Борозна у чужому полі

Стосовно організації дослідів, я ніколи не був ще в такому доброму становищі. Всі потрібні прила- ди та інструменти купляють без заперечень! До росіян (але не євреїв з Росії) ставлення дуже добре. До євреїв ставляться з більшою підозрою. Адже се- ред шпигунів, а тепер більшовицьких агітаторів, 100% євреїв. Серед організаторів підпільної тор- гівлі спиртним 80%. Величезний процент євреїв серед злочинців, організаторів фіктивних підпри- ємств, підроблювачів чеків та грошей. Американці стараються убезпечити себе від євреїв встанов- ленням норми для вихідців зі Східної Європи, хоча це не досягає цілі. Зі мною в Гамбурзі при посад- ці на пароплав попутники пред’являли паспорти тринадцяти різних держав, але я не помилюся, якщо скажу, що 95% з них – євреї з Росії з фальши- вими документами.

Антисемітизм тут такий, якого не доводилося бачити в Європі.

Ви пишете, що збираєтеся в Росію. Але не- вже там становище настільки змінилося, що буде можливість працювати в науці? У мене від остан- ніх років перебування в Росії лишилися настільки

важкі спомини, тож не думаю, аби в найближчі часи заманулося вертатися на батьківщину. Чи знаєте Ви, що тут, в Пітсбурзі, російський пале- онтолог Толмачов? Він у музеї Carnegiе. М.б. Через нього можна дізнатися що-небудь стосовно мож- ливості влаштування в Америці?

Будь ласка, передавайте моє вітання Наталії Єгорівні.

Щиро Ваш С. Тимошенко»

«7716 Brashear St. Pittsburgh. Pa. 29 січня 1925

Дорогий Володимире Івановичу.

Зараз від Н. П. Рашевського дізнався Вашу нову адресу, дізнався, що Ви весь час працювали у Фран- ції і не поверталися в Росію. Я вже близько двох ро- ків служу в Research Dept. Westinhouse’a. Як не спів- падають всі ці заклади з тими фантазіями, які я мав колись стосовно американських наукових ін- ституцій! Ніякої науки і ніякого Research’a тут немає! У крайньому разі в моїй галузі це справжня пустеля, і тутешні лабораторії ні з російськими, ні з Загребом навіть порівняти не можна. Диво- вижна країна! Живуть люди в матеріальному до- статку і обходяться без газети, без театру, без пристойного книжкового магазину, без бібліотек! Щоби дістати поважну наукову книгу, треба пи- сати в Європу. Така бібліотека, як Carnegіе, на яку вгатили чималенько коштів, не має жодного мате- матичного журналу з Європи! Наукова літерату- ра французькою і німецькою мовами майже відсут- ня! Для мене залишається загадкою, як при такому

науковому і технічному невігластві країна процві- тає! Весь час витрачається на роботу на заводі. Ніколи думати, ніколи займатися наукою, і я від- чуваю, що ще рік-два такого животіння – і я втра- чу зв’язок з науковим життям Європи. Люди, яких судилося тут зустрічати, мало схожі на наших. По завершенню заводської праці більш старанні про- довжують роботу вдома, все лагодять і фарбують власними руками і дуже люблять фізичну працю. Менш старанні тратять час на автомобільні про- гулянки та кінематограф. Більше нічого тут не- має. Я не уявляю, як до цієї країни можна звикнути. Важко позбутися відчуття, що життя тут якесь несправжнє і люди тут тимчасово зібралися, щоб заробити грошей і собі піти.

Вельми радий буду, якщо знайдете хвильку і на- пишете про Ваше життя у Франції та про Ваші наукові роботи. Що нового чути з Росії? Влітку зустрічав петербурзьких математиків на з’їзді в Торонто. За розповідями, живеться їм вельми жахливо.

Щиро відданий Вам С. Тимошенко»

«7716 Brashear St. Pitsburgh. Pa. 14 березня 1925 р.

