Блискавка

Він наблизився до дівчини, щоб відібрати патик.

– Ах ти ж урод! – вигукнув Мирослав і на силу піднявшись на ноги, ударив Дениса в обличчя.

Той, розізлившись, відповів йому, але палиця Софії обрушилася йому на спину. Це було так несподівано, що він аж розгубився на деякий час.

– Ай, болить же! Якого дідька ти мене палицею огріла? Ти шо, тьолка, ваще нюх потіряла?! Ти шо, охрєнєла, сучка!

– А ти не лізь до мого хлопця, інакше ще отримаєш! – дуже грізно заявила дівчина. – Забирайся звідси геть! Бачити тебе не хочу! Катися звідси, поки по голові не отримав, придурок! Пішов геть! ГЕТЬ!

Денис не любив здаватися, але в нього не було іншого вибору на цей раз. Він почував себе дуже паскудно і невдоволено, що зіпсували всі його плани.

– Ладно, я піду, – почав здаватися Денис. – А, ти, шмаркач дерешся як тьолка! Фу, аж противно! Наступний раз я тебе в лікарню відправлю покаліченим чи може відразу на цвинтар! А від тебе, шльондро, я не очікував такого. Я такі речі ніколи не забуваю. Прийде час зводити рахунки і я тобі помщуся. Думаю, це станеться дуже скоро. Дуже!

7

Сказавши ці слова, Денис розвернувся і впевнено пішов вперед. Софія повернулася до Мирослава, який виглядав дуже жахливо і не дуже твердо стояв на ногах, наче алкоголік, який черговий раз нализався.

– Як ти? – коротко спитала Софія.

– Ой… Щось в спині болить! Якось переживу… Були часи і гірше, – він спробував посміхнутися, але тільки скорчив гримасу болю.

– Тобі треба в лікарню, – сказала вона, уважно його оглядаючи з ніг до голови, заляпаного крівлею.

– Так не завадило б… – але його голос потонув в звуку гальм автомобіля, що зупинився недалеко від них.

Це був джип «Лендкруізер», позашляховик чорного кольору, зовсім новенький, наче щойно випущений із автомобільного заводу. Передні дверцята відкрилися і звідти вискочив широкоплечий, здоровенний кремезний чоловік високого зросту, що кількома стрибками опинився біля розгубленої та наляканої Софії.

– Що це таке? – не зрозумів Мирослав.

Чоловік швидко схватив Софію за ноги і піднявши на руки, побіг з нею назад до авто. Все відбувалося настільки швидко, що дівчина не встигла і збагнути, як її почали заносити в машину. В останню хвилину вона усвідомила, що відбувається і спробувала вирватися але вже було пізно.

– Пустіть мене виродки! Чуєте?! Відпустіть мене, козли!

Проте, міцні чоловічі руки з силою заштовхнули її в салон на заднє сидіння і закрили двері.

Мирослав безмовно дивився на це, не в змозі щось сказати, аж поки не усвідомив, що зараз буде.

– Гей! Куди ви повезли Софію? Стояти!

Степан, що сидів на передньому сидінні, вже хотів дати команду водієві їхати, але потім передумав, повернувшись обличчям до Софії.

– Хто це кричить? Твій хлопець?

Софія мовчки кивнула.

– Ну, добре, так і бути, я допоможу. Пєтя, забереш пацана на «ауді» і повезеш в лікарню. Потім мені все докладеш. Зрозумів?

– Да, понял.

Охоронець вийшов з джипу і підійшов до Мирослава.

– Все, помчали звідси, – сказав Степан водію і коли авто поїхало, повернувся обличчям до Софії. – Не хвилюйся, з тобою все буде гаразд. І з твоїм пацаном теж.

Але Софія все одно налякано на них дивилася, ще не в змозі адекватно оцінити ситуацію.

– Хто ви такі?! Що вам потрібно?!

Відповідь вона не почула.

Розділ IX Софія в полоні

1

«Ауді» швидко мчала в напрямку лікарні, порушуючи елементарні правила дорожнього руху. Мирослав відразу зрозумів, що йому нічого поганого не зроблять, а тільки відвезуть в лікарню і все. Принаймні, він в це щиро вірив і сподівався. Після бійки в нього дуже боліло все тіло і навіть щось було травмоване, але хлопець не так хвилювався за себе, як за Софію, яку силоміць посадили в машину і повезли в невідомому напрямку. Куди її повезли і для чого? Це питання не давало спокою Мирославові останні п’ять хвилин, а проте, він не наважувався це спитати у водія.

Мирослав дивився у вікно і досі не міг повірити в те, що відбувалося. Це нагадувало неприємний сон, який скоро закінчиться. Він дуже переживав за Софію і сподівався, що з нею нічого поганого не станеться. Хлопець себе запевняв, що все буде добре, але сам кожної хвилини все більше в цьому сумнівався.

– Куди ви повезли Софію? – нарешті наважився Мирослав поставити запитання.

Водій їхав далі, тримаючи кермо, і уважно слідкуючи за дорогою, наче нічого не чув.

– Я вас питаю. Навіщо ви забрали Софію? Що вам від неї потрібно?

– Не лізь в чуже лайно, – коротко відповів той. – Інакше ризикуєш назавжди залишитися в цьому лайні.

– Але що з нею буде? Скажіть мені хоч щось, будь ласка.

Водій тяжко зітхнув.

– Пацан, ти шо, тупий, в натурє! Заткні пасть і радій, що тебе везуть в лікарню.

– А чому ви мені допомагаєте?

Водій перший раз обернувся і криво посміхнувся йому.

– Твоя тьолка тіпа попросила відвезти тебе в лікарню.

– Ясно.

Мирослав задумливо дивився у вікно, аж поки йому в голову не прийшла одна ідея.

– У мене є одне прохання. Ви зможете його виконати? – з надією спитав він.

– Валяй, там пасмотрім.

– Я хочу, щоб ви передали Софії привіт і подяку за це. А ще, я сподіваюся, що з нею там будуть поводитися добре і скоро відпустять.

– Ну чувак, ти охренел. Ці питання Барон вирішує. Твоя баба може там надовго залишитися.

– А хто ваш бос? – спитав Мирослав.

Це вже остаточно почало дратувати Петра.

– Так, пацан, не лізь не в своє діло. Хочеш, шоб тебе на фіг закопали в землю?! У нас таких задротів сразу порешают! Не базар много і тоді залишишся живим.

Мирослав не знав, що і як відповісти на таке, тому мовчки дивився крізь лобове скло на вулицю, де панували свобода і безпека. Як бути далі і що треба робити, щоб вибратися з цієї халепи, хлопець не знав. Страх від сказаних слів тільки щільніше огортав його свідомість, створюючи навколо себе лише одну безвихідь. В голові не було навіть жодного натяку на якийсь порятунок або можливість поліпшити своє і найголовніше Софії безнадійне становище. У Мирослава був лише повільний процес усвідомлення свого жалюгідного, безпорадного стану речей, як у риби, що опинилася на суші і не може повернутися до водного царства.