Велика місія цивілізаторів

Нарешті Ден висунувся й почав стріляти. Робот негайно відповів хазяїнові автоматною чергою. Тоді очманілий Ден кинувся назустріч машині і схопив її руками. Вірний «Біг-Хейр» стиснув Дена ефекторами і зламав йому ребро. Якби від удару об землю на голові фон Ріца не розбився перетворювач, ми б зараз його ховали… Ось так, джентльмени!..

— Бідний хлопець! — пробасив Мартін, і троє операторів узялись за свої соломинки.

КОРОЛЬ ТВІСТА

— Ви Юджін О'Смайлі, двадцяти дев'яти років, ірландець, родом із Уотерфорда, за професією автомеханік?

— Саме так, ваша честь.

— Ви звинувачуєтесь у хуліганській поведінці на вулиці після опівночі і в образі дією констебля Гріна. Чи визнаєте обвинувачення справедливим?

— Визнаю, сер… (Зітхання).

— Викликаю потерпілого. Констебль Саймон Грін!

…І треба ж було Юджінові зустріти товариша по училищу Бека! О, Бек був механіком першого класу не тільки за посвідченням! Йому страшенно поталанило в житті… Юджін пив на гроші Бека і за його успіх, і за свою гірку долю безробітного з вищою технічною освітою. Потім друг кудись подівся, і лишилися порожня вулиця, ліхтарі, вікна, ліхтарики, фари, калюжі… Величезне, холодне, мов собачий ніс, скло вітрини. Здається, Юджін на скалки розбив його — шматки сипалися навколо, дзвеніли, мов різдвяні дзвони. Ну так, розбив і дав у зуби боббі, що саме нагодився. Хай не світить у вічі своїм «дайманом».

Двадцять фунтів штрафу або місяць виправно-трудових робіт. Не важко догадатись, яке з двох лих довелося вибрати Юджінові…

Бродячого механіка посадили в машину й повезли на південну околицю Дубліна. У темряві погойдувалися розпухлі з похмілля обличчя арештантів. Пахло паленою гумою і дешевими цигарками. Охоронник, що сидів біля заднього борту, ліниво лаяв своїх підопічних. Грузовик зі скрипом в'їхав на завалений усяким сміттям пустир. Арештованих висадили. Минули гірський хребет будівельного мотлоху; вітер шпурляв в обличчя рештки паперових мішків. За пустирем стояв чудовий будинок — веселий, сонячно-жовтий паралелепіпед, схожий на скляний ящик, наповнений медом. Неймовірна чистота ліній вразила Юджіна: він ніколи не бачив нічого подібного.

— Ну, ви, лобуряки! Будете прибирати цей будівельний майданчик, а потім прокладати доріжки й саджати дерева — і не дай боже пошкодити новий корпус! Вважатимуть за державний злочин… А сьогодні — щоб мені на вечір цього металобрухту аж ген до тих ярів не було. І землю розрівняти. Шкварте!

Шериф махнув рукавичкою і пішов до автомашини, обережно ступаючи начищеними черевиками. Юджін примружився йому вслід і рішуче взявся за половинку величезної чавунної труби. З другого кінця став товстий парубійко з бородавкою на щоці. О'Смайлі відчув, що ноша йому не під силу, але охоронник уже гукнув: «Пішов!»— і довелося йти.

Долоні пекло, руки тягнуло донизу, ноги заносило з боку на бік. Через хвилину Юджін здер шкіру на долонях, зойкнув і випустив свій кінець. Напарник люто вилаявся. Підбіг охоронник і пхнув Юджіна в бік.

— Скажи, будь ласка, інтелігент. Нікчема!

О'Смайлі лежав на сухій глині, і кров, що текла з його руки, змішувалася з жовтим пилом.

— Може, вам лікаря покликати? Стомитися зволили, ваше ексцеленціє? — знущався поліцай.

Юджінові, як у далекому дитинстві, хотілося опинитися в зеленому прохолодному гаю, лежати на траві й плакати, а потім заснути під шум листя…

— Підведись, собако! Ну! Я довго буду тут з тобою?..

— Не руште його. В нього важкий нервовий шок. Я вимагатиму його дострокового звільнення. Та поможіть же йому підвестися!

Говорить худорлявий чоловік у сірому плащі й білому шарфі, сивий, з мохнатими білими бровами. Сильний чоловік. Поліцаї піднімають обережно Юджіна. Незнайомий у плащі бере його під руку й веде доріжкою.

…Справжнє чудо! Юджін поголений, ситий, одягнений у хороший чорний костюм. Він сидить у великій затишній кімнаті за круглим полірованим столиком. Спокійно світить флуоресціюючий квадрат на стелі. Навколо — широкі крісла, гірка з виткими рослинами, китайський фарфор на серванті, стелажі з книжками. Сивий незнайомий сидить навпроти Юджіна. Перед співбесідниками стоять бокали з коктейлем, соломинки в склянці, кружальця лимона на тарілочці. Шумить вентилятор. О'Смайлі приємно вражений: адже ця кімната знаходиться всередині паралелепіпеда! Господар дістає сигари й каже:

— Ви в безпеці. Вважайте, на волі. І це ще не все, що я збираюся для вас зробити.

Господар люб'язно всміхається.

— Дякую, сер, ви безмежно добрі до мене.

— Послухайте, містер О'Смайлі: ви хочете багато заробляти?

— Ясна річ, сер!

—І ви не можете знайти постійної роботи?

— Ви мені наступили на самісінький мозоль, сер.

— Але коли б ви довели якому-небудь підрядчикові, що маєте надзвичайні здібності і можете замінити кількох робітників, то він узяв би вас?

— Гадаю, що так, сер. (До чого він хилить?)

— А якщо я дам вам такі здібності? (Чи суперафера, чи…)

— Мої внуки молитимуться за вас, сер, хоча я ж…

— Ви молодий, у вас усе життя попереду — заведете ще й дітей, і внуків.

— Щоб завести сім'ю, треба мати шматок хліба, сер.

— Ну, щодо хліба, причому хліба з отакенним шаром масла, — можете не турбуватися. Ваше щастя, що я прогулювався пустирем. Отже, дозвольте запитати вас: чому ви кинули трубу?

— Стомився, сер…

(Ти б її кинув через три кроки! Ще питає…)

— Саме так: стомився. А добре було б зовсім не стомлюватися, працювати дні й місяці без передишки і відчувати себе таким же бадьорим, як після п'яти хвилин роботи. Які перспективи, яка економія часу! Уявляєте, містер О'Смайлі? Шахтар, що видає на-гора десять тисяч тонн вугілля без спочинку… Геолог, який переходить через Гімалаї, не роблячи привалу… Фермер, що може зорати всю Ірландію, не відриваючись від керма трактора… Га? Ви за відпущені вам роки життя зробите мільйони добрих справ, надзвичайно допоможете людям, прогресові. І навіть не втомитесь!

— Що я повинен зробити, сер? — видихнув із себе О'Смайлі.

— Ви? Тільки дати себе приспати. Це не боляче…

— А хоча б і боляче! Але мені все-таки цікаво: як ви можете зробити таке чудо?

— Оце питання. Гаразд, відповім. Знаєте основну властивість серцевого м'яза? Ні, звичайно… Автоматизм. Серце не потребує безперервних команд мозку — стискайся, розтискуйся, стискайся, розтискуйся… Імпульс час од часу «заводить» його, а потім м'яз працює автоматично, немов маховик в інерційному моторі. Серце може працювати сто років без передишки: наше завдання значно скромніше. Ми лише надамо всім гладеньким і поперечносмугастим м'язам тіла здатність до автоматизму, до надзвичайно тривалої інерції… Це, звісно, дуже примітивне пояснення: по-перше, питання надто вже фахове, а по-друге, таємниця операції належить не мені, а правлінню інституту… Зрозуміло?