Дорогий Володимире Івановичу, дякую Вам за листа і за надіслану статтю. Тут, в Америці, по- стійно доводиться зустрічати висловлену Вами думку, що в загальному розподілі продуктів люд- ської праці інтелектуальний працівник отримує непропорційно малу долю. Капіталісти, з одного боку, і робітники – з іншого, отримують, дякую- чи своїй організованості та грубим методам дій,

більше, аніж вони насправді вартують. Особливо печально, що доля робітників зависока. В Америці чітко видно, як поліпшення матеріального добро- буту робітника не супроводжується відповідним підвищенням духовних запитів. Духовно – це ди- кун, хоча він має автомобіль і живе у затишному домі. За тутешніми газетами і повною відсут- ністю інтересів до книг вельми видно, яке убоге життя цих людей. Значна частина їх заробітків розтринькується. Капіталісти в кращих умовах – оскільки їх прибуток йде на подальше накопичен- ня капіталу та для збільшення матеріальної по- туги країни.

Становище вченого чи університетського про- фесора вельми незавидне, і я не подивуюся, чому тут наука не процвітає. Я починаю думати, що демократичний лад є цілковито неприйнятним для розвою наук та мистецтв, – для цього деспо- тичний режим, ймовірно, навіть кращий (бачите, як мало залишається від російського радикалізму при зустрічі з американською дійсністю). Бачив улітку академіка Стеклова на з’їзді в Торонто. Визначний вчений, який, видавалося, міг би бути цілком незалежним, а ось «слугує» більшовикам. Як його послухати, то більшовицький лад ніяк не гір- ший від царського режиму, бо й тоді бували обшу- ки, бували гоніння на студентів, шпигуноманія, і тепер те ж саме коїться. А я звик тепер вважати, що зовсім не «те саме», що в 1000 разів гірше. Про Дзержинського говорить Стеклов як про твердого правителя, а не як про ката.

Ось ця готовність росіянина «слугувати» і є ймовірна причина сили більшовиків. Достатньо мати купку нахаб – і всі готові їм підкорятися.

Я цікавлюся зараз також єврейським питан- ням. Через них ми, росіяни, тут в Америці, опи- няємося вельми у невигідному становищі. Адже до війни майже вся еміграція із Росії, що залиши- лася в містах, була єврейською. Вони зажили собі тут поганої слави, через них частково була про- ведена іміграційна реформа закону, що став тя- гарем для росіян. Антисемітизм тут розвивався доволі швидко, і я думаю, зараз Америка в цьому не поступиться Європі. Як це питання постав- лене у Франції? Передайте моє сердечне вітання дружині.

Ваш С. Тимошенко»

«17 липня 1928, Подєбради

Дорогий Володимире Івановичу, пишу Вам з Праги. Вчора бачився з сином П. І. Новгородце- ва, розмовляв про його плани. Мені здається, що він зможе влаштуватися в Америці, якщо йому вдасться отримати візу. Я домовився з ним, що по його поверненні в Америку буду говорити з адмі- ністрацією Westinghouse’C і гадаю, що все якось влаштується. Умови моєї роботи в Америці значно поліпшилися. Я тепер лише один раз в місяць бу- ваю на заводі. Всю решту часу в університеті. Я маю кафедру Research Professor’a і тому вільний від загальнообов’язкових занять зі студентами. Весь час можна витрачати на власну наукову ро- боту і на заняття з докторантами.

В Європі зараз цікавився дослідницькими за- кладами з прикладної механіки. Німеччина успішно вирізняється новими роботами і новими інститутами. У французів, як і раніше, нема що побачити.

Наші плани з’їхатися всім разом у Празі – не здійснилися. Все псує тяганина Вашої влади. Бать- кові все обіцяли дати паспорт і тягнули так довго з цим, що термін давно минув, і ось ми, зібравшись у Празі зі всіх кінців світу, знову роз’їжджаємося, не побачившись з батьком. Йому зараз 82 роки, і цілковито не втямлю, навіщо було його затриму- вати: зрозуміло, що ніякої небезпеки для радян- ського ладу він не становить. У 1930 році, якщо все складатиметься благополучно, збираюся побува- ти на математичному з’їзді в Стокгольмі, і якщо умови в Росії будуть більш-менш терпимими для подорожі, то постараюся пoбувати в Петербур- зі, Москві та Києві.