Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

гноблення. Стефаник — видатний майстер психологічної новели

та діалогу. Автор збірок новел «Синя книжечка» (1899), «Камін-

ний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905), «Земля»

(1926).

623

204Людкевич Станіслав Пилипович

(1879-1979)

—

українсь-

кий композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, доктор

музикознавства (1908), народний артист СРСР (1969), Герой Со-

ціалістичної Праці (1979). Закінчив Львівський університет. Один

з організаторів Вищого музичного інституту імені Миколи Лисен-

ка у Львові, у 1910-1914 роках — його директор, з 1919 року —

викладач. З 1939 року — професор Львівської консерваторії, од-

ночасно у 1939-1951 роках — старший науковий співробітник

Львівського філіалу Інституту фольклору Академії наук Укра-

їни. Створив вокально-симфонічні твори на вірші Т. Шевченка

та І. Франка; симфонічну музику — «Прикарпатська симфонія»

(1952), «Галицька рапсодія» (1928); оперу «Довбуш» (1955); хоро-

ві композиції на слова Т. Шевченка, І. Франка, М. Шашкевича,

М. Рильського та інші твори.

205Шептицький Андрій (1865-1944)

— митрополит Укра-

їнської греко-католицької церкви (1901), архієпископ, доктор те-

ології, просвітник, громадсько-політичний діяч. Освіту здобув в

Краківському університеті та Краківській єзуїтській семінарії.

Засновник Українського національного музею у Львові (1905),

Богословського наукового товариства (1923), теологічних журна-

лів. У церковному житті прихильник екуменізму. Послідовно бо-

ровся за ідею незалежної України. Під час Другої світової війни

1939-1945 років і німецької окупації України був почесним головою

і протектором Української Національної Ради у Львові, виступав

із протестами проти геноциду щодо єврейського населення. Виз-

навав Організацію Українських Націоналістів (ОУН) і Українсь-

ку Повстанську Армію (УПА), підтримував боротьбу ОУН-УПА

проти радянської влади і проти німецьких окупантів за незалеж-

ність України. Похований у соборі Святого Юра у Львові.

206Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) — великий укра-

їнський поет і художник. Народився 9 березня 1814 року в сім'ї

селянина-кріпака, наймитував, навчався грамоти у сільського

дяка. З 1829 року — козачок поміщика П. Енгельгардта, жив у мі-

сті Вільні, з 1831 року — в Петербурзі. У 1832 році був відданий

у науку до живописця В. Ширяєва. У 1836 році з іншими учнями

Ширяєва брав участь у розписах Великого, Александринського

та Михайлівського театрів у Петербурзі. У цьому ж році познайо-

624

мився з українським художником І. Сошенком, згодом з К. Брюл-

ловим, В. Григоровичем, В. Жуковським, О. Венеціановим, М. Ві-

єльгорським, українським поетом Є. Гребінкою. Ці видатні діячі

культури брали діяльну участь у викупі Шевченка з кріпацтва

(1838). Того ж року став учнем К. Брюллова в Петербурзькій ака-

демії художеств (закінчив у 1844). У 1846 році вступив до Кирило-

Мефодіївського товариства, у 1847 році був затверджений на по-

саді вчителя рисування в Київському університеті. 5 квітня 1847

року Шевченка заарештовано. За революційні поезії його заслали

в солдати до Оренбурзького окремого корпусу «під найсуворіший

нагляд із забороною писати й малювати». У 1857 році, після кло-

потання друзів, Шевченка звільнили із заслання. З 1860 року —

академік Петербурзької академії художеств. Помер Шевченко

у своїй кімнаті-майстерні в Петербурзькій академії художеств

10 березня 1861 року, перепохований 22 травня 1861 року на Чер-

нечій горі, поблизу Канева. У Франції споруджено пам'ятники

Т. Шевченку в містах Парижі, Тулузі та Шалет-сюр-Луені.

207Франко Іван Якович (1856-1916) — український письмен-

ник, вчений і громадський діяч. У 1875 році навчався у Львівсько-

му університеті, у 1891 році закінчив Чернівецький університет,

у 1893 році захистив докторську дисертацію. З 1898 року — ке-

рівник Етнографічної комісії при Науковому товаристві імені

Т. Шевченка. Написав ряд драматичних творів («Украдене ща-

стя», 1893 та інші), на тексти поезій Франка написано близько

200 композицій. У 1966-1986 роках видано повне зібрання творів

письменника у 50-ти томах.

208Лисенко Микола Віталійович (1842-1912)

— український

композитор, піаніст, педагог, хоровий диригент, музично-гро-

мадський діяч, основоположник української класичної музики.

Загальну освіту здобув у приватних пансіонах Києва (1852-1855)

та харківській гімназії (1855-1859), одночасно навчався музиці.

У 1864 році закінчив Київський університет, у 1865 році захистив

дисертацію на ступінь кандидата природничих наук. У 1867-1869

роках навчався в Лейпцізькій консерваторії, у 1874-1876 роках —

в Петербурзькій консерваторії у М. Римського-Корсакова. З 1869

року викладав у приватних музичних школах, Інституті шляхет-

них дівчат (1865-1867, 1890-1904). У 1904 році відкрив у Києві му-

625

зично-драматичну школу (з 1913 року його імені). Автор оперети

«Чорноморці», опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Пол-

тавка», «Енеїда» та інших творів. Найвидатніший твір композито-

ра — народна музична драма «Тарас Бульба» (1890). Лисенко —

один із перших інтерпретаторів «Кобзаря» Т.Шевченка (понад 80

вокальних творів різних жанрів ).

209Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895)

— українсь-

кий письменник, фольклорист, історик, філософ, громадський