Книги из серии "Графіті"

Ярослав перевів погляд з вікна на супутницю, котра почала зосереджено порпатись у своїй невеличкій сумочці. Її личко зі зсунутими докупи бровами й міцно стиснутими вустами, яке виказувало серйозність і значущість моменту, несподівано розсмішило Ярослава. Йому навіть стало дещо прикро за тон, яким він щойно розмовляв із людиною, котра щиро співчувала йому. – Давно вдома не були? – запитав він задля того, аби хоч якось розпочати розмову. Дівчина кинула на нього погляд і продовжила пошуки. Незабаром…

Десь уже на німецькій території нам трапилася військова колона, що розтяглась на добрих два десятки кілометрів. Тягачі та джипи мляво котилися собі зі Сходу на Захід, у просторих кабінах сиділи стрижені контрактники й незадоволено реаґували на загальну до себе увагу. Вздовж колони літали бойові гелікоптери, розганяючи припухлих від такої кількості бронетехніки печальних баварських ворон. Ґашпер, до якого повернулася природна зухвалість, сидів тепер за кермом і весело сигналив сонним сержантам, котрі…

Екрани телевізорів урізноманітнились фарбами, хоча й не зробили суттєвого поступу в плані якості зображення. Але цього було вже достатньо, аби полотняна торбинка з лото назавжди перемандрувала на антресолі, якісь безрозмірні у ті часи, а їй на зміну прийшло плетіння светрів, шкарпеток, рукавиць, шаликів, спідниць і навіть суконь та пальт, яке здійснювалось без відриву від телеекрану. Та найкрутішим чомусь усе одно вважалося носити речі машинного плетіння. Хоча би домашнього машинного плетіння, не…

Із Сан Саничем ми познайомились під час виборів. На вигляд йому було під сорок, хоча насправді він був 24-го року народження. Просто біографія сильніша за гени, і Санич тому яскраве підтвердження. Він ходив у куртці чорної хрумкої шкіри і носив із собою пушку, типовий середньостатистичний бандит, якщо я зрозуміло висловлююсь. Втім, як на бандита він був надто меланхолійний, мало розмовляв по телефону, час від часу телефонував мамі, а йому, наскільки я пам'ятаю, взагалі ніхто не телефонував. Він сам…

На обід Антон і Катя йшли, взявшись за руки. Подальша, позатабірна доля їхньої пристрасті нам не відома. Юрій Юрійович викликав захоплення не лише педагогічними талантами, а й зовнішнім виглядом. Коли він, високий і великий, як незворушна скеля, стояв на березі річки, уважно спостерігаючи, щоб ніхто з дітей, не дай боже, не втопився, – у підвернутих до колін синіх спортивних штанях із витягнутими колінами, білій класичній майці, наче знятій з героїв кінофільмів про дачників, солом’яному брилі з…

Майя створили вчення про Час, яке назвати геніальним – значить нічого не сказати. 20 мільйонів років життя на планеті Земля вони взяли під інтелектуальну лупу, яка нам і не снилася, і прийшли до висновку: останній раз планета із цим комплектом людства на плечах обернеться 21 грудня 2012 року. Календар майя цією датою закінчується. А далі що? Як мінімум, планетка візьме і потрясе своїми кремезними плечима. Галактичні сценаристи нам показали, як це виглядає наяву… Фукусіма називається. Мало хто чув…

– Сам ти сир,– незлобиво говорить тітка в уніформі. Собака розуміє, як усе це виглядає збоку. Що ось він б’ється головою об велетенський безкінечний мур, яким від нього відгородилося життя, б’ється без жодної надії на успіх, і всі життєві принади, у тому числі й проїзд у метрополітені, йому зараз просто не світять, ось як це виглядає. Він збирає всю свою волю в кулак і говорить щось на зразок того, що, мовляв, послухайте, жінко, він, звісно, говорить не так, але зміст приблизно такий: «Так от,…

– Може, через Берлін в Амстердам? – Може, й так, Гєр, може, й так, – захрипів Коча. – А коли повернеться? – Я встиг розслабитись. Подумав, що це просто робочий момент, що він просто повідомляє сімейні новини. – По ходу, Гєра, ніколи, – слухавка знову зафонила. – Коли? – Ніколи, Гєр, ніколи. Він назавжди поїхав. Учора дзвонив, просив тобі сказати. – Як назавжди? – не зрозумів я. – У вас там усе нормально? – Да, нормально, друг, – Коча зірвався на високі ноти, – все нормально. От тільки…

Недруги цього дива земного кажуть – тут усі гроші світу. Згоден, але потрібне уточнення. Як ВВП рахують на душу населення, так і капітал треба рахувати на кубічний метр рукотворного простору на цій цяточці острівного суходолу. Я чомусь думав, що Уолл-стрит – серце світової економіки – місцина галаслива. Аж ні. Мало не гробова тиша. Звисають над тобою банківські мури, за якими твориться те, від чого залежить усе суще на суші і на воді. США – то така держава, поза інтересами якої не може бути жоден…

Що не кажіть, якість звучання помітно відрізняється. Та i зміст слова “пристрасть”, якщо вдуматися, доволі таки незрозумілий. Так, ніби чоловік ніяк не второпає, що до чого, а точніше хто при кому. Він «при страстi», вона при ньому, чи почуття, принаймні сильні, тут взагалі непричетні. Як на мене, що чоловiк «при страстi», що «без страстi», – різниця невелика. Погана це ознака, коли людина носить свої почуття при боці. Як гаманець, пейджер або носову хусточку. Мало в цьому, як на мене, темпераменту.…

Врешті я ж таки сплю і тут не поворушишся сильно, але уві сні я дивлюсь на вовка і намагаюсь дивитись йому просто в очі. Він дивиться на мене, і щось проходить всередину мене таке, яке я в змозі осмислити, тільки я теж раптом почуваю себе трохи вовком, і ми дивимось одне одному в очі, і це триває довго і глибоко, я ніби провалююсь в його жовті зіниці, і я раптом не тільки не боюсь його, він мені починає подобатись, мені хочеться його погладити. 1 тут я прокидаюсь. Курва, сьогодні понеділок, у нас…

Тільки почати було б доречним з самого початку — з імені. Мене звати Дюшею. Дюша — це похідне від Андрія. У дитинстві я деякий час не вимовляв літеру «р», і коли мене питали: як же тебе звати, хлопчику, — я відповідав: Андюша. Моїм батькам, тоді ще закоханим один у одного, це сподобалося, й мене всім, з ким вони мене знайомили, представляли як Дюшу, і ніяк інакше. До речі, про батьків. Мої батьки — вони не дуже розумні, але освічені люди. Тато — диригент у міській філармонії, довгий час їздив…

Артем Чех Цього ви не знайдете в Яндексі < title> < ection> <title> Передмова < title> <epigraph> Нікому не присвячую… < epigraph> <empty-line > Марк Шагал написав свою автобіографічну книжку «Моє життя», коли йому було тридцять п’ять років. Після того він прожив ще шістдесят три роки. Я вирішив обійти його у цій справі й написати свою біографію у двадцять. А хулі того життя? Хто знає, можливо, мені не доведеться, як Шагалу, жити майже…

– Треба щось вирішувати. На широчезному балконі зайцями бігали сонячні тіні. – Тєлік на тридцять шість дюймів? – запитав я. – Я не капелюшних справ майстер. – Макс довго зизив оком через праве плече. У нього собачий погляд. Як у хорошого собаки. Нічого поганого. – Думай, ти у нас краще кип'ятиш черепушкою. – Значить, так… Витягуй ковбаси… – Шо-шо? Які ще, в хуя, ковбаси? Годинник проквакав рекламний ролик. Макс відригнув. – Ти ходив на «Любе»? – спитав Макс. – По-моєму, їхній той, основний,…

До нього підсідає дівчина-клоун. Її звуть Нумо. На клоунський костюм накинуто плетену кофтинку і ще — дитячу курточку. Якби він замислився над її виглядом і спробував розщепити одяг на кольори, то виявив би, що це неможливо. Кольорів просто нема, тому що не існує такого поняття. Або в цьому барі не існує, або це він пропустив цілий курс навчання «Назви кольорів». Грим на обличчі Нумо розплився до такого стану, що, навіть знаючи слова, які творять кольори, цей колір неможливо було б описати. Довкруж…

Numo стає навшпиньки й витягує з кухонної шафки чвертку «Ужгородського» коньяку. Босоніж на холодному лінолеумі, ковтає прямо з пляшки, її пересмикує. А не забагато для такого крихкотілого створіння? Саме те, каже Numo сама до себе, вивуджуючи пальцями з великого горнятка висмоктаний вчорашнім чаєм плястерок цитрини, драглистий і брунатний, кривлячись, зажовує коньяк. Numo ставить пляшку назад до шафки і закурює. Щоранку їй доводиться стримуватися, щоб не загримуватися вдома, проїхатись би так на…

— Не чув про таке. — А я б хотіла мати зірку-покровительку. — Ти ж не терористка. — Ні? Він стиснув її руку і спробував подивитись їй в очі. Вона ж примружилась у напрямі Оріона. — Не кажи зайвого, — він спробував додати до свого голосу трошки металу. — Ти перебрала віскі. — Перебрала. І я зовсім не терористка. Я просто кончена п'яна тупа спортсменка. — Ти не кончена і не тупа. — Тільки п'яна, чи…