Смак Благодаті
Шрифт:
Жодна із номінальних церков, чи то традиційна, чи нетрадиційна деномінація, не може мати “монопольного права” на Христа (немає Бога православного, католицького а чи протестантського), – Він “всюди є, і все наповняє”. Але всі конфесії сьогодні в масі своїй насправді відійшли від Нього: “По плодах ви пізнаєте їх…” “Плоди” ж – на поверхні: майже повна відсутність любові й смирення на фоні непомірної гордості та пихатості Лаодикії: “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого…” (див. Об’явлення, 3 розділ, 17 вірш).
Ми живемо в останні часи – часи, коли “близько, уже під дверима…” І з абсолютною точністю збуваються слова, сказанні Христом про наш час:
“Тоді, як хто скаже до вас: «Ото, Христос тут», чи «Отам» (“Тільки у нас спасіння, тільки ми
Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда (прикриваючись хрестом і Словом Божим будуть проповідувати нетерпимість та ортодоксальний шовінізм, відкинувши за непотрібністю саму суть Вчення Смирення та Любові), що звели б, коли б можна, і вибраних (тобто не лише релігійних фанатів, але й тих, хто читає й знає букву Слова Божого, хто шукає Істину. Вибрані – це ті з покликаних, які усе-таки прийшли на “весільний бенкет ” і сидять біля столу премудрості Божої).
Оце Я наперед вам сказав.
А коли скажуть вам: «Ось Він у пустині» (в “юдейській пустині” бездуховності омертвленого догматизмом та обрядовірством, ретроградством та консерватизмом релігійного світу) – не виходьте; «Ось Він у криївках» (в невизнаних поки іще, новоспечених, нетрадиційних общинах), – не вірте!
Бо як блискавка вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу (блискавка – осяяння світлом Істини, воскресіння віри, прийняття Благодаті. Від сходу до заходу – від тих, хто тільки іще приходить до віри, до тих, які вже цілий день пропрацювали у винограднику Божому, віруючих “зі стажем”), так буде і прихід Сина Людського…” (Матвія, 24 розділ, 23–27 вірші).
БОГ ГНІВАЄТЬСЯ?..
З листа читача: Насправді небезпечною для людини являється лише одна річ. Це не біси, і не їхній проводар. Це навіть не смерть. Ця річ – гнів Божий. Ось для того, щоб визволити нас від праведного гніву Отчого, Христос і прийняв смерть на хресті...
Відповідь: За формою це вірно, але за змістом – ні! Бо “Бог є ЛЮБОВ”. А любов “довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!” (1 Коринфянам, 13 розділ, 4–8 вірші). Бо “так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого… Бо Бог не послав Сина Свого на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Івана, 3 розділ, 16–17 вірші).
“Гнівайтеся, та не грішіть...”, – читаємо у Святому Письмі... У дійсності ця фраза звучить так: “Гнівом не согрішайте”; синодальний переклад: “Гніваючись не грішіть”. Тут явна помилка перекладу Біблії як професора Івана Огієнка, так і отця Івана Хоменка, викликана швидше за все традиційним розумінням цього тексту. Істинний зміст означеного вірша чудово тлумачить святий Антоній Великий (див. “Добротолюбіє”, том 1, пункт 13 Настанов про життя во Христі):
“...Вивчай заповіді, які дані тобі у Писанні; тримай в пам’яті діяння святих, щоби душа твоя, пам’ятаючи заповіді, ревність святих мала собі за взірець.
Особливо старайся виконувати апостольську настанову: «сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Ефесянам, 4 розділ, 26 вірш), – і думай, що це сказано взагалі по відношенню до кожної заповіді (тобто сонце благодаті хай не заходить для вас ні через гнів,
ні через заздрість, ні через гордість, ні через який інший гріх), щоби не заходило сонце не лише в гніві, але й в іншому гріху нашому...”Отже, в дійсності тут не “гнівайтесь, але не грішіть”, а “не согрішайте гнівом” (!):
“Гніваючись не грішіть, – сонце (сонце Правди, Христос) нехай не заходить у вашому гніві (через ваш гнів);
і місця дияволові не давайте! (бо де гнів, там – диявол!)” (Ефес. 4.26–27).
Бо всякий гнів неприйнятний Богові: “Бог є світло, і темряви немає в Ньому…” Гнів – це гріх, а отже темрява, і “…сам порух гніву є падінням для людини” (Сираха, 1 розділ, 22 вірш); “Гніву немає в Мені”, – промовляє Господь (Ісаї 27 розділ, 4 вірш).
Що є “гнів Господній”? Гнів – це відсутність любові, тобто відсутність Самого Бога! Тож коли ми читаємо в Біблії про “гнів Божий”, то мова тут йде не про що інше, як тільки про прокляття Боже!
Саме слово “прокляття” походить від слова “клин”. У давні часи дерев’яні речі не клеїли, не стягали болтами, але перехоплювали клинцями. Звідси й “заклинаю” – “з’єдную”, “проклинаю” – роз’єдную: “Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа… то прийдуть на тебе всі оці прокляття (прийде роз’єднання з Богом, з любов’ю Його, – “гнів Божий)” (Повторення Закону, 28 розділ, 15 вірш).
Так от, насправді небезпечним для людини є лише одна річ – прокляття, роз’єднання із Богом! А прокляття – це результат нашого спротиву волі Божій (власне гріха). В основі ж гріха лежить гордість наша, недовіра до Бога. Ось тому сатана, батько ошуканства, й нашіптує нам із часів Адама: “А чи правду сказав Бог?.. Ні, не вмрете…”
ІЩЕ ПРО “ГНІВ” БОЖИЙ
З листа читача: В одному з уривків Святого Письма Святий Дух говорить, що Бог опікується Своїм «виноградником» – Народом Божим. Але коли в ньому виростають тернина й осот, то Господь готовий спалити його, бо це не угодно Йому, щоб вибранці Божі не ходили Його шляхами. І карає Він Свій Народ не через гнів до Своїх дітей, але щоб вони завжди перебували у Ньому...
Відповідь: “Не через гнів” – це уже ближче до істини, хоча й все ще далеко. Насправді Господь карає народ Свій не просто “ не через гнів ” (гнів як мотивація для дій Божих є абсолютно неприйнятним – див. вище), але зовсім без гніву , і не тільки тому, щоб вибрані були “визволені від гніву Його”, але тому, що любов та гнів – дві речі несумісні! (див. 1 Коринфянам 13 розділ, 5 вірш).
Так, Бог карає тих, кого любить (Об’явлення, 3 розділ, 19 вірш). А любить Він усіх, не лише вибраних, бо “Так полюбив Бог світ…” Бог карає, але не гнівається: любов бо гніву не має!.. І якщо навіть я, “жорстокосердий та твердошиїй”, наказуючи своїх дітей за непослух не маю вже гніву у серці своїм (хоча були часи, коли й у мені кипів так званий “праведний гнів”), а лише жаль та прикрість, – то наскільки ж вільний від гніву Отець наш Небесний, що є сама Досконалість! Я ж навпаки – грішна, немічна, недостойна й недосконала людина, хоча за словом апостольським і “прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене” (Филип’янам, 3 розділ, 12 вірш). Але, повторюся, якщо вже я знаю що таке відсутність гніву, і не лише по відношенню до сина, який провинився переді мною, але й до тих, хто ненавидить мене!..