Жадані пороги землі

— І якщо все трапиться, як ти задумала, екіпаж не помститься тобі за зраду?

— Це не зрада. Я думаю, що Земля піде на розумний компроміс.

Я згадав безкомпромісного землянина Віктора Кайзерлінга, але нічого не сказав. Жителі космосу традиційно уявляли Землю благодушною планетою, що давно забула про будь-які конфлікти.

Хана сприйняла мовчанку як знак згоди. За мить її швидкі кроки віддалились і стихли в глибині коридору. Я подивився на браслет. Коли пройшло п’ять хвилин, глибоко вдихнув, немов пірнаючи, і побіг.

Тупоноса машина стояла у напівтемряві ангара, розкривши прозорі пелюстки кабіни. Я сів у пілотське крісло, пелюстки зімкнулись над головою. Шкода, звичайно, що не прихопив з собою свою апаратуру. За спинкою висів легкий скафандр. Я вдягнувся і змусив тіло розслабитись, слухаючи, як цмокають присоски систем життєзабезпечення, сполучаючи мене з катером. Нарешті потягнувся до заповітної кнопки старту.

Скільки разів робив це уявно! Ось розкривається зовнішній створ, катапульта викидає з тіла станції сталево-пластикову горошинку, а в ній — я. Перед очима шириться безодня, і аж тоді починають гриміти двигуни. Ну, вже час.

Натиснув.

Почувся тихий шелест. Я заплющив очі, внутрішньо зібрався, готуючись до перевантаження.

Почулися чіткі, важкі кроки.

Подумав, що галюцинація — від перенапруги. Але розплющив очі.

Створ був на місці, і не думав відчинятись. Шелестіли двері ангара. А у проймі — темна висока фігура. Людина впевнено рухалася до катера, твердо ступаючи броньованою підлогою.

Левський, подумав я. Підняв несамохіть руку — захиститися, чи що? — зачепив ліхтар на шоломі. У бік дверей вдарив потужний сніп світла.

У білому крузі — вічно незворушне обличчя Раджа.

— Вимкніть, Арте, — сказав, мружачись, бортінженер. — Дуже сліпить, нічого не бачу. Вибачте, що без попередження. Далеко зібрались?

Я вимкнув ліхтар. Хана, напевне, бачила його в коридорі. Чому, чому не попередила?

— Можливо, нам по дорозі? — продовжував Радж.

Я випростався:

— Годі, Радж. Дійте за статутом. Мені йти з вами?

Він мовчав, роздивлявся з цікавістю. Кремезний чоловік, ідеальна виправка. Кадровий космоніт, з пелюшок.

— Куди квапитись? — сказав він нарешті. — Однаково нікуди не втечете. Часу досить. Чому б не побалакати?

— Тут?

— А що? Відеоконтроль далі входу в ангар не розповсюджується.

— У вас є що приховувати? — єхидно запитав я. — У вас є, — відповів Радж. — Достатньо. Коли ви рік тому просили у мене оцю штуку, — він вказав на катер, — я відразу збагнув, що гак просто все не скінчиться. Не міг відмовити собі в задоволені трохи пожартувати. Підключив стартову кнопку до системи управління дверима.

— Отже, я вас у чомусь переконав?

— У власній наполегливості. Це теж піддається обчисленню. Приблизний час цієї… е-е… акції легко було вирахувати.

— Звичайно, — сказав я, дивлячись бортінженерові просто у вічі. — Двигуни станції готові. Куди зібрались? На Юпітер?

Радж задумливо схрестив руки на грудях і почав злегка погойдуватись з носка на п’ятку, з п’ятки на носок… Монумент, що ось-ось впаде і розчавить.

— Капець, — сказав він. — Ну що ж, можливо, це на краще.

— Отже — заколот? — задихнувся я. — Проти Сонячної? Землі? Чому б не піти на переговори з Космофлотом? Адже є спільна мета — дорога у Всесвіт. Ви позбавите Систему кращих пілотів, інженерів, а що натомість? Заберете кращі кораблі, змарнуєте вітан на паливо…

— Космофлот був прогресивною організацією сто років тому, — сказав Радж. — Зараз його Рада так само консервативна, як і ООН. Вони досі мислять у категоріях ракетних польотів. Про що з ними балакати?

— Про вітан, — сказав я. — Запаси обмежені. А ви монополізуєте споживання. Спалите його в корабельних двигунах під час своїх божевільних експедицій. Хіба це мудро?

— Знаєте, що таке — сфера Дайсона? — спитав замість відповіді Радж.

— Знаю. Штучно замкнута сфера довкола Сонця з матеріалів небесних тіл Сонячної Системи. Мета — стопроцентне використання сонячного випромінювання, — сухо відповів я. — Гіпотеза. Практично нездійсненна.

— Здійсненна, — чітко вимовив Радж.

Він говорив, як завжди, гранично чітко, а я згадував Кайзерлінга, Агаму, Дай Конга, власні спостереження… З роздрібнених фактів викреслювалась чітка картина.

Розщеплюючи вітан в атмосфері Юпітера, можна отримувати колосальну енергію, що майже дорівнюватиме сонячній. Процес піддається контролю. Астероїд “Аякс” — частка зоряної речовини, яка свого часу чомусь не спалахнула й не стала зіркою. Отже, спорудивши сферу Дайсона, стає можливим запалити в ній свою зорю, а внутрішній простір заселити космічними містами з якісно новою енергетикою.

— І населенням? — докинув я.

Радж похитав головою. Він анітрохи не був збентежений моєю реплікою.

— Людство виросло з пелюшок.

— Ви занапастите його, — сказав я. — Людина завжди була мірою етики. А якщо предметом етики стануть безформні абстракції, позбавлені конкретного змісту, де гарантія, що колись не знайдеться розум, який наповнить їх злом?

— Гарантія в тому, — сказав Радж, — що людина у своїй новій подобі єдина зі Всесвітом. Цьому зв’язку підкорятиметься і організм, і свідомість. Люди завжди мріяли про абсолют. Тепер вони його отримають. Залиште в спокої астероїд. Землянину шкідливо там знаходитись.

— Чому?

— Хтозна, які експерименти ви захочете там поставити. Якщо зоря спалахне навіть на околицях Сонячної Системи… Ви мене зрозуміли?

— Там відбувається щось. Абсолютно переконаний.

— Ні в чому не можна бути переконаним абсолютно.

Я нарешті вийшов з кабіни.

— То куди підемо?

— Спати! — сердито сказав Радж, повернувся і пішов геть.

Я повільно почав знімати скафандр, не зважаючи на верещання індикатора в ангарі (довго знаходитись тут заборонялось), кинув на сидіння і вийшов у коридор. Двері з шурхотом зімкнулись за спиною.

Назустріч кинулась Хана.

— Що? Що трапилось?

— Радж Сінгх. Влаштував засідку. Щойно вийшов, ти хіба не бачила?

— Облиш, тут нікого не було. Якщо злякався — навіщо ці дитячі вигадки?

— Я не злякався. Але схоже, що я більше не пориватимусь на астероїд.

— Я чомусь вважала, — сказала розчаровано Хана, — що у сильних людей переконання формуються дещо довше. Ти ніколи нічого не досягнеш. Потрібно бути конкретно на чиїйсь стороні, а не за всіх.

— А ти за кого?