Снулль вампіра Реджінальда

– Бер есенен тугандай! Куп койорга!

А оце даремно. Казематні чаклування – штука занадто довготривала, щоб користуватися нею в критичній ситуації. З таким самим успіхом можна читати атакуючій мантикорі трагедію «Зоря», сподіваючись дійти до фіналу. Переборюючи киселізацію повітря – наслідок чаклунства! – хвіст Фортуната випустив додаткові сегменти. Жало злетіло на два лікті вище й ринуло вниз.

– Саб’ир шуни кіт!

Здобувач хитрував. Порушуючи всі канони, він заокруглив «казематку» малим тупичком. Ризик, звичайно, але хвіст на мить обернувся на кам’яну арку, а жало – на дверний дзвоник. Але камінь обсипався з сегментів скоріше, ніж бич знову опустився на демона. Малий тупичок гарний, якщо ти володієш басом. Тоді вібрації будуються уступами. А якщо в тебе колоратурне сопрано, начувайся.

Залишивши жало дзвоником, Фортунат тричі «продзвонив» голову здобувача: вухо, шия, ніс. Пролунало знущальне дзеленчання. Здобувач вибухнув лайкою, відскочив і замахнувся бичем. Демон чекав удару, бич нарощував кільця, вибираючи місце…

– Стоп! Залік!

Голова приймальної комісії вдарив у гонг.

Сьогодні головував Серафим Нексус – випадок рідкісний, можна сказати, унікальний. Старий давним-давно відмовився від участі не тільки в захистах ординарних магістрів, а й у вищих кваліфікаційних іспитах. Присвятивши себе винятково охороні найвищої особи, Нексус відійшов од інших справ. Але відмовити Фортунатові Цвяху, якого любив і поважав, він не міг.

Незважаючи на різницю у віці більш ніж удвічі, старий ставився до мисливця на демонів із заступницькою симпатією. Більшість розумних людей утікали від симпатії наймилішого лейб-малефактора на протилежний край землі. А Фортунат лише посміювався.

Йому подобалося ходити по цьому краєчку.

Поки старий дозволяє бути із собою «на ти» й не поспішає «переходити на ви» – рибка в сітці.

– Ваша думка, панове комісари?

– Залік! – погодився Просперо Кольраун, бойовий маг трону. Гігант, він був на голову вищий за інших. – Проте вичікувальна тактика в цьому випадку згубна. Я б учинив отак…

Він плюнув у долоню, створив малюсіньку модельку демона й показав, як перехоплював би ініціативу в злісного нижньомамця. Вийшло швидко, добірно й без зайвого калічення.

– Ти занадто багато чого хочеш від майбутніх магістрів, друже мій!

Рудольф Штернблад, капітан лейб-варти, ляснув бойового мага по могутньому плечу. Просперо похитнувся, відновив рівновагу й повернувся до приятеля лицем. Мало що, раптом іще раз лясне?

– Порівняй їхній досвід і свій! Я би теж інакше бичував…

Комісія відсахнулася на безпечну відстань, оскільки крихітка-капітан скинув поясний ремінь, збираючись улаштувати показову демонстрацію. На щастя, Рудольф обмежився двома «гвинтами», простим і шестірковим, після чого знову підперезався, не зупиняючи обертання.

– Залік! – підбив він підсумок.

– Залік! – погодився доцент Кручек, із осторогою зизуючи на ремінь.

– Залік!

– Вітаю, люба!

Остання репліка належала Фортунатові Цвяху. Венатор на цей час уже скинув Вигляд, поставши в людській подобі. Хіба порядний чоловік кинеться обіймати кохану дружину, залишаючись демоном? А надто зважаючи на характер рудої Меліс та на той факт, що колишня відьма щойно склала конфлікт-мінімум.

Без нього здобувачів не допускали до захисту магістерського дисертата.

– Водички б… – скромно нагадав про себе старенький лейб-малефактор. – Із сухариком, можна?

Натяк був зрозумілий.

Воду із сухарями завбачливий венатор забезпечив ще зранку.

* * *

– …нічого такого!

– Фартушку, не мороч дідусеві голову! Були, були піддавки. Я ж розумію: ти й захищеного магістра згамонькаєш – не подавишся.

– Я сам її тренував!

– Бачу. Гарненько підготував, заперечень немає. А жало на уколі все одно притримуєш. Якби я так лялечку голочкою колов, ти б давно на моїй могилці плакав. Ось, дивися, люб’язний…

Лейбмалефактор показав двозубою виделочкою для риби, як він колов би жалом. Потім струсив із зубців цілу колекцію вбитих ос, мух та одного ґедзя, взяв іншу виделку й заходився далі ласувати форелькою.

Зазвичай Нексус користувався лише своїм власним столовим прибором.

Але в гарному товаристві, траплялося, розслаблявся.

Руда відьма в розмову не втручалася. Меліс відпочивала душею й тілом. Вона пускала очима бісики лейб-малефактору, червоніла від компліментів бойового мага, підкладала теоретикові печені з чорносливом, чистила й різала на скибки яблуко для капітана… Словом, весело й з користю проводила час. А якщо її чоловік і справді поберіг кохану жіночку під час іспиту, то це з великого й світлого почуття.

Хто осудить?

Конфлікт-мінімум при зареєстрованому профілі цілительки – так, рудимент минулого. Пам’ять про часи, коли цілителі ще виганяли бісів з одержимих. Тепер бісів ганяють інтенсивні екзорцисти. А ми – мирні чарівнички з дипломом. Нам і батіг, і пряник, але батіг – рідше…

Грізний чоловік підтвердить, що батіг – дуже рідко.

– Чули? – запитав Просперо Кольраун, вибираючись ізза столу та вмощуючись на дивані. Ложе рипнуло під могутнім чарівником, але упокорилося. – Подейкують, у Брокенгарці новий проповідник з’явився. Хворий на всю голову. Ходить по вампірських кублищах і навчає нежить, як жити.

– Вампір? Маг? Ефектор генія?

– Людина. Якщо не брешуть, звичайно.

– Це ненадовго, – капітан потягся за вином. – До першого укусу.

– Не скажи, Руді! Він ходить, а його не кусають. Пазуром не чіпають! Навіть слухають, уяви собі. Збираються опівночі, запалюють свічі, вмощуються на могильних плитах… Картинка!

– А що він їм проповідує? – зацікавилася Меліс.

– Достеменно не відаю. Щось про страх. Мовляв, страх – це одна із найтяжчих вад. Відкиньте його, станьте вічна-віч, і спатимете спокійно. Живі ви чи мертві – головне, чесний, заслужений, вистражданий сон. Інакше, мовляв, добродії мерці, сорому не позбудетеся. І що найцікавіше, за компанію із проповідником ходить ловець снуллів. Гадки не маю, навіщо той упирям знадобився…

– Як його звуть? – лагідно спитав лейб-малефактор. – Я маю на увазі проповідника.

Мисливець на демонів посміхнувся.

– Реджинальд фон Тирле.

– Ви знайомі?

– Зустрічалися на Вальпургіналіях. Навряд чи його ім’я тобі про щось скаже, Серафиме.

– Ну чому ж? – образився старий. – Світ тісний, Фартушку. Мій дід знав колись одного фон Тирле. Офіцер-кірасир, відзначився під Трендау. Після загибелі командира очолив ескадрон, на повному галопі вдарив у фланг значно більших сил супротивника. Божевільної хоробрості був добродій. Напевно, пращур вашого проповідника. Відвага – вона у спадок передається.

– Так, – погодився Фортунат. – Напевно, ваша правда.

А доцент Кручек нічого не сказав.

Доцент їв печеню.

Учора йому надійшов лист із Брокенгарца. Обербургомістр дякував за ідеальне обчислення мага-еталона, повідомляв про преміальні, надіслані до Реттії з казенним скороходом, – і пропонував нову роботу. Треба було вивчити групу вампірівздобувачів на відповідність чистій еталонній одиниці, у зв’язку з тим, що попередній еталон утратив придатність. Август Пумпернікель уже підтвердив свою добровільну участь у розрахунках. Залишилося заручитися згодою шановного метра Високої Науки, чиї заслуги…