді у всіх дворах – у всіх конфесіях та релігійних деномінаціях. Це ті, хто “розжував” істину і, пізнавши її, іде цим “ясним та суворим шляхом” віри. А Істина ця насправді проста й доступна усім: від президента до “особи без визначеного місця проживання”. Вона в єдинім слові: ВОЗЛЮБИ, а для цього СМИРИСЬ, тобто прийми ближнього свого і обставини свого життя такими, якими вони є.
Друге питання: Де є істинна Церква? І я уже відповів на нього: овечки Господні є у всіх дворах! Але жоден з конкретних формальних “дворів” не являє сьогодні собою суб’єктивну істинну церкву – “Жінку, зодягнену в Сонце”. Адже правдива Церква повинна бути єдина в любові та в правді (“Будьте єдині…”), і члени її мають складати єдиний, живий організм. “В головному – єдність, в спірному – свобода, і в усьому – любов!”, – такий принцип співжиття народу віри виразив блаженний Августин. Тепер же в номінальному християнському світі на ділі немає ні єдності, ні свободи, ані любові...