Ярослав Мудрий

Я р о с л а в

Микито! Ти? Невже ти був у неї?

Кажи ж мерщiй!

М и к и т а

Багато, княже, де я

Помандрував i землю iсходив

З того часу, як в розпачi i горi

Покинув Київ в ту нещасну нiч...

Я побував i в Римi, i за морем,

Скрiзь гнав мене, неначе божий бич,

Про батька згубу невiдчепний спомин...

Нарештi, вже на третiй, мабуть, рiк

В Норвегiю причалив я свiй човен...

Я р о с л а в

(нетерпляче).

Ну, що ж вона, її ж ти бачить мiг!

Ти говорити з нею мiг, щасливий!

М и к и т а

Бiля вiкна, самотня i журлива,

Вона сидiла в замку короля

I все туди дивилась, де земля,

Здавалось їй, на пiвдень простяглась,

I сумно так спiвала край вiкна,

Що в серцi гостра закипала жалiсть.

Я р о с л а в

О боже мiй! Як мучилась вона!

М и к и т а

Про Київ все спiвала недосяжний

I так згасала, мов свята свiча...

Коли ж прийшов її останнiй час,

Дала менi цей молитовник княжий,

Щоб я тобi на спомин передав.

Я р о с л а в

(цiлує книжечку).

Бiдняточко... Якби я тiльки знав...

М и к и т а

I ще тебе просила, вже окремо,

Щоб прихилив у себе бiдну Джему,

Яка весь час отам на чужинi

Була при нiй i подiляла з нею

I сум за рiдним краєм, i пiснi,

Хоч в рiзнi землi линули душею.

Я р о с л а в

(кладе руку на плече Джемi).

Її iм'ям тобi я все зроблю

I з радiстю у себе прихилю.

Коли ж захочеш далi в землю рiдну,

Тебе туди вiдправлю в час погiдний,

Лиш розкажи, як з нею ти жила,

Як сум її в цих струнах зберегла...

Д ж е м а

О, дякую тобi, великий княже!

Нехай розкажуть струни гомiнкi,

Нехай пiснi мої тобi розкажуть

Про сум твоєї любої дочки...

Твою дочку всiм серцем я любила...

Про мене ж не турбуйся, мiй сеньйоре,

До мандрiв довгих звикла я в життi,

Пiду й тепер, за тим пiду, хто в горi

Мене утiшив на моїй путi...

Не як коханка... Як раба служить

Тепер я буду доброму Микитi...

Дозволь менi цi струни розбудить,

Щоб Ельзи душу викликать на мить.

(Сiдає й бере на цитрi кiлька акордiв, тодi спiває).

Отак вона сидiла

У замку край вiкна,

Дивилася на хвилi,

На бурнi, сивi хвилi,

Самотня i сумна.

Туди дивилась, бiдна,

Де в дальнiй далинi

Десь край лишився рiдний,

Десь Київ сяє рiдний

На сонцi в вишинi.

Коли ж плили стрункiї

На морi кораблi,

Вона спiвала - в Київ,

Полинула б я в Київ,

До рiдної землi...

I все спiвала з плачем:

О Київ, рiдний край...

Тебе вже не побачу,

Тебе вже не побачу,

Прощай, навiк прощай!

Я р о с л а в

(витирає очi).

Бiдняточко... моя Єлизавето,

Прости мене, що не помiг тобi.

Тобi ж спасибi... втiшила мене ти.

Цiлющi сльози визвала в журбi.

IV

Хутко входять задиханi Сильвестр i Свiчкогас, ведучи грецького купця Парфенiя.

С и л ь в е с т р

Пробач нас, княже, ледве розшукали

Цього ми грека в ближньому кружалi,

Де чашi вiн зi смаком вихиляв.

С в i ч к о г а с

(витирає губи рукою).

Насилу вже його я розшукав...

Я р о с л а в

Найпаче ти - стезя, мабуть, знайома.

Недурно вуса мокрi од вина.

(До грека).

Ти, може, справдi випив, що загнув

Таку цiну безбожну й безсоромну.

П а р ф е н i й

Повiр менi, великий государ,

Що коли я вiзьму сто гривен плати,

То ледве лиш верну свої витрати

I викуплю заставлений товар.

Бо ця псалтир єдина на землi,

Яких немає навiть в королiв,

I майстер, що писав її, єврейський,

Вiд фарб ослiпнув, Кiрiє елейсон!

С и л ь в е с т р

А ти ж казав, що майстер був монах,

Що з книгами загинув потiм в морi.

П а р ф е н i й

Так i було. Його був дивний шлях.

Хрестився вiн в Софiйському соборi.

Постригся потiм.

Я р о с л а в

Годi вже брехнi!

Як хочеш, дам тобi я сорок гривен.

П а р ф е н i й

О боже мiй! Та це ж хiба менi?

Я ж чесний крамар, бiдний, наче пiвень.

Це ж за борги я винен лихварям.

Я р о с л а в

Ну, п'ятдесят, i бiльше нi ногати.

С и л ь в е с т р

Бери, Iудо. Це ж велика плата.

П а р ф е н i й

Не можу, княже, бо не мiй це крам.

V

Раптом чути тривожний шум за дверима, i в терем входить стурбований Мирослав.

М и р о с л а в

Нещастя, княже! Прискакав гонець:

Скрiзь печенiгiв незлiченнi лави

На нашу землю сунуть навпростець.

Вже знищили Звенигород i Лтаву

I за п'ять днiв до Києва дiйдуть!

С и л ь в е с т р

Спаси господь!

В о л о д и м и р

Мерщiй назустрiч! В путь?

С в i ч к о г а с

Коня i меч! Агов, скуф'я 1 i ряса!

1 С к у ф' я - чорна шапочка, яку носили ченцi.

М и к и т а

Знов Новгород готуй своїх мужiв...

П а р ф е н i й

(з жахом).

Пацiнакiйцi! Кiрiє елейсон!

Пропав, погиб! Тiкати, поки жив!

Я р о с л а в

Що ж - бiй, так бiй! Скликати зараз рать!

Не в перший раз нам ворога стрiчать.

М и р о с л а в

Але ж нема у нас полкiв готових,

Варягiв мало... Орди без числа...

Несила нам... До Новгорода знову