Ти чуєш, Марго

Усі розреготалися, як від гарного жарту. Але директор, здається, не жартував. Він рвонувся прожогом на кухню, і за п'ять хвилин увесь розбурканий зі сну персонал став носити на стіл різні страви.

– Усе за рахунок закладу.
– запобігливо цокотів директор.
– Як ся маєте, пані?

Та нічого.

– Ви до Обертениці? Так. а звідки ви знаєте?

– Та ми тут в усій околиці все про вас знаємо! Марго перелякалася. Що саме?

Нарешті ви приїхали!
– - бігав круг столу зворушений директор.

– Яка радість! Яка честь! Я знав, що ви саме до мене завітаєте! Я завжди знав! Саме тому я й назвав свій ресторанчик вашим іменем! Тепер я розбагатію! Йой! Матка Боска!

Марго розгубилася. Вона не любила, коли її приймають не за ту.

– Пан, певно, помиляється. Мене просто зваги Марго. Це ви-пад-ко-во!

Так, пані, випадково. Так і легенда каже.

– Яка легенда?

– Йой! Пані, певно, жартує! Легенда про визволення бунтівного духа Ахмета.

З мене досить, - сказала Свєтка, встала і пішла геть.

Чим я панночку образив?
– перелякався директор.

– Не хвилюйся, вона все така прикра, - заспокоїв його Андибер.
– - То що там легенда каже?

– Над усією нашою округою лежить прокляття. А все через дух Ахмета, що бродить у підземеллі монастиря в Обертениці. Раз на рік він виходить на верхівку гори і починає нестримно вити. І від того виття всі жінки округи слабнуть, слабнуть і хворіють по півроку. Ось і чекає вся округа повернення королеви на ймення Марго, яка колись закляла той дух і яка випустить його на волю й подарує всій окрузі спокій.

– Здрастє, я ваша тьотя, я приїхала з Києва, буду жить у вас...
– іронічно прокоментувала легенду Марго.
– Я цього не витримаю! Я йду спати!

– Не поспішайте, пані! А десерт? Я маю чудовий десерт!

– Від солодкого жінки тупіють і стають безвольними рабинями чоловіків!

– Е ні, пані, наш десерт є особливий! Він має пікантний смак. Його колись придумала власниця замку в Обертениці.

"Тобто я", - подумала собі Марго і байдужим голосом промовила:

– Добре. Вмовили! Несіть!

Тим часом Андибер намагався добитися подробиць легенди, тож активно розпитував директора:

– А чому всі жінки Обертениці й усієї округи не їдуть геть із цього заклятого місця?

Та ж не можуть!

– Як не можуть?

– Хто їде, той помирає. А ті, що лишаються, як причинні з нетерпінням очікують нової появи Ахмета. Щоб знову на півроку заслабнути.

– А за що я його покарала?
– ляпнула Марго.
– Тьху! Тобто королева... За що вона його покарала?

– Розумієте, пані, ви, тобто, та королева забороняла многоженство. А Ахмет був бусурманином... Вона кілька разів його попереджала... Однак коли він звів її улюблену племінницю, їй урвався терпець. Вона й заточила його в підземелля, а всі виходи закляла...

– Господи, я просто фатальна женщина...
– хитаючи головою, сказала вона.
– Давайте десерт, і я піду спати.

– Садюга...
– додала з повним ротом Леська.

– А по-моєму, дуже мило, - зазначив Андибер.

– Я згоден, — вставив і свої п'ять копійок Вася.
– Многоженство шкодить здоров'ю.
– І заснув, так і не дочекавшись десерту.

Коли гості побачили десерт, очі в них полізли на лоба.

– Що це?
– спитала Марго.

Господар устав, виструнчився й урочисто оголосив:

– Десерт а-ля Марго!

На величезній кришталевій тарілці, наповненій жовтогарячою рідиною, очевидно соком, плавали запалені свічки, королівські креветки, маслини і шматочки льоду.

Леська зригнула:

– Ну й смак у тебе, Марго!

– Фірма!
– з гордістю промовила вона. А директор урочисто проголошував:

Свіжовичавлений з апельсину, ананасу і манго сік з найчистішою горілкою!

– А свічки їстівні?
– поцікавилася Марго.

– На жаль, ні, вельмишановна пані, - знітився кухар.
– Пані має рацію, колись у цій страві і свічки були їстівні. Однак із часом секрет приготування свічок загубився.

– І слава Богу!
– зазначила Леська.

– А як його їсти?
– непевно спитав Сидоренко.

Гостям передбачливо принесли піали і десертні ложечки.

Марго була достатньо п'яна, щоб почати свої чорні жарти:

– Пане... як вас там?

– Василь.

– Пане Василю! А креветочки-то повинні бути живенькі! Повинні ворушитися!

Той зблід.

– Я не знав, чесне слово, не знав! У старовинному рецепті було вказано, що тільки устриці повинні бути живі! І повинні пищати від лимонного соку, яким скроплюють їх перед тим, як кинути до готової страви. Прислухайтесь, вони й досі пищать!

Сидоренко, затуливши рота, побіг до туалету.

Гості розгублено дивилися на недоїдений десерт і вагалися: чи ризикнути доїсти, чи ні? Вирішивши, що не варто ображати гостинність господаря ресторану й особисто Марго, все доїли. Тим більше, що це було не так уже й погано. Ба, навіть дуже пікантно.

У ту мить, коли вони вже вирішили розпрощатися з гостинним господарем, до них підійшов маленький чоловік дивної зовнішності:

– Вам потрібен провідник в Обертеницю?
– не ворушачи губами, наче черевомовець, спитав він.

Соціологи дивилися на маленького кривоногого чоловічка невизначеного віку яскраво вираженого монголоїдного антропологічного типу і не могли втямити: що він від них хоче.

– Я - провідник, прошпана.

– А без провідника ми не пройдемо?

– Не пройдете.

– Дурниці! Краще сідайте до пива!

Чоловічок сів.

Андибер замовив йому кухоль пива і спитав:

– Як тебе звати?