І. Собор

У тіні пагорків, процвівши потай миру, Звучить колона, як гобоя звук, Звучить собор камінним Dies irae, Мов ораторія голодних тіл і рук. Встає огонь святобливої готики, Як ватра віри, як стара яса, І по-блюзнірському піднеслись в небеса Стрілчасті вежі — пальців гострих дотики. Рукою обійми холодні жили твору І дай рукам своїм німим Піднести серце власне вгору На грановитих списах рим, Щоб в очі скнарі темних веж Заглянуло воно, мов дзвін сухий, забилось. І тінь впаде із пальців веж, як стилос, І почерку її на серці не знесеш. Немов кістляві й люті пута, На серце ляже слів важкий узор.

Конец ознакомительного фрагмента.