З історії релігійної думки на Україні

Котляревський, як відомо, пройшов ту ж школу що й Сковорода. Син полтавського канцеляриста, роджений р. 1769, він від р. 1780 до 1789 вчився в полтавській семина- рії ², був уже в богословській клясі, але покинув її, не докінчивши курсу, очивидно — не маючи охоти іти на церковну

¹ На можливий звязок призвища Возного з «тетерваком» як глузливим призвищем Українців, про яке згадує Сковорода (див. вище), справедливо вказав Єфремов у своїй студії про Котляревського.

² Ся семинарія офіціяльно звалась «Словенською» — була при-

132

дорогу. Кілька літ після того, як і Сковорода, жив на селах, «як приватний учитель по панських домах, убиравсь по народньому, залюбки бував між народом, студіював мову, звичаї і обичаї, повірки і перекази, записував пісні і слова «немов би приготовляв себе до будучої праці», як висловлюється оден з найперших його біог'рафів; скорше може вдоволяв свій стихійний іще демократизм, а може і свідомо йшов слідами Сковороди, котрого життє і науку мусів добре знати.

Висказів його на релігійні теми майже не знаємо; з оповідань його приятелів набираємо вражіння, що релігійні, церковні питання не захоплювали його: в його бібліотеці зовсім не знаємо богословської літератури; його кабінет замість традиційних ікон прикрашає картина, де представлена Маг'далена з черепом; ніколи не згадуються розмови про реліг'ію. Перекладає він з французького «Міркування про настрій з яким належить приступати до читання Євангелія», але робить се на бажаннє княгині Репниної, що призначала сю лектуру для дівочого інституту, котрим опікувалась, робить, очивидно, як чемність супроти дружини свого високого протектора, робить, мабуть, без особливої охоти, бо так і не викінчує сеї роботи.

В його «Енеїді» знайдемо чимало кусливих дотинків на адресу духовенства, ченців, владиків, старої схолястичної школи: очивидно, не в сей бік хилились його симпатії. Зїдли- ві посмішки знайдемо і на сучасну натур, фільософію. Все спочуттє автора для практичної морали, для заповіту Любови і гуманности, незалежно від конфесійних ріжниць цілого світу, для «людей всякого завіту, по білому єсть кілько світу, которі праведно жили», для тих що «не сердились і не гнівались, не лаялися і не бились, а всі жили тут любязно: було в-обще все за одно».

значена для балканських пересельців, не офіціально звалась катеринославською, бо належала до катеринославської єпархії, а фактично в тих роках приміщена була в Полтаві.

133

Коли се звяжемо з фактами біографії Котляревського: що він досить коротко пробув в військовій службі, і хоч мав в ній не аби який успіх, протягом 12 літ від кадета дійшовши до майорського чину, але, видко, не мав до неї ніякої охоти (згадати гострі вирази про війну в тійже «Енеїді»), і вийшовши з військової служби віддавався справам освітним, філянтропійним, в силі віку літературним і театральним — протягом повних тридцяти літ,— то кінець кінцем з сих досить скупих і уривкових звісток зложиться образ доволі виразний.

Пильно і запопадливо провадив він дім для виховання дітей бідних дворян — одну з більших просвітних установ своєї рідної Полтави, лишивши по собі світлу память — описану з пієтизмом Шевченком в повісти «Близнята».

Бачимо його членом управи (бібліотекарем і маґ'азинє- ром) полтавської філії Біблійного Товариства. Архиву сеї філії не заховалось, отже загально мусимо собі пригадати, що се російське Біблійне Товариство, заложене 1812/3 р. на взір Британського Біблійного Товариства і з його ініціативи на принціпах міжконфесійних (його управа була зложена з представників церкви православної, католицької, протестантської та англиканської) було тоді найяскравійшою репрезентацією ідей євангелізму, тільки фактично у богатьох звелось потім на реакціонерство і боротьбу з наукою К Полтавська філія його заснована була р. 1818 при близшій участи згаданого протектора Котляревського кн. Репнина,

і 3 діячів Біблійного Товариства на Україні варто згадати Захарі Карнєєва, його віце-президента 1815 р. Він походив з української слобідської старшини (Ахтирського полку). Родивсь 1748 р., де учивсь— не відомо. Служив в військовій, потім адміні- страційній службі. Був масоном, одним з визначних. В 1790-х рр. був минським Губернатором і лишив по собі гарну память своєю толєранцією і Гуманністю в уніятській справі. В рр. 1817—1822 був начальником (куратором) харківської шкільної округи і дуже займавсь релігійним вихованнєм студентів і гімназистів: організував для них недільні зібрання для читання євангелія (перед службою божою), ширив Святе Письмо, а в 1821 р. привів до утворення

134

і можна на певно сказати, що Котляревський мусів брати участь в ній від самого засновання. З актів знаємо, що згаданий уряд він в ній займав тоді як її закрито разом з матерним Біблійним Товариством, 1830 р., і видання забрано і заборонено. Правдоподібно, був він в управі філії весь час.

Одночасно з філією Біблійного Товариства заснована була в Полтаві масонська льожа під назвою «Любови к Ис- тинЪ», у котрій уряд «оратора» сповняв Котляревський. Іні- ціятором був директор канцелярії того ж Репнина, так що можна думати, що тут і в Біблійнім Товаристві працював більш меньш той сам гурток людей, спільних настроїв і поглядів. Льожа істнувала дуже коротко: вже на другий рік її закрито спеціяльним царським наказом, гень скорше ніж закрито взагалі масонські організації по всій імперії, і кн. Репнинови прийшлось спеціяльно зобовязуватись, що більш в його провінції масонських організацій не буде. (Дослідники здогадуються, що масонські організації на Україні набрали спеціяльно українського політичного змісту, і се затрівожило уряд.) Для характеристики напряму сеї льожі за браком иньших матері ялів,— може послужити заява одного з визначнійших її членів, звісного тодішнього українського діяча В. Лукашевича, зложена кілька літ пі- знійше перед слідчою комісією. «Діставши деяку освіту і покинувши службу, коли мині було 17 літ, а живучи вільно і в достатку, я піддавсь тому ферментови (броженію ума), котрому люде в молодих літах, без провідника звичайно підпадають», каже він. «Я завзято поривавсь освітитись тим світом, що по моїй гадці відріжняв мене від людського загалу, і все містичне і таємниче мало в моїх очах чар несказаний. Я думав, що сі товариства образують серце людини, витворюють братські звязки і поучують обопільним обовязкам».

Студентського Біблійного Товариства, в котрім брали участь і Українці (в презідії бачимо напр. Корсуна — доволі визначного потім члена українського гурту).

135

Таке було се окружение, такі настрої, в котрих пробував Котляревський, коли він писав свою «Наталку» і випроваджував перед глядачами тип старого полтавського сково- родинця, що в скромній соціяльній позиції, в непоказнім зверхнім вигляді вмів з гідністю проголосити сі значущі слова: «По благости Всевишнього єсм чоловік!»

Стільки про Котляревського. Переходячи до трохи другого коріфея нового українського відродження, кількома роками молодшого Гр. Квітки (1778—1843) і приглядаючи уважно його писаниям і діяльности, знаходимо і в нім анальог'ічний тип свобідного евангелика, анальог'ічний з одного боку зі Сковородою, з другого з Котляревським.

Правда, привязаннє Квітки до естетичної сторони православного обряду — до всього що є в нім красовитого, також до його, етнографічних, народних форм; з другої сторони — його соціяльний, поміщицький консерватизм, прибраний ріжною побожною аргументацією, роблять вра- жіннє ніби то церковности: великого віддання офіціяльній православній церкві. Воно підтримується і деякими фактами біог'рафії. В родині Квітки, як відомо, були сильні звязки з сею церквою. Білгородський владика Йоасаф Горленко, проголошений потім святим, був братом його бабки. Стрий Наркіз Квітка був ігуменом одного з поблизких монастирів і йому було доручене вихованнє малого братанича. Бувши

3 малку хоробливою, скрофолічною дитиною, Гр. Квітка осліп від скрофулів, і в сих роках, коли зовнішний світ істнував для нього тільки в гуках, він дуже розмилувався в церковних співах, дзвонах і под. а прокидаючись просив звичайно нести його до церкви. На пятім році життя зір йому повернувсь, коли батьки повезли його на прощу до одного монастиря. Се, розуміється, ще більше скріпило побожні настрої родини і самого Квітки. Його вчили в монастирській школі, і дійшовши літ (десь р. 1800), він вступив «послушником» до монастиря свого стрия. Тут пробув