Блискавка

Думай, Мирославе, – звернувся до нього внутрішній голос, до якого люди далеко не завжди прислухаються. – Перестань панікувати і просто знайди вихід із цього становища. Твоя дівчина в небезпеці і ти просто повинен їй допомогти. Ти вже врятував Софії один раз життя, отже, зможеш і навіть повинен зробити це ще раз. Подумай, тільки серйозно подумай, кому ти можеш подзвонити і попросити допомогу? Наприклад, татові Софії, який повернеться ввечері з роботи і буде страшенно хвилюватися, не знаючи де зараз його донька. Тому ти повинен просто подзвонити йому. З цього і почни.

Мирослав почав передивлятися телефону книжку в мобільному, але номер Василя не зміг знайти. І не треба було шукати, бо номера там і не могло бути. Хіба, що можна подзвонити на домашній. Софія давала йому номер мобільного та стаціонарного телефонів. Хлопець знайшов останній номер і вже хотів натиснути «виклик», але чомусь зупинився. А що він скаже батькові дівчини? Як можна такі серйозні речі казати по телефону? Василь відразу ж поставить безліч питань, а можливо навіть прийде сюди в лікарню, щоб все детально дізнатися. Останній варіант був би не поганим для Мирослава, беручи до уваги такий факт, що він зараз не транспортабельний.

Треба дзвонити прямо зараз, інакше потім ти будеш жалкувати про свою нерішучість все подальше життя.

Хлопець набрав номер і став чекати сигнал виклику. Ніхто не відповідав і зробивши ще одну невдалу спробу, він вирішив передзвонити пізніше ввечері, коли буде більше шансів, що Василь буде вдома.

8

В цей день Василь працював дуже погано, не в змозі зосередитися на необхідній роботі з клієнтами. Якесь тривожне відчуття, що сиділо в глибині душі не давало йому спокою. Йому здавалося що щось не так з його донькою. Він намагався заспокоїти себе, що вона в університеті і там з нею не може нічого поганого статися. Та, на жаль, такий аутотренінг не спрацював. Якесь ніби шосте (сьоме? восьме?) відчуття підказувало йому, що Софії може загрожувати небезпека. Василь подумав, що це безумна думка. Але вже був один трагічний випадок, коли в дівчину влучила блискавка і лікарі з величезними зусиллями повернули її до життя. Хоча це не привід, щоб кожного дня переживати за власну доньку. Тим паче, чому саме в цей день повинно статися (чи може сталося?) щось жахливе або дуже погане із Софією?

Намагаючись уникнути власних сумнівів, Василь хотів більш самовіддано працювати, але не міг ніяк зосередитися на робочому процесі. Робота в нього просто валилася з рук і він хотів якомога швидше відправитися додому. Спочатку він подзвонив додому, але ніхто там не відповідав. Василь почав сильно переживати, хоча це ще нічого не означало. Софія просто ще не могла приїхати з університету або вийшла на вулицю погуляти. Або навіть вона вдома купається в душі і не чула телефонного дзвінка. Одним словом, варіантів може бути безліч і не треба з цього робити трагедію. Проте, він довірився цього разу інтуїції і відпросився в начальника з роботи на годину раніше.

Майже за пів години він дістався додому, коли на годиннику було пів на шосту. Доньки, звичайно, ще (чи вже?) не було вдома. Василь сів на диван і став чекати, час від часу дивлячись на годинник, відчуваючи психічний розлад, на кшталт прострації.

Так не можна далі сидіти, склавши руки, – міркував він. – Я повожусь себе як останній шизофреник. Моя донька вже доросла дівчина і може вільно гуляти ввечері, тим паче з порядним юнаком Мирославом. Тут не має нічого дивного, а я веду себе як останній дурень!

Трохи заспокоївшись, Василь вирішив просто подзвонити Софії і дізнатися, коли вона збирається прийти додому. Він набрав номер доньки, але стільниковий був вимкнений або знаходився поза зоною досяжності. На жаль, Василь навіть не здогадувався, що Степан, забравши телефон у дівчини, навмисне відключив його, щоб ніхто не дзвонив на цей номер, адже за допомогою сучасних засобів зв’язку і системи JPS можна визначити місце знаходження мобільного телефону.

Це почало викликати чергову хвилю паніки, але він намагався ігнорувати свій внутрішній голос, що казав правду. Василь пішов на кухню, повечеряв, а потім ввімкнув телевізор, щоб подивитися останні новини. Як завжди, нічого цікавого в цих новинах не було: когось убили, якийсь дідуган знайшов гігантський гриб, а політики знову брешуть, обіцяючи перед виборами підвищити пенсії, стипендії, зарплати…

Він переключив телевізор на інший канал, але й там не зміг нічого цікавого знайти, аж поки не задзвонив телефон. Василь зіскочив з дивану, ніби той загорівся і підбіг до телефону, знявши слухавку.

– Алло? Я слухаю вас, – трохи нетерпляче спитав він, очікуючи почути голос рідної доньки.

– Вибачте, я потрапив в квартиру Даниленків? – вирішив уточнити абонент.

– Так, так. Я вас слухаю.

– Добрий вечір. Це Мирослав дзвонить.

– Добрий вечір. Я сподіваюся, що Софія зараз гуляє з вами?

Коротка пауза.

– Е-е… ні, – відповів Мирослав, не в змозі сказати всю правду.

Василю це вже починало не подобатися.

– А де Софія?

– Вона… е-е-е… ну… якби вам сказати… одним словом… трапилася біда… е-е…

– Ради бога, скажи мені, що відбувається? Де Софія? – почав втрачати терпіння Василь.

– Е-е… мені дуже шкода це казати, але Софію захватили якісь бандити.

– Що?! Які ще бандити? Ти що, п’яний?!

Василь вже не міг собою управляти і просто кричав в слухавку. Його свідомість просто відмовлялася вірити простим і очевидним речам.

– Я все бачив на власні очі і… – хлопець вагався. – Мабуть, для вас це важкий удар. Але я… Софію забрали в джип і кудись повезли…

Він губив думки і тому надалі мовчав. Слухавка, вислизала в нього із пітних пальців.

– Кошмар! – Василь схопився руками за голову, наче вона боліла від страшного похмілля. – Яка трагедія? Що тепер роботи? Куди її повезли?! Що з нею буде далі?!

– Я боюся, що її забрали для того, щоб використати її парапсихологічні можливості.

Від цих слів Василь ледве слухавку не випустив із тремтячої руки. Те, що він більше всього боявся, сталося.

– Навіть так? Ми можемо зустрітися прямо зараз. Я хочу почути від тебе все, що ти знаєш…

– Я не можу приїхати… Зараз я знаходжусь в лікарні.

– А що трапилося? Тебе побили бандити?

– Ні, я вляпався в іншу історію. Довго розповідати…

– Гаразд, я їду в лікарню. Де вона знаходиться?

Мирослав сказав куди треба їхати і назвав номер палати, в якій знаходився.

– Добре, я вже вибігаю з дому.

Василь схопив шляпу і вже збирався вибігати з квартири, аж раптом згадав, що має за таких обставин подзвонити одній людині. Ще не дуже пізно і він повинен зробити цей дзвінок.

9

Після інценденту, коли забрали мобільний телефон, Софія почувала себе геть розбитою і не щасною, не зважаючи на те, що її добре покормили, і давали можливість в будь-який час ходити в туалет та в душ. Але, навіть поївши, вона не відчувала приємних емоцій, окрім того, що пропало відчуття голоду.

Дівчина лягла на ліжко, не розстилаючи його та заплющила очі, наче виказуючи протест проти існування цього світу. Декілька хвилин, Софія отак лежала просто із заплющеними очима, ні про що конкретно не думаючи. А потім, встала з дивана, подумавши про батька. Що він буде робити, коли не застане її вдома? Якби була можливість повідомити татові де вона зараз знаходиться. Проте, Софія не знала яким способом це можна зробити. Вся надія залишається на Мирослава, який може усе розповісти Василю. А що робити їй? Чекати, поки не прийде тато Дениса і не скаже допомогти своїм феноменом? Одне дівчина знала точно, що такі методи викрадення людей за для власної вигоди – кримінал і такі люди підуть на все, щоб дістатись власних цілей. Навіть на вбивство.