Снулль вампіра Реджінальда
Шрифт:
Ковзнувши поглядом по дошці з рядами пронумерованих гачків, мисливець на демонів виявив дивний факт. Ключ від 23-го номера висів на місці. Виходить, Кручек додому не повернувся. Таки передумав відсипатися й пішов «фестивалити». Молодцем, теоретику! Не те, що ми: то чужі сни, то бесіди опівнічні; то премося через усе місто – і хоч би в аустерію чи до поступливої красуні.
Та ні ж!
Дав упиреві слово? – тримай тепер його.
Венатор від роздратування голосно ляснув вхідними дверима. Ображено тенькнув дзвоник. Рвонувши по сходах, Фортунат швидким кроком попрямував до готелю «Тихий закуток». До мети він дістався
Перехожі жахалися з величезним задоволенням.
Зачувши наближення Цвяха, жартівники вискочили зза рогу. Вони завивали й корчили мармизи. Справжня ноктюрнела, затесавшись межи молодиків, накривала їх «флером», спотворюючи обриси. Однак мисливцеві сьогодні було не до гумору.
– Гайда звідси! – гарикнув він, набуваючи Вигляду, з яким спускався в пекло. – Вуха надеру, шмаркачі!
Марно він сподівався, що шибайголови поступляться дорогою. Молоді люди просто шаленіли від захвату. Обступивши монстра, вони заповзялися упросити його, щоб приєднався до забави.
– Пане демоне, благаємо!
– Із вами буде ще краще!
– Ви такий милий!
– Ви такий страшний!
– Ох і потішимося!
А ноктюрнела загравала, хапаючи за жувальця.
Щоб уникнути тривалих пояснень, венаторові довелося скористатися крильми за їхнім прямим призначенням та й махнути через кілька будинків на сусідню вулицю, скоротивши собі шлях до «Тихого закутка».
Портьє спав за конторкою. Він лише на мить розплющив очі, коли пізній гість пройшов повз нього, і знову поринув у сонмрію.
– …доволі леткий. Бачите?
– Яка розкіш! Випаровуватися просто на очах!
– А що я казав?
Голоси видалися Цвяхові напрочуд знайомими.
CAPUT VIIIу якому теоретик і морфініт вибухають ідеями, всі персонажі збираються на цвинтарі, де стають свідками жахливої баталії, а хтось волає: «Лікаря!»
У номері, що його навіть не поклопоталися замкнути, влаштувалася солодка парочка: морфініт Ікер Тирулега й приват-демонолог Матіас Кручек. Обоє, мало не силою відбираючи один в одного «інструмент», із азартом мучили стомленого снулля – тицяли в дзьоб тварюки кедровою лопаточкою. Снулль чхав, його мацаки здригалися, а сам він, здавалося, волів би здохнути.
Дослідники ж захоплено обговорювали результати.
Від Кручекової нудьги не зосталося й сліду.
– Фарте, друзяко! Як добре, що ти прийшов!
– Еге ж! Ми дуже раді!
– Ми тут із паном Тирулегою дійшли до приголомшливих висновків!
– Еге ж! Старий Ікер дуже дякувати голубчикові Кручек!
– Неоране поле!
– Тепер знати: від цей снулль великий користь… витягати!
Давши напівмертвому снуллеві спокій, доцент із ловцем заходилися навперебій хвалитися досягненнями.
– Ти розумієш, Фарте? Ми маємо наочне підтвердження Другого Принципу Компенсації! Як установив пан Тирулега, цей снулль є ефірним носієм зворотно-циклічного типу. Судячи з ряду ознак, йому дуже багато років.
– Дуже! Старовина!
– Ти розумієш, що це означає?
– І що ж? – обережно поцікавився венатор, побоюючись отримати репутацію цілковитого тупака. Ще якби лише перед другом дитинства, а то перед практично незнайомим ловцем снуллів!
– Я теж не відразу зметикував, – змилостивився теоретик. – Це персональний снулль! Він
являється конкретному вампірові протягом тривалого часу. У сновидця просто доконче має виробитися найсильніша фобія. Він панічно боїться…– Еге ж, упирець боятися! Аж йому жижки тремтять! – утрутився Тирулега. – Й голубчик Кручек узяти… розумна-вивід?
– Умовивід?
– О! Точно! Розумувивід: із цей снулль треба зілля варити. Людина зілля пий, живіт натирай, у помешканні бризкай. Упирець така людина, як вогонь, боятися. До житла близько не підходь!
– Але ж він отруйний!
Фортунат скосив око на мухомора з мацаками. Той зацьковано згорнувся клубком у райдужній клітці. Снулль аж лиснів від гидоти, що сочилася з пор та бородавок.
– Його отрута летка, – не забарився з відповіддю доцент. – При належній термічній обробці…
– Голубчик Кручек і старий Ікер придумати! Ми інкубоніс варити в окріп. Разом із цибулею-порей. Цибулин викидати, вода зливати, знову варити. Поки цибулин синій – далі варити. Цибулин приємний колір – сушити, дрібнити варений снулль, на порошок товкти. Отрута більше ні, а упирець тремтіти жижки зі страху!
Старий аж сяяв од задоволеної посмішки.
– Коштовний зілля робити! Багато грошей брати в обоє рук! Старий Ікер ділитися процентом зі голубчик Кручек. Голубчик Кручек розумний дуже. Він за великий мудрість третину забирати…
– …ми стоїмо на порозі підтвердження дослідним шляхом теорії циклічного розвитку некорінних інферналів! Крім того, викрадення снулля, напевно, спричиняє тимчасову деградацію вампіра. Ти – мисливець, ти повинен розуміти! Небезпечного й сильного упиря тепер можна банально «опустити» за шкалою Тремменса, викравши його персонального снулля! А потім, ослабленого, ліквідувати або винести догану…
– …крамниці скрізь відкривай. У крамницях торгуй, ліверант бери!..
– Жаль, що фон Тирле так болісно сприйняв порушену тобою тему. Так, це є непрямим доказом, але ми маємо потребу в прямих свідченнях. Думаю, якщо залучити середньої сили психею-найманку, його пощастить розговорити…
«Психея-найманка? Мудрагель ти, друже дитинства! Саме в такій ролі я й виступав минулої ночі. Хто б міг подумати?..»
– Добродії! Ви мене чуєте?!
Дослідники прикусили язики.
– Усе це чудово. І теорія, і практика, і майбутні прибутки. Однак я змушений вас розчарувати. Фон Тирле бажає повернути свого снулля. Я дав йому слово відпустити на волю цього летючого мухомора. Сьогодні ж.
– Упирець хотіти возвернуть кошмар? – украй здивувався Тирулега. – Навіщо?!
– Не хоче, а палко бажає. Матті, він фактично підтвердив твої висновки. Я потім розповім. Фон Тирле надзвичайно цінує пекло, в якому перебуває щодня. Вибачте мені, пане Тирулега. Напевно, я не мав права все вирішувати самодин. Але ж ви збиралися знищити здобич…
Старий сумно зітхнув.
– Я розуміти. Якщо йому снулль доконечно потрібний – я випускати.
– Нічого, ви інших наловите, – підбадьорив морфініта Кручек. – У місті розважається безліч вампірів. Ходи собі від світання до смеркання та й лови сачком…
– Інший снулль ловити, виходить, інший упирець мучити, – заперечив старий. – Кепсько. Душа в мене болів.
– Так це ж упирі! Кровосмоки! Чого їх жаліти?!
– Еге ж. А душа все одно болів.
– Людям користь буде! Ще й грошей заробите. Ви ж хотіли розбагатіти?