Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:

Та й заходиться вже будить.

А то проспить собі небога

До суду божого страшного!

А панство буде колихать,

Храми, палати муровать,

Любить царя свого п’яного,

Та візантійство [145] прославлять,

Та й більше, бачиться, нічого.

1858, 22 ноября,

[С.-Петербург]

ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ

Мій боже милий, як то мало

Святих людей на світі стало.

145

Візантійство — тобто реакційні

основи кріпосницького ладу, самодержавно-поміщицький і національний гніт.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?

А ти, о господи єдиний,

Скуєш лукавії уста,

Язик отой велеречивий,

Мовлявший: «Ми не суєта!

І возвеличимо на диво

І розум наш, і наш язик…

Та й де той пан, що нам закаже

І думать так, і говорить?»

«Воскресну я! — той пан вам скаже.—

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих… Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово. І пониче,

Неначе стоптана трава,

І думка ваша, і слова».

Неначе срібло куте, бите

І семикрати перелите

Огнем в горнилі,— словеса

Твої, о господи, такії.

Розкинь же їх, твої святиє,

По всій землі. І чудесам

Твоїм увірують на світі

Твої малі убогі діти!

[1859, 15 февраля,

[С.-Петербург]

МАРКУ ВОВЧКУ

На память 24 января 1859

Недавно я поза Уралом

Блукав і господа благав,

Щоб наша правда не пропала,

Щоб наше слово не вмирало;

І виблагав. Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите.

Голоднеє. І оживу,

І думу вольную на волю

Із домовини воззову.

І думу вольную… О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

1859, февраля 17,

СПб.

ІСАІЯ [146] . ГЛАВА 35

ПОДРАЖАНІЄ

Радуйся, ниво неполитая!

Радуйся, земле, не повитая

Квітчастим злаком! Розпустись,

Рожевим крином [147] процвіти!

146

Ісаія — стародавній єврейський пророк, якому приписується авторство однієї із книг біблії.

147

Крин (стар. — слов.) — лілія.

І процвітеш, позеленієш,

Мов Іорданові святиє

Луги зелені, береги!

І честь Кармілова, і слава

Ліванова [148] , а не лукава

Тебе укриє дорогим,

Золототканим, хитрошитим,

Добром та волею підбитим,

Святим омофором [149] своїм.

І люде темнії, незрячі,

Дива господнії побачать.

І спочинуть невольничі

Утомлені руки,

І коліна одпочинуть,

148

Карміл

і Ліван — гори: Карміл — у Палестині, Ліван — у Лівані, вздовж Середземного моря.

149

Омофор — наременник, частина культового одягу вищого православного духівництва, зокрема, архієрея.

Кайданами куті!

Радуйтеся, вбогодухі,

Не лякайтесь дива,—

Се бог судить, визволяє

Довготерпеливих

Вас, убогих. І воздає

Злодіям за злая!

Тойді, як, господи, святая

На землю правда прилетить

Хоч на годиночку спочить,

Незрячі прозрять, а кривиє,

Мов сарна з гаю, помайнують.

Німим отверзуться уста;

Прорветься слово, як вода,

І дебрь-пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита,

Прокинеться; і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть,

Веселим птаством оживуть.

Оживуть степи, озёра,

І не верствовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

Шляхів тих владики,

А раби тими шляхами

Без гвалту і крику

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

І пустиню опанують

Веселії села.

25 марта 1859,

[С.-Петербург]

N. N. [150]

Така, як ти, колись лілея

На Іордані процвіла

І воплотила, пронесла

Святеє слово над землею.

Якби-то й ти, дністровий цвіте…

Ні, ні! Крий боже! Розіпнуть.

В Сибір в кайданах поведуть,

і ти, мій цвіте неукритий…

Не вимовлю…

Веселий рай

Пошли їй, господи, подай!

Подай їй долю на сім світі

І більш нічого не давай.

Та не бери її весною

150

N. N. — За відомостями Г. М. Честахівського, вірш присвячено дочці священика з Поділля, Круїшцькій, яку поет побачив на студентському вечорі в Медичній академії.

В свій рай небесний, не бери,

А дай твоєю красотою

Надивуватись на землі.

19 апреля 1859,

[С.-Петербург]

НЕВОЛЬНИК

ПОЕМА
Посвященіе

Думи мої молодії

Понурії діти,

І ви мене покинули!..

Пустку натопити

Нема кому… Остався я,

Та не сиротою,

А з тобою, молодою,

Раю мій, покою,

Моя зоре досвітняя,

Єдиная думо

Пречистая!.. Ти витаєш…

Як у того Нуми

Тая німфа Егерія [151]

Так ти, моя зоре,

Просіяєш надо мною,

Ніби заговориш,

Усміхнешся… Дивлюся я —

Нічого не бачу…

Прокинуся… серце плаче —

І очі заплачуть.

Спасибі, зіронько!..

Минає

Неясний день мій; вже смеркає;

Над головою вже несе

Свою неклепаную косу

Косар непевний… Мовчки скосить,

151

Як у того Нуми тая німфа Егерія… — Нума Помлілій (кінець VIII — поч. VII ст. до н. е.) — міфічний цар Стародавнього Риму, другий після легендарного засновника Рима — Ромула. Йому приписувалися релігійні та правові реформи, на які його нібито надихала дружина, німфа Егерія.

Поделиться с друзьями: