Блискавка

– Це дуже небезпечна гра, – зауважив він. – Вона спочатку повинна мені допомогти знайти стукача.

– А ти її відпустиш, як тільки Софія виконає твої умови?

– Аякже.

Коли Павло казав ці слова, то він не вагався, але хлопець знав, що за багато років в кримінальному бізнесі, тато навчався добре брехати, не викликаючи підозр.

– Тату, ти ж знаєш, як я кохаю Софію. Я хочу з нею зустрітися. Завтра можна це влаштувати?

– Ні, це не можливо.

– Чому?

– Це може зіпсувати мої плани для вирахування зрадника. Ти не розумієш, від цього я і так втрачаю великі гроші. Крім того, вона не хоче не те, що з тобою зустрічатися, а навіть бачити тебе. Тому цього не буде. Ясно?

– Але зараз такий шанс в мене буде звабити Софію…

– Я ж сказав ні! Он, на вулиці купа дівок. Тільки вийди з дому і чіпляй їх… Все! Я дуже втомився і йду спати.

Не чекаючи заперечень, Павло вийшов з вітальні, зачинивши двері і залишивши сина з неприємними думками. Денис був злий на батька, як ніколи із-за Софії. Він трохи подумав і вирішив при нагоді зіпсувати плани батька, щоб була можливість побачитися з дівчиною. Так, заради Софії, він був готовий на все, хоча поки що не знав як. Але це – питання часу.

Не більше того.

Розділ XI Порятунок Мирослава

1

З самого ранку, Василь відпросився з роботи і поїхав у відділок, щоб написати заяву про зникнення доньки. Олег сидів в кабінеті, відповідаючи на численні телефонні дзвінки і одночасно переглядав теку з особовими справами злочинців.

– Здоров, – Василь потис йому руку. – Як в тебе справи сьогодні?

– Та як – працюю, як бачиш. Начальство натиснуло і доводиться вкалувати, як кінь. Пашу, як проклятий день і ніч. Нічого прорвемося… Ух! Давай, пиши заяву, щоб було офіційне підтвердження цій справі.

Василь написав заяву, а унизу поставив дату і підпис. Капітан задоволено кивнув.

– Тепер ми вже маємо точку опори і можемо йти далі. До речі, ти знайшов якісь речі Софії, що може допомогти її знайти?

– Так, я дещо подивився. Я передивився щоденник Софії, але там нічого корисного не знайшов. Так, тільки романтичні мрії. А от телефонна книжка викликає більше уваги. Там є телефони і адреса усіх одногрупників Софії. Я уважно все прочитав. Ім’я Денис є тільки в одного юнака.

– Дай подивитися.

– Тримай, – Василь протягнув капітану записну книжку. – Я думаю, що це і є наша кандидатура.

Олег уважно подивився список імен з прізвищами, аж поки не зупинився на Денисі Волкові.

– Я теж так думаю, але… але… Стоп! Здається, прізвище Волкова мені знайоме…

– Що ти маєш на увазі?

– Ну, зіткався я з цим прізвищем вже… Правда, це ще нічого не означає. Багато людей живуть з однаковими прізвищами.

– В мене є ще фотоальбом, де Софія фотографувалась з одногрупниками. Можливо серед них є Денис, – припустив Василь.

– А це ідея. Показати фотографії Мирославу і може той впізнає Дениса. Давай поїдемо до нього в лікарню і можливо тоді не доведеться складати фоторобот. В такому разі це нам зекономить час.

Василь про щось задумався, намагаючись зрозуміти, що може відбутися із небезпечних речей.

– Слухай, а ти поставив охорону Мирославу?

– Навіщо? – здивувався мент.

– А якщо бандити вирішать його прибрати? Він же був свідком усіх подій. Вони згадають свою помилку і можуть…

– От чорт! Точно! Поїхали в лікарню. Швидше!

2

Павло домовився про зустріч з Степаном в ресторані «Фламінго». Через своїх людей він дізнався про те, що хлопця Софії відвезли до лікарні і той бачив одного із бандитів в обличчя. Така халатність помічника страшенно дратувала Барона і він вирішив у всьому розібратися сам, розставивши усі крапки над «і».

О дев’ятій ранку, вони зустрілися в ресторані, замовивши червоного вина і м'ясо фазана. Не зважаючи на смачні страви і чудове вино, що офіціанти швидко подавали, обличчя у Павла було похмуре, але зосереджене.

– Ну, як ти міг допустити такий прокол, залишивши живого свідка? – спитав він, відкушуючи шматок м’яса.

Степан зробив кілька ковтків вина, щоб зібратися з думками і запалив цигарку. Працюючи з шефом не перший рік, він добре знав, що той може до поганих новин спочатку відноситися толерантно, а потім вибухає гнівом, як динаміт.

– Я не подумав, що пацана треба було забрати з собою. Ми дуже поспішали і якось не врахували цей момент…

– Треба було врахувати. Навіщо ти тоді на мене працюєш, га? Мені не потрібні люди, які не вміють думати головою і допускають помилки. Такі профани в моїй організацій не працюють.

Щось Барон сьогодні розійшовся. Треба якось спокійно викрутися, щоб не вскочити в ще одну халепу.

– Не помиляється той, хто нічого не робить, – підкреслив Степан.

– А ти що робиш помиляєшся, що не робиш все одно помиляєшся! – він зробив паузу. – Помилку треба виправити. Сьогодні.

Барон серйозно на нього дивився, чекаючи ствердної відповіді.

– Я зрозумів. Зараз же подзвоню людині. В мене тільки одне питання: що робити з Мирославом?

Павло знову на нього похмуро подивився.

– А ти як думаєш?

– Я спочатку подумав, що ти маєш на увазі прибрати його, але… Потім зрозумів, що можна мати чудовий козир проти Софії, якщо захватити пацана теж в полон. Тоді в неї не буде іншого вибору, як нам допомогти.

Павло посміхнувся у відповідь, задоволений розумінням помічника. Насправді – це дійсно чудовий варіант і реалізовувати його треба просто зараз.

– Правильно мислиш. От і закрий цю диру. Про успішне завершення операції відразу ж мене повідомиш.

3

Сонячні промені, проникаючи в кімнату, падали на сторінку книжки, яку читала Софія. День тільки почався, але дівчина знаходилася у поганому настрою. Усі найпотаємніші, найглибші жахи почали виринати на поверхню реальності.

З того моменту, як Софія прокинулася, її не покидали думки про небезпечне становище з якого не було виходу. Але її надприродні можливості можуть допомогти викрутитися і втекти з цього полону. Тільки треба правильно цим скористатися. Як дівчині може допомогти телепатія? А яснобачення, яке не чітке і виникає лише час від часу? Проте, Софія розуміла, що це лише загальні принципи, а ніяких конкретних дій