Жадані пороги землі

— Все одно не зрозумієш, — вона, здавалось, чекала цього питання. — Такі відчуття космонітам навряд чи знайомі.

— Я не космоніт. Спробуй, однак, пояснити. Що це?

— Ніхто з вас не може збагнути, що земна категорія мислення не придатна для ужитку поза Землею.

— Чому?

— Там немає нічого, нічого… — прошепотіла Рута, її зіниці раптом розширились. — Порожнеча. Там усе безмірне. І ти сам — ніщо…

— Щоб не губитися, потрібно бути особистістю. Космос — тільки для сильних.

— Ні, Арте. Він — для нелюдей. Ти в цьому ще не переконався? Я це вже відчула. Подумай логічно: якби — для людей, навіщо така сила техніки? Ні, любий, техніка в Космосі — все, людина — ніщо.

— Раніше ти вважала інакше…

— Це Улаф вважав інакше. Я ж маю право на власну точку зору.

— Після того що з ним трапилося? — докірливо кинув я.

— Ще раніше, — Рута відповіла на диво спокійно. — Спочатку він був земним, а потім проріс космосом. Як картопля у вогкому льосі… Знаєш, вона росте крізь усе, що трапляється на шляху. Я не хочу, щоб крізь мене будь-що проростало.

— Навіть майбутнє?

— Навіть майбутнє, — твердо відповіла Рута.

— Ти непослідовна. Жінка завжди творила майбутнє через своїх дітей. Це її обов’язок.

— Продовження роду? Біологія допомагала жінці звільнитись від таких примітивних турбот. Це там, у космосі, для вас, напевне, єдина втіха. А я хочу бути вільною. Хочу повернути собі земні, справжні відчуття. Хіба ти на “Аяксі” не відчуваєш ущербності?

Я усміхнувся. При моїй підготовці? Втім… Але це її не обходить.

— Аж ніяк, — відповів, намагаючись надати інтонації максимальної вірогідності.

— Це тому, що ти сам — ніякий. Тільки не поспішай ображатись. Як точка рівноваги на терезах. Довкола пристрасті, а ти для інших нульова точка відрахунку. Такі раби крайнощів, як я, на це не здатні. Усі сильні потребують тебе, як повітря, бо на твоєму тлі вони — герої, байдуже, ліві чи праві.

— Дивачка, ти прагнеш свободи, а стала рабинею власної догми. Гадаєш, що відмовилась від браслету — і вже вільна від суспільства? Від космічної епохи?

— Арте, а ти? Хіба не відчуваєш — цивілізація відірвала тебе від Землі, кинула між космічні жорна, як інших. Віра в духовну значущість своєї праці стає якимось банальним поняттям. Спеціалізація руйнує споконвічну цілісність душі. Чим більше людина віддається космосу, тим вона байдужіша до решти людства. Хіба не відчуваєш, що наш світ має шанс стати негуманним?

— Будь-яку мораль легше проповідувати, аніж обгрунтувати, — сказав я. — Твоє апокаліптичне бачення світу сталося через трагедію Улафа. От справжні причини втечі сюди! Вернись у космос, Руто. Борись, доводь, відстоюй свою точку зору. Хибність подібних поглядів у тому, що вони відірвані від дійсності. І багато в чому проходять повз факти. А відтак — просто “слова, слова, слова”. Я хотів тобі розповісти дещо, можливо, порадитись — але бачу, ти сама потребуєш допомоги. Повернись у космос.

— За чим ти прийшов сюди, Арте?

— За тобою, — несподівано для себе сказав я, і це була більша половина правди. Здається, я продовжував її кохати.

— Але ми на різних крижинах, і течія розносить їх. Шкода.

— І мені. Але у космосу також є своя переконуюча невизначеність, яку тобі треба відчути. Краще на “Аяксі”.

— Символічна назва. Перший день бою між Аяксом та Гектором закінчився безрезультатно. Зовсім яку нас з тобою.

— Аякс був сильним і прямодушним, — сказав я. — Він завжди керувався поняттям честі.

— Самолюбство, — сказала Рута. — Коли греки присудили обладунок Ахілла не йому, а Одіссеєві, Аякс сприйняв це, як ганьбу для себе. У відповідь він хотів занапастити грецьке військо. Подумай, чого вартий твій “Аякс”. Від минулого у мене залишився лише ти. Шкода віддавати минуле порожнечі… Навіть якщо воно не зовсім вдало склалось. Ходімо, покажу свої малюнки. Можливо, вони скажуть переконливіше?

У невеликій кімнаті з денним освітленням на трьох стінах висіли картини. На четвертій, біля входу, — фотознімок Рути.

— Ну, що скажеш? — не стерпіла Рута.

— У тебе лише пейзажі, — сказав м’яко я. — Жодного портрета. Навіть натяку на людську присутність. Мабуть, тому так чудово вдається природа. Пробач. Вчені мистецтвознавці пояснили б це вишуканіше. Ти вкладаєш у зображення дерев, скель, снігу більше душі, ніж є насправді. Річ стає гуманною.

— Це погано? — виклично спитала Рута.

— Це неприродньо. А відтак суперечить твоїм переконанням про злиття з природою. Ти боїшся малювати людей, Руто. У день, коли зробиш свій перший портрет, ти мислитимеш інакше.

Рута взяла мене за руку і, мов дитя, вивела з кімнати. Ми знову опинилися в залі, де німо стояв електронний сторож— музейний експонат, кумедно розчепіривши лапаті руки-турнікети.

— Ось твій Россінант, лицарю, — сказала вона. — До виходу він тебе у всякому випадку довезе. А далі? Як ти діставався у Бамако?

— Електробусом, — підкреслено мовив я.

Рута стріпнула важкою гривою смоляного волосся, закусила пасмо зубами — цю звичку я пам’ятав зі школи,

— Улаф… — сказала вона. — Улаф привіз, негідник. Ну, йди до нього, побазікайте. А я, дурепа, думала-тебе громадськість направила перевиховувати.

— Скажи, Руто, — спитав я, поволі задкуючи про всяк випадок, — Соммерс — ваше родове прізвище? Звідки воно походить? Ти повинна знати, адже африканці дуже шанують родинні перекази.

— З початку віку, — сказала нерозуміюче вона. — Коли усталився звичай робити родове прізвище жіночим. У пам’ять про видатного предка. Спитай Чорного Сарторіса, він якийсь мій далекий родич. Ех, Арте, знайшов зараз, чим цікавитись… Ніколи у тебе не було відчуття часу, відчуття моменту.

Крутнулась на місці і побігла геть — мініатюрна, гублячись у хаосі експонатів, — як поранений звір у свою нору.

Якого дідька дель Корн привіз мене сюди?

Так я йому й сказав, коли сів у електробус.

Сонце палило нещадно, і, можливо, тому слова були менш вишукані.

— Мабуть, пити хочеш? — співчутливо спитав Улаф. — Хочеш цитринового соку?

Зі спинки сидіння вигулькнула пружна трубка з насадкою для пиття. Я гнівно відштовхнув її від обличчя.

— Якого біса ти привіз мене сюди? Вплинути на Руту? Вона ж навіжена зовсім.

— Ну, припустимо, не зовсім, — сказав примирливо дель Корн. — Суспільні симптоми, наприклад, підмітила правильно.