Ярослав Мудрий

М и к и т а

(м'яко).

Iди вiд мене... вирiшить ця нiч

Мою судьбу... iди... прощай.

Д ж е м а

(раптом оповиває його шию руками i цiлує).

Коханий!..

IV

З темряви виникають три чорнi постатi i спиняються перед Микитою. Джема з легким вигуком зникає.

Р а т и б о р

Внемли, Микито. Час настав. Востаннє

Тебе на помсту Новгород зове.

Возстань i мсти!

Д а в и д

Наповнився сосуд.

Р а т и б о р

Гримить труба!

Д а в и д

Звершиться божий суд.

Р а т и б о р

Нехай твiй меч окови розiрве

I поразить Ахава.

М и к и т а

(гнiвно).

Геть iдiть!

Доволi вже дурних, порожнiх слiв!

Я знаю сам i вам про це казав,

Що зараз нам не ворог Ярослав.

Iдiть собi.

(Повертається, щоб вийти).

Р а т и б о р

Спинися, раб лукавий!

Опам'ятайсь! Якби ти тiльки знав

Останнє зло, останнiй грiх кривавий,

Що Ярослав безбожно учинив!

То слухай же, безумний. Вiн убив

Твого отця, чесного Коснятина!

М и к и т а

(вiдсахується вражений).

Ви брешете! Нi, нi! Вiн не загинув!

Недавно ж князь Слав'яту вiдрядив

До Мурома, щоб повернув отця!

Р а т и б о р

Вiн вбив його! Ось правда до кiнця.

Послухай свiдка, хай розкаже вiн.

Повiдай все, Стемире, син Збислава.

Третя чорна постать виступає вперед.

С т е м и р

Я з Мурома. Велiнням Ярослава

Бисть убiєн Добринич Коснятин

В день Якова апостола. Амiнь.

Прийми господь його в свої оселi.

Микита падає на лавку, сховавши обличчя в долонi. Знову свiтло i спiв у галереї. Весiльний похiд вертається з церкви.

Р а т и б о р

Прощай, Микито! Меле божий млин.

Не жди часу, коли й тебе вiн змеле!

Зникають всi троє. Дiвчата спiвають.

Д i в ч а т а

Iз нашого саду ми грона зняли,

Ой ладо, ой лада, ой ладо люлi!

Роздавимо грона ми в чашах златих

I соком червоним наповнимо їх!

Ой ладо, ой лада, ой ладо люлi!

Як повная чаша любов на землi!

М и к и т а

(пiдводиться хитаючись).

Не жди часу... О недостойний син...

Невже я мiг, забувши поклик горнiй,

Ганебно жити в кривдника мого...

I хлiб його не став у мене в горлi,

Отрутою не опекло вино...

Так, хто в життi захоче кривду чорну

З найвищим благом якось примирить,

Того нещадно змелють божi жорна...

Бо мудрою буває тiльки мить,

Яку в життi нам не дано спинить.

Повiльно йде в глибину саду.

V

За арками яскраве свiтло, музика й шум весiльного бенкету. В сад входять Ульф з Iнгiгерда, продовжуючи розмову.

I н г i г е р д а

Гаральд не знає?

У л ь ф

Нi. Йому сказать -

Це значило б усю зiрвати справу,

Вiн надто вже шанує Ярослава,

Та ще тепер, коли його вiн зять.

I н г i г е р д а

(задумливо).

Так... рицарська у нього надто честь,

Нездатний вiн на змову i на лесть,

Проте... коли б вiн раптом десь пiзнав,

Що князь звелiв вiддать мене в черницi,

То може б вiн обурився як рицар

I меч тодi за честь мою пiдняв.

Ну, добре... з ним сама поговорю.

Всi знають час?

У л ь ф

Коли задзвонить дзвiн.

I н г i г е р д а

(про себе).

Так... жереб кинуто... Що обiцяє вiн?

Не в перший раз я за кермо берусь,

Щоб корабель вiд згуби рятувать.

Ще з тих часiв, коли в боях за Русь

З Еймундом спiр я мусила рiшать.

Всiм я тодi поклала межi твердi,

I рiвною князям i королям

Тодi на Русь вернулась Iнгiгерда.

Коли ж тепер вiн все ламає сам

Й на мене вже знялась його рука,

То хай собi лиш дорiкає князь,

Що не знесла Олафова дочка

Насильства i нечуваних образ!

(Ульфовi).

Ходiмо, Ульфе, близько дiї час.

Виходять в глибину.

VI

Чути крик пугача. Другий, третiй. З галереї вибiгає схвильована Милуша i обережно пробирається до фонтана. З гущi дерев виникає постать Журейка. Вiн пiдбiгає до дiвчини й хапає її руки.

М и л у ш а

Не встигла я поговорить про тебе

З князiвною, коханий.

Ж у р е й к о

(схвильований).

Вже не треба!

Пiду тепер до Ярослава сам.

Страшнi дiла! Лукавим ворогам

Вiн преданий. Ще вчора дещо чув

Мiж варти я варязької - їх мову

Я розумiю; зараз же в саду

Про все дiзнавсь; на князя злая змова.

Його в тюрму...

М и л у ш а

Не може бути!

Ж у р е й к о

Сам

Я зараз чув. Веди мене в палати.

М и л у ш а

(з жахом).

Не можна, нi! Тебе ж бо схоплять там!

Ж ур е й к о

(вагається).

То що ж робить? Не можна зволiкати,

Мабуть, мене побачили в саду.

Е, будь-що-будь - я сам туди пiду.

Веди мене.

Рiшуче прямує до галереї, але в цю хвилину з-за дерев вибiгає схвильований Ульф у супроводi двох варягiв.

У л ь ф

А, ось куди ти втiк!

Берiть його, злочинця, душогуба!

(Варяги хапають Журейка, який вiдбивається).

Та ще з ножем! На княжому дворi!

На князя нiж!

Ж у р е й к о

(кричить).

Ти сам на князя згубу

З княгинею умислив!

У л ь ф

В дальнiй кут

Ведiть його i там убийте!