Архе

спосіб змінити масований напрям команд, коли вичерпує себе попередній, перемикання на інший пучок причин-наслідків. Цікаво, що поєднання двох Т

– фігур дає найзагадковіший знак Кирилиці, Літеру, яка виявляє себе тісно

прив'язаною до непізнаваного, незбагненного, нескінченного та решти

парадоксальних, заперечливих не-форм, характерних для слов'ян. Мова йде про

Літеру Н

Вона відчула, як довкола взявся мерехтінням простір. Повільно прослідкувала

поглядом арабески тріщин підлоги. Все опливало. Очі облущувались. Вона

вгрузала в підлогу, як у густий мармелад.

КВАДРАТ ТРИКУТНИК ЛІНІЇ ТОЧКИ

69

1

Голова крутанулась, як у центрифузі. Терезка навіть не помітила, як опинилася

на підлозі. Протяг з вікна надув фіранку і здув зі столу папір.

Закипів баняк, і крізь відчинене вікно влетіло ще три сонечка. Цим невеличким

авіашоу й закінчився день, коли Терезка закрапала очі.

Настала осінь.

Терезка бачить Дереша

Спочатку я подумав: це буде повість.

Я приготував більш-менш удалу відповідь на той випадок, якщо хто закине

вторинність. «Історія кохання чи вбивства, - сказав би я, - завжди така сама.

Змінюються лицедії та декорації, а Природний театр - незмінний».

Коли я особисто зустрів Терезку, бажання пояснювати чи виправдовуватися стало

неактуальним. Ми зустрілися, і я збагнув, що то вже далеко не література, а, радше, різновид магії - Психургія чи Некромантія, чи інше слово з великої

літери, котре в наш атомний вік пора писати з малої. Якщо поети звикли

вправлятися в тому, що називають молодшою сестрою магії, то мені поталанило

познайомитися з їх люблячим праотцем - Книгою Мертвих.

Коли я зустрівся з Терезкою віч-на-віч у визначений мною час, я зрозумів -

йти нікуди.

Я вже в Безконечності.

Про це писали Борхес (якого в романі «Культ» я по простоті душевній назвав

іспанцем) і Умберто Еко (якого я, незважаючи на викривальні репліки критиків, не читав17).

17 Вже під час остаточного редагування роману до моїх рук таки потрапив

«Маятник Фуко». Що ж - критики мали рацію: ідеї Умберто Еко в адаптованому

вигляді я зустрічав у Джанні Родарі. Про що не наважився писати Родарі, те

чітко озвучив Н.Носов у своїй космоопері «Незнайко на Місяці».

Про існування цього феномену знали чимало: для прикладу - Курт Воннегут, Джон

Фаулз чи той же Стівен Кінг. Очевидно, це відомо ще багатьом-багатьом іншим.

Я теж не раз мав нагоду пересвідчитись, що це - не вигадки: познайомився, наприклад, з Юрком Банзаєм, зустрів Дарцю Борхес, знав, що Фєдя з «Поклоніння

ящірці» і Фєдя з Пустомит - на переконання одного з читачів (його звати

Хімік) - ті ж самі люди, і так далі. Побачивши, що неопублікований роман

«Industrial» почав збуватися теж, я злякався по-справжньому.

А потім заспокоївся і подумав: чому б не написати про майбутнє щось

продумане?

З

Коли був готовий чорновий варіант розділу «Терезка і тощо», я вже знав, що

така дівчина дійсно мешкає у Львові. Має манію блукання, любить сидіти, набравши в рот води, і слухати тіні каменів. «Каміння - інший бік квітів», -

не раз можна почути від неї. А не раз - і не почути.

Якби я опинився на місці Терезки, то й сам би не знав, як поводитися. Тому, коли вона о 13.23 за київським часом 6 вересня 2003 року з'явилася з-за рогу

вул. Вірменської, я просто чекав на неї. Чекав, що з того вийде.

4

Безперечно, це був шок. Перед очима з'явилася дівоча постать. Секунду я

сумнівався... але, коли дівча відірвало очі від бетону й пропекло мене

поглядом, серце закріпло з переляку. Я впізнав її кажанячі очі.

То була Температура.

Все збулося саме так, як і було задумано. Ба навіть точніше, ніж я припускав.

У глибині душі я зберігав переконаність, що реальна Терезка дещо

відрізнятиметься від її образу в моїх думках - і збулося навіть це. Я залишив

Для себе можливість бодай трохи здивуватися, і Слово задовольнило мене.

70

71

Вона з'явилася такою, якою й уявлялася, і перше, про що я подумав, упізнавши

ЇЇ, - нестиглі абрикоси. Тверді, терпкі, вогкі і ще трохи зелені. Ними пахли

її голова та волосся.

Я знав усі її фобії, неврози і підозри; я знав епітети, якими вона описує

себе перед дзеркалом; знав те, чому вона малює нігті на чорно (це пов'язано з

мертвими воронами); знав, що довгі спідниці - це від нав'язливої думки про

худі ноги; знав, що білизна під спідницею чорна (ха!) - але хто би міг

припустити, що Тереза вибирала її під колір власної зіниці? Між іншим, ЇЇ очі

сірі, як у годинникаря - а Терезка, наївна, зве їх зеленими.

Зраджу більше: я б не відмовився побачити її голою серед настурцій та

анемонів. Ніхто не знає ЇЇ так, як у будь-яку секунду можу знати я. У кожному

жесті я видів нові знаки відстороненості. Ознаки переходу.

Тереза, яку я побачив, мала фатальний погляд. Навіть носика втирала з таким

виглядом, наче була готова замість невинних пастельно-салатових сопельок

побачити на пальцях яскравий мазок крові. Видно, зустріч із «плазмою» багато

чого навчила ЇЇ.

І от, уявіть собі таку картину: я зиркаю на годинник, 13.23, піднімаю очі і

помічаю її - чорна сорочка, напівзакочені рукави (надворі, пам'ятаємо, бабине

літо) і пістрява краватка з вільним вузлом. Мафіозі, курча!

Так я зустрівся зі своєю уявою, і ця зустріч видалася дуже емоційною. На

секунду я навіть відчув спазму страху, поле зору заповнилося гострими

тріщинами і темними лакунами - так, так, Дереш злякався. Але я втягнув у

легені побільше повітря, і все стало на місце.

Пальцем намацав у кишені клаптик сторінки зі шкільного зошита, де писало: Терезі: Набережна, 7/18