Блискавка

– Який стимул? – дівчина подивилася йому в очі.

– Гроші. Бос обіцяє тобі багато заплатити за допомогу.

– Скільки? – мляво поцікавилася Софія.

– Двадцять косарів. Зелені.

– Замало.

– Нє. Ти шо-то афігєла! Бабла більше не дамо, ясно?!

Софія прямо поглянула своєму візаві в очі, який трохи розгубився від такого впевненого та рішучого погляду.

– Я вам не вірю.

Степан полегшено розсміявся від цих слів, чекаючи більш серйозних викликів.

– Це твоя особиста справа, – відповів він. – Але ми своє слово тримаємо.

– Побачимо, – сказала Софія, упевнена, що це абсолютна брехня і правди тут немає навіть одної сотої.

– Не хочу тебе залякувати, але я не раджу тобі робити якісь дурниці і відмовлятися допомагати Баронові. Це могутня людина і він тебе може розчавити як комаху. Добре подумай над цим, поки є час.

Степан встав з крісла і мовчки вийшов з кімнати, залишивши її саму з усіма страхами та сумнівами, що заважали їй раціонально та логічно шукати вихід з цього полону. Софія почула як з тієї сторони дверей він повернув ключ, закривши двері на замок. Знову вона замкнена! Нічого вдіяти дівчина не зможе і єдине, що залишається – так це лише думати і шукати вихід з цього лабіринту.

4

На годиннику було вже початок дванадцятої ночі, коли Денис повертався додому пішки. Вони з пацанами щойно добряче погуляли: пили горілку і курили план. Трохи перебравши, Денис йшов, хитаючись із веселим настроєм. Свіже повітря швидко вивітрювало алкоголь і він швидше тверезішав ніж в приміщенні.

Додому він дістався без пригод і трохи прийшов до тями за цей час. Денис із батьками жив в великому двоповерховому будинку з невеличкою територією, що була добре огороджена високим парканом та охоронялася кількома озброєними людьми із злими собаками. Він відкрив вхідні двері ключем і зайшов в передпокої, пройшов до вітальні, де був включений телевізор і там показували фільм «Зоряні війни».

Прямо в кріслі сиділа його мати Анна, що читала журнал «Наталі» і одночасно стежила за тим, що відбувається на екрані.

– Ден, це ти? – спитала вона, навіть не піднявши очі від журналу.

Мати Дениса була маленькою на зріст, але повна з сумним обличчям і фарбованим волоссям темно-синього кольору, очі сховані за скельцями окулярів. На вигляд вона була значно старше своїх сорока років, бо багато палила та полюбляла цмулити дорогий коньяк або віскі. Єдине до чого вона відносилася серйозно – це одяг. Анна завжди одягала дорогі речі зі смаком, щоб красиво виглядати, що не можна було сказати про обличчя, на якому було занадто багато макіяжу та косметики.

– Так, я вже прийшов, – відповів він, зайшовши в вітальню і сівши на вільний стілець. – Ма, а гдє атєц?

– Що? – Аня нарешті відірвала погляд від свого журналу, де розповідали про екстремальні види сексу на природі.

– Ма? Коли атєц приїде?

– Не знаю, це ти в нього спитай. Павло завжди приїжджає дуже пізно. А чого це ти раптом цікавишся, де він швендяє?

– Мені потрібно з ним поговорити.

– Ясно, – Анна дістала зі шафи пляшку «Хенесі» і чарку. – Будеш?

Денис заперечливо захитав головою.

– Та ні, з мене досить сьогодні горілки.

– Як знати.

Вона випила чарку, а потім запалила цигарку, повільно випускаючи дим. Денис пішов в свою кімнату палити і продумати в деталях майбутню розмову з батьком. Пройшла ще година, перш ніж він достатньо потверезів і міг логічно мізкувати. Хлопець постійно думав про Софію, що ніяк не може завоювати її серце, а постійно отримує невезіння. Не витримавши отакого тупого чекання, Денис подзвонив татові, щоб дізнатися, коли той буде вдома.

– Не треба мені дзвонити, – досить роздратовано відповів Павло. – Я прийду скоро. Чекай.

5

Проте, пройшла щонайменше година, перш ніж Павло приїхав додому. На той час вже був початок третьої ночі і мати Дениса вже давно спала. Павло зайшов у вітальню в сірому плащі, який він відразу зняв і повісив на вішалку. Вигляд у нього був трохи захеканий і втомлений, але не зважаючи на пізній час, він нікуди не поспішав.

– Батя, з тобою можна поговорити? – спитав Денис, коли він зайшов у вітальню.

– Я тільки приїхав, а ти мене дістаєш. В мене було купа справ і я хочу трішки розслабитися.

Павло зручніше вмостився в кріслі, розкинувши руки в різні сторони.

– Це дуже важливо. Я хотів з тобою поговорити про Софію.

При цих словах Павло навіть перестав дихати на деякий час, а потім повільно подивився на свого сина.

– А що з Софією? – здивувався Павло, ніби нічого про це не знав.

– Ти це краще за мене знаєш, тому я тебе питаю.

– Я не розумію, коли ти говориш загадками.

– Атєц. Ми вже, тіпа, дорослі люди, тому давай розмовляти як і належить дорослим людям. Я все знаю, що твої люди викрали Софію і забрали її пацана кудись.

– Що ти сказав?! – в голосі Павла явно звучали загрозливі нотки.

– Тільки те, що хотів сказати. Я це бачив на власні очі. Тепер я просто хочу знати де Софія.

– А чому ти вирішив, що я маю до цього якесь відношення? – спитав Павло.

– Я бачив Степана в джипі. Софію силою посадили в авто і кудись повезли. Так от, куди її відвезли?

– Гм… Ти мабуть щось наплутав.

– Я кажу те, шо бачив. Ти знаєш, що Софія мені подобається. Я тільки хочу знати чи всьо з нею нормально…

Павло тяжко зітхнув, нічого не сказавши. Він ніколи не любив відкривати свої карти, просто так, але цього разу можна було зробити виняток. Але спочатку він дістав сигару і відламавши кінчик, запалив. В кімнаті виник тютюновий запах.

– Ладно, – сказав нарешті він. – Те, що я скажу, залишиться між нами. Навіть твоя мати не повинна знати.

– Звичайно, я все зрозумів.

– Ну, тоді слухай. Мої люди відвезли Софію на ранчо, що охороняється. Завтра я буду з нею розмовляти. Її феномен може мені значно допомогти, щоб вирахувати одного негідника, із-за якого я вже втратив багато грошей. Якщо вона допоможе, то ми будемо мати більше бабла. Я зможу відновити свої фінансові активи.

– Можливо, – задумливо сказав Денис, якого зараз турбувало інше питання. – Скажи, а я зможу побачити Софію?

Після цього виникла довга пауза. Павло сидів з таким виразом обличчя, наче він щойно програв велику суму грошей в покер. Сигара, яку він тримав у руці, повільно тліла.