Жадані пороги землі
Шрифт:
Я голосно чхнув, і хлопець зреагував, але без запопадливості. Нівроку витримка. Виструнчився і поглянув на мене з цікавістю, яку, втім, непогано приховував як на свій вік. Справжній спостерігач, певне, для нього був втіленням мрії, уособленням чеснот космонавта.
— Як звати? — спитав я з удаваною суворістю. Не дуже подіяло
— Арсен соль Гріссом, старший.
— “Соль”? Не чув такого пост-імені.
— Це означає, — чітко відрапортував хлопець, — що батьки не земляни, але за їхнім бажанням дитина виховувалась на старій планеті.
Я глянув на курсанта пильним поглядом. На вигляд
— А на колону вилазив? — нахилившись, прошепотів йому на вухо.
— О! — тільки й спромігся видихнути хлопчак. — Авжеж, старший!..
У вестибюлі школи Пілотів височенні хромовані колони сталагмітами впирались у вітраж стелі: “Викрадення Гераклом яблук з саду Гесперид”.
Курсант-новачок мав видертись по гладенькій колоні й торкнутись зображення яблука. Металеві стовпи були під постійною невеликою напругою — для іонізації повітря. При легкому дотику вона майже не відчувалась, але довше триматись голіруч — завдання малоприємне. Тож на ритуал давалось три хвилини після півночі, коли струм вимикався.
Хлопчаки свято вірили, що їхнє ритуальне випробування — абсолютна таємниця для старших. Оптику, сховану у вітражі, підлітки розпізнавати поки що не вміли і дивувалися, звідки старші знали про їхню “неформальну” поведінку.
Я змилостивився над черговим, з якого вмить спала полуда настороженої статечності, і сказав:
— Не турбуйся, соль Гріссом. Я сам вилазив.
— У школі пілотів? І стали спостерігачем? Я теж хочу.
Я обійняв соль Гріссома за плечі і вивів надвір. Голос океану став виразніший. На такому звуковому тлі якось негоже було говорити про дріб’язкове. Я сів на широку сходинку біля дверей школи і майже силоміць посадив хлопця поруч — той усе ще намагався виструнчитись.
— Посидь трохи. Ще нарапортуєшся.
— Я на посту! — палко заперечив курсант, втім, не особливо пручаючись.
— Ми усі на посту. Усі, хто в Космофлоті. Хто на землі, на інших планетах, космічних станціях. Людська природа така.
— А на Землі це зовсім не помітно, — озвався хлопець. — Тут статечно, спокійно. Навіть у школі. Скажіть, чому так? Я вчив про різні винаходи, але це було так давно. Невже усе вже відкрили? І я не зроблю в житті нічого подібного?
— Важливо те, що ти живеш, — відгукнувся я. — А винаходи… Рух завжди був кількісний або якісний. Ні, характер змін, які можна спостерігати, він різний, розумієш?
— Розумію. Тільки іноді здається, що найкраще вже позаду, мої можливості лишилися там, у героїчному, але глибокому минулому. І тоскно якось. Наче спізнився народитись. Може, в спостерігачах поталанить. Вчуся добре, і вчителі казали, що шанс є. От би рекомендацію спостерігача… Не візьмете до себе на стажування?
Я посміхнувся. Хто б мене самого забрав з “Аяксу”! А брати з собою малого — ризиковано, раптом щось трапиться.
— Я дам вільний виклик. Віддаси вчителю, а він нехай вирішує, чи доцільно тобі йти відразу на космостанцію. Є хороші пости спостерігачів на планетах розселення.
— Я не хочу на планети, — нахмурився соль Гріссом. — Хто туди
потрапляє, там і залишається, і далі нікуди вже не хоче рушати.— А чому ти хочеш далі?
Соль Гріссом знизав плечима.
— Люди здавна прагнули зрозуміти закони природи, прагнули до матеріального благополуччя, свободи особистості. Здавалося, що можна використати довколишність, як глину, щоб виліпити інший, омріяний світ. Виліпили. В нього треба було вдихнути новий дух. А він, дух, увесь витратився на процес творення. Розумієте, у мене враження, що нас у чомусь одурили…
Я примружився на пломеніючий диск сонця і відхилився назад, спершись руками на тепле каміння сходів. Океан стиха зітхав, і мільярди літ його ніхто не міг втішити.
— Помиляєшся, соль Гріссом. Цей дух є. Енергія сподівання.
— Але вона пасивна, споглядальна, — заперечив хлопець.
— Я ж казав — ми на порозі нової якості суспільного руху. Тому зовні процесу не видно. Та й куди квапитись? Особистість вільна, прогрес дає щастя кожному, хто за ним потягнеться.
— Щастя приємніше здобувати. Як Геракл — яблука Гесперид, — луною відгукнувся соль Гріссом. — Тому й хочу на космічну станцію. А можливість без натуги задовольнити будь-яке бажання радості мені не приносить.
— Хто твій вчитель?
— Його тут зараз нема, викликали в ООН. Але я сподіваюся, що він затвердить стажування.
— Ну-ну, — сказав я. — Доживемо — побачимо. Он транспорт мій приїхав. Щасти тобі, Арсене!
— Спасибі, старший, — подав руку соль Гріссом. — До зустрічі!
Я швидко збіг сходами, відчуваючи захоплений і несподівано докірливий погляд курсанта, і стало шкода себе, що я — дорослий, назавжди зв’язаний віком і становищем, що ніколи вже не зможу стати поруч з Арсеном соль Гріссомом, страхуючи його у першій небезпечній “експедиції” за яблуками Гесперид. Що ми ніколи не побачимось, бо жоден вчитель не пустить курсанта-пілота на стажування до спостерігача, перш ніж той навчиться основного фаху. Прощавай, соль Гріссоме, тобі ще рано розчаровуватись!
Але щось мене збентежило у цьому хлопцеві, крім щемливої романтичної туги, сентиментального резонансу дитинства, напевно, виразна схожість його міркувань із власними мріями. Нас об’єднувало напрочуд відповідальне розуміння нашого часу. А можливо, й не лише нашого. Коли років через п’ять ще випаде нагода порозмовляти з Арсеном соль Гріссомом, він уже, напевно, буде пісномудрий формальною кількістю знань, як переважна більшість дорослих. Шкода.
Двері електробуса м’яко впали назовні, як трап. Я зайшов до салону, важко сів у перше крісло. Електробус здригнувся, піднявся і плавно рушив по незримій силовій лінії, набираючи швидкість.
— Клята автоматика, — сказав я сам до себе. — Все зважить, розрахує, а швидкість — як у черепахи…
Раптом електробус рвонуло так, що з несподіванки я оторопів. Десь на три “же”, прикинув мимоволі.
— Можна й швидше, — почувся якийсь голос. Не синтезатора, а нормальний, людський. Таким тоном говорять дорослі люди, які не мають проблем в особистому житті.
Я підвівся і пройшов уперед по салону, до блоку управління. Телеавтоматика, термінал, відеокамера… Я шукав і не знаходив перетворювача диспетчерських сигналів.