Твори у п'яти томах. Том 2

В утробі праведную душу

За волю розп’ятого мужа.

Ото вони собі ідуть,

Прийшли додому. І живуть

Повінчані, та не веселі.

Тесляр колисочку дебелу

Майструє в сінях. А вона,

Пренепорочная Марія,

Сидить собі коло вікна

І в поле дивиться, і шиє

Малесеньке сороченя —

Комусь~то ще?

«Хазяїн дома? —

Надворі крикнуло. — Указ

Од кесаря, його самого,

Щоб ви сьогодня, сей же час!

Ви на ревізію у город,

У город Віфлеєм ішли».

І зник, пропав той тяжкий голос.

Тілько руна в яру гула.

Марія зараз заходилась

Пекти опрісноки. Спекла,

В торбину мовчки положила

І мовчки за старим пішла

У Віфлеєм. «Святая сило!

Спаси мене, мій боже милий!»—

Тілько й промовила. Ідуть,

Сумуючи собі, обоє.

І, вбогії, перед собою

Козу з козяточком женуть,

Бо дома ні на кого кинуть.

А може, бог пошле дитину

В дорозі; от і молоко

Сердешній матері. Скотина

Іде, пасучися, рядком

Ідуть за нею батько й мати

І починають розмовляти

Поволі, тихо. «Семіон

Протопресвітер [173] , — Йосип мовив,

Такеє-то пророче слово

Сказав мені: «Святий закон!

I Авраама, і Мойсея!

Возобновлять мужі єсеї [174] .

І каже: поти не умру,

Поки месію не узрю!»

Чи чуєш ти, моя Маріє?

173

Протопресвітер (грецьк.) — первосвященик.

174

Єсеї — члени іудейської секти, вчення якої мало деякі спільні риси з раннім християнством.

Месія прийде!» — «Вже прийшов,

І ми вже бачили месію!» —

Марія мовила.

Найшов

Опріснок Йосип у торбині,

Дає та й каже: «На, моя дитино,

Поки що буде, укріпись,

До Віфлеєма не близенько;

Та й я спочину. Утомивсь».

Та й сіли на шляху гарненько —

Полудновать. Отож сидять,

А сонце праведне швиденько

Додолу котиться. І глядь!

Сховалося, і смеркло в полі.

І диво дивнеє! ніколи

Ніхто не бачив і не чув

Такого дива. Аж здригнув

Святий тесляр. Мітла з востоку

Над самим Віфлеємом, боком,

Мітла огненная зійшла [175] .

І степ, і гори осіяла.

Марія з шляху не вставала,

Марія сина привела.

Єдиную тую дитину,

Що нас од каторги спасла!

І, пресвятая, неповинна,

За нас, лукавих, розп’ялась!

А недалеко край дороги

Отару гнали чабани

Та й їх побачили. Небогу,

Її й дитяточко взяли

175

Мітла огненная — комета.

І у вертеп свій принесли,

І чабани його убогі

Еммануїлом нарекли.

До сходу сонця, рано-рано!

У Віфлеємі на майдані

Зійшовся люд і шепотить,

Що щось непевне з людьми буде

Во Іудеї. Гомонить

І тихне люд. «О люди! люди!

Чабан якийсь біжить, кричить.—

Пророчество Ієремія,

Ісаія збулось! збулось!:

У нас, у пастирей, месія

Родився вчора!» Загуло

У Віфлеємі на майдані:

«Месія! Іісус! Осанна!» [176] —

176

Осанна! (Староєвр.) — Врятуй! — молитовний вигук іудеїв і християн.

І люд розходивсь.

Через час

Чи через два прийшов указ

І легіон з Єрусалима,

Од того Ірода. Незриме

Й нечуте сталося, тойді.

Ще діточки сповиті спали,

Ще купіль гріли, матері,

Намарне гріли: не купали

Маленьких, діточок своїх!

Ножі солдати сполоскали

В дитячій, праведній крові!

Такеє-то на світі сталось!

Дивітеся ж, о! матері!

Що роблять іроди царі!

Марія навіть не ховалась

З своїм младенцем. Слава вам,

Убогим людям чабанам,

Що привітали, заховали

І нам спасителя спасли

Од Ірода. Нагодували,

І напоїли, і дали

Кожух і свиту на дорогу,

І, небораки, додали

Ослицю дійну. І небогу

З її дитяточком малим

І посадили, й провели

Вночі тайними манівцями

На шлях Мемфіський [177] . А мітла,

Мітла огненная світила,

Неначе сонце, і дивилась

На ту ослицю, що несла

177

Шлях Мемфіський — шлях, що вів до Єгипту; Мемфіс — столиця давнього Єгипетського царства.

В Єгипет кроткую Марію

І нарожденного месію.

Якби де на світі хоть раз

Цариця сіла та ослицю,

То слава б стала про царицю

І про великую ослицю

По всьому світу. Ся ж несла

Живого істинного бога.

Тебе ж, сердешну, копт [178] убогий

Хотів у Йосипа купить,

Та здохла ти. Мабуть, дорога

Таки завадила тобі?

У Нілі скупанеє спить

В пелюшках долі, під вербою,

178

Копти — єгиптяни-християни, жителі Стародавнього Єгипту.

Дитяточко. А меж лозою

З лози колисочку плете

Та плаче праведная мати,

Колиску тую плетучи.

А Йосип заходився хату

Із очерету будувати,

Щоб хоч укритися вночі.

З-за Нілу сфінкси, мов сичі,

Страшними мертвими очима

На теє дивляться. За ними

На голому піску стоять

По шнуру піраміди в ряд,

Мов фараонова сторожа,

І ніби фараонам знать

Вони дають, що правда божа

Встає вже, встала на землі.

Щоб фараони стереглись.

Марія найнялася прясти

У копта вовну. А святий

Іосиф взявсь отару пасти,

Щоб хоч козу ту заробить

На молоко малій дитині.

Минає рік. Коло хатини

В повіточці своїй малій

Той бондар праведний, святий,

І гадки, праведний, не має,

Барило й бочку набиває

Та ще й курникає. А ти?

Не плачеш ти і не співаєш,

Гадаєш, думаєш-гадаєш,

Як його вчити, навести

На путь святий святого сина