Таємні стежки
Шрифт:
Тряскіна кивнула головою.
XIII
Після втечі з табору Повелка сховали у Заболотька. Будинок Заболотька стояв на околиці і не викликав підозрінь у окупантів. Мати Бориса Заболотька – вдова
Ганна Василівна – працювала прибиральницею в комендатурі, а сам Борис – електромонтером в управі.
У п'ятницю ввечері в будинок Заболотька прийшов Тризна. Обговорювали те ж саме питання – про висадження в повітря електростанції. Здійснення наміченого плану зривалося з причин, незалежних від підпільників. Повелко
Справа в тому, що від вибухової речовини, закладеної глибоко під майданчики і фундаменти основних агрегатів станції, свого часу був протягнутий детонуючий шнур, його поклали в ізоляційну трубу, яка не псується, вивели назовні крізь глуху стіну електростанції на відстані півметра від землі. Оцей кінець шнура і потрібно було знайти.
– Самі зрозумійте, – виправдувався Заболотько, хоч його ніхто і не думав звинувачувати, – не дуже зручно виходить: двічі з'являвся на станції. Можуть помітити…
– Не годиться, хитав головою Тризна.
– Ну, першого разу я ще зміг на стіну подивитися, а вдруге… не вийшло: люди ходять. Якби вночі, тоді інша справа.
– Значить, нічого не помітив? – спитав Повелко.
– Нічого. Відміряв від рогу, як казали, рівно вісім кроків, оглянув усі цеглини в стіні…
Повелко обома руками пошкріб підстрижену потилицю. Ні, він не помилився – рівно вісім кроків від рогу і восьма цеглина від землі.
– Може, там снігу намело? – висловив припущення Гнат Несторович.
– Снігу багато. Дуже багато, – сказав Заболотько, наче шукаючи виправдання.
Повелко, роздумуючи, похитав головою:
– Снігу дійсно навалило силу-силенну. Від землі, можливо, шнур на рівні восьмого ряду цеглин, а от від сніжної кучугури…
Гнат Несторович, що, як звичайно, ходив по кімнаті, зупинився перед товаришами, схрестив на грудях руки і після невеликої паузи повільно сказав:
– Заболотька більше не можна посилати на станцію. Треба придумати щось інше.
Що «інше», Тризна так і не сказав. Настала тиша.
Вітер сердито завивав у комині, пробивався, з димом через палаючу грубку в кімнату. Слабеньке полум'я двох недогарків свічок коливалося, на обличчях танцювали тіні.
– Не може бути! – Повелко стукнув кулаком по столу. Полум'я здригнулося. – Невже відмовимося від плану? Вибрався з табору, а допомогти справі не можу!
Раптом у вікно хтось постукав.
Перезирнулися. Заболотько дав знак Повелку, і той миттю зник у кухні. Стукіт повторився.
– Піду, – сказав Заболотько. – Не хвилюйтеся, – додав він, одягаючи пальто й шапку.
Гнат Несторович сів за стіл.
У передній залунали кроки, почулася голосна розмова, і до кімнати зайшов, увесь запорошений снігом, старий Заломін.
Тризна мимоволі полегшено зітхнув. Але сказав, незадоволено похитавши головою:
– Носить тебе лиха година! Попереджали ж, що треба відсидітись, а ти ходиш.
Після визволення Повелка Заломін відразу перейшов на нелегальне становище.
– А я обережно, з оглядкою, – відповів Заломін, старанно струшуючи рукою сніг
з подертого кожушка. – Не розумію я, чи що?Повернувся Повелко. Він радо обняв старого:.
– Що чувати про табір?
Заломін розповів, що всі бочкарі «дістали відставку», їх не допитували, але саме ця обставина викликала підозру. Можливо, фашисти щось затівали.
Заломін сів за стіл і вийняв з кишені кисет.
– Я сьогодні спробую зовнішність собі трохи попсувати. Так буде краще, – посміхнувся він.
– Як це – попсувати? – зацікавився Повелко.
– Та так… Поголю начисто голову, вуса, бороду, та й брови за компанію. Бог дасть, згодом відростуть.
Він поволі крутив цигарку. Великі, обвітрені, в шрамах і саднах пальці його діяли впевнено. Помовчавши, він спитав:
– Ну, а ваші справи як?
– Справи погані, – коротко кинув Гнат Несторович.
– Що таке?
Тризна стисло розповів про становище.
– Виходить, уся справа в Повелку? Як потрапить він на подвір'я електростанції, то й діло буде зроблене?
– Виходить, що так.
– Ну, гаразд, радьтесь, а я піду… – Заломін несподівано встав і почав одягатись.
На другий день на квартиру Ожогіна і Грязнова знову прибіг переодягнений жебраком Ігорьок. Коли Ожогін виніс йому шматок хліба, хлопчик поспішно передав, що у Заболотька Микиту Родіоновича чекають Ізволін і Тризна.
Як і раніше, Грязнов пішов за Ожогіним для того, щоб виявити можливе стеження.
Через двадцять хвилин Ожогін уже стукав у вікно знайомого будинку.
Виявилося, що переполохав усіх старий Заломін. Він з'явився до Тризни годин зо дві тому чисто виголений і запропонував «скликати всіх», бо він «буде доповідати раціоналізацію». Довелося скликати.
– А де ж він сам? – спитав Микита Родіонович.
– Побіг щось уточнювати, зараз повернеться.
Заломін прийшов через кілька хвилин.
– Роздягатись не буду, часу обмаль, – почав він, ні з ким не привітавшись. – Так… Що я безробітний, усім відомо?
– Ну? – Тризна здивовано підняв брови, не розуміючи, до чого веде старий.
– Дві бочки у мене управа конфіскувала, а дві залишила, – сказав Заломін.
Усі здивовано перезирнулися. Тризна закашлявся і вийшов.
– Почекаємо трохи, – продовжував Заломін. – Нехай віддишеться: – І він байдуже почав попихкувати цигаркою.
Запанувала тиша.
Нарешті повернувся блідий Гнат Несторович. Від приступу кашлю очі в нього зробилися червоними і наповнилися сльозами, він весь час витирав їх хусточкою.
Заломін скрушно похитав головою і знову заговорив:
– А поки що і коні, і дві бочки вдома.
Нервовий Тризна не витримав:
– Що ти мелеш? Де твоя раціоналізація?
Заломін несподівано голосно розсміявся:
– Зараз і раціоналізацію викладемо. Розвідку я недаремно зробив. Електростанція вже місяць як заявку подала в управу на очистку. Раз! – Він загнув один палець. Обличчя у всіх витягнулися. – А ми візьмемо з Повелком та вночі і приїдемо до них. Два. – Він загнув другий палець. – Вночі ніхто перевіряти не буде. Три… Завтра у мене все можуть відібрати дочиста. Чотири… Значить, не зівай, Хомко, на те ярмарок! П'ять. Ось вона і раціоналізація